З історії розвитку сестринської справи. Уперше в Росії застосування жіночої праці у госпіталях офіційно було дозволено указом Петра І. У ньому говорилося, що Санкт-Петербурзький, Котлинський і Ревельський госпіталі можуть мати в своєму штаті по одній «стариці» для догляду за пораненими і хворими. За чуйність, увагу і терпіння, що їх виявляли жінки, доглядаючи за хворими та пораненими, а також тому, що милосердя в той час було основною зброєю в боротьбі з людськими стражданнями, їх стали називати сестрами милосердя. У подальшому в різних документах і джерелах медичні сестри згадуються під назвами «стариць», «сиділок», «сестер милосердя», а в Україні — «шаріток».

Перші свідчення про спеціальну підготовку сестер мило-сердя з монахинь відносяться до І844 року.

1854 року з ініціативи М. І. Пирогова у Петербурзі було створено об'єднання медичних сестер — Хрестовоздвиженська община сестер піклування про поранених і хворих. Це був перший у світі заклад, в якому навчали догляду за хворими та пораненими не тільки у госпіталях, але й без-посередньо на полі бою. М.І.Пирогов написав статут общини. Згідно з його задумом, підготовка медичних сестер у гос-піталях мала проводитись у трьох напрямках: готували сес-тер-господинь, аптекарок і перев'язочних сестер так, щоб всі вони могли замінювати одна одну. Сестри милосердя повинні були надавати першу допомогу, накладати пов'язки, допомагати хірургам під час операцій, обслуговувати хворих поранених на всіх етапах евакуації.

Особливо зросла роль медичних сестер у роки Кримської війни (1853—1856) та оборони Севастополя, коли після на-полегливих клопотань М.І.Пирогова члени цієї общини впер-ше в історії організовано взяли участь у наданні медичної допомоги пораненим воїнам. 1854 року в Севастополь прибу-ло 28 перших сестер, підготовлених Хрестовоздвиженською общиною. Серед них були Катерина Бакуніна, Єлизавета Карцева, Катерина Хітрова, Марія Глєбова, Олександра Тра-віна та інші. Всі 11 місяців облоги Севастополя поруч з М.І.Пироговим працювала відважна дочка російського мо-ряка Даша Севастопольська (Александрова), яку в народі знали як першу сестру милосердя. За героїзм і самовідданість вона була нагороджена срібною медаллю і грошовою премією.

В одному листі з Севастополя М.І.Пирогов писав, що він зі своїми помічникамии за один день здійснив хірургічні втручання 600 пораненим. За час перебування в Севастополі була надана допомога близько 20 тисячам поранених, проведено 10 тисяч операцій під ефірним наркозом.

1855 року в англійських військах теж з'явився загін санітарок на чолі з Флоренс Найтінгейл. Згодом на базі лікарні св.Томаса в Лондоні вона організувала школу сестер милосердя. Ф. Найтінгейл створила систему підготовки кадрів середнього і молодшого медперсоналу у Великобританії. Міжнародним комітетом Червогого Хреста у 1912 році було засновано медаль її імені. Цією медаллю щорічно в день народження Флоренс (12 травня) нагороджують .кращих ме-дичних сестер світу. У Флоренції, на батьківщині Ф.Найтінгейл, у старовинному храмі поряд з гробницями Данте і Мікельанджело, в глибокій ніші стоїть статуя жінки. Біля підніжжя пам'ятника висічені слова: «Вона була прикладом служіння людям і символом міжнародного милосердя, носієм якого пізніше став Червоний Хрест».

Після закінчення Кримської війни у багатьох містах Росії почали створюватися общини сестер милосердя. 1868 року в Петербурзі виникла Георгіївська община, яку тривалий час очолювала Катерина Бакуніна. Під час російсько-турецької війни вона керувала усім середнім медичним, персоналом, який брав участь у бойових діях і тому недарма ; вважається прообразом старшої медичної сестри. Національною героїнею Болгарії стала російська сестра милосердя Юлія Вревська, якій встановлено пам'ятник у м. Плевні.

Згодом общини сестер милосердя створюють у Москві, Кронштадті, Харкові, Тифлісі. У багатьох містах України були організовані будинки сестер милосердя. Догляд за хворими в цих будинках здійснювали шарітки-монахині, які перед тим проходили спеціальну підготовку. Завдяки сум-лінному навчанню та великому практичному досвіду шарітки ставали висококваліфікованими, медичними сестрами. У по-воєнний період вони успішно працювали у різних ліку-вальних закладах.

Великий внесок у справу забезпечення медичної освіти жінок зробив сподвижник М.І.Пирогова С.П.Ботків. За ініціативою С.П.Боткіна та М.А.Сєченової (першої російської жінки-хірурга) 1872 року було створено Комітет піклування про сестер милосердя і розпочато пошук коштів для ство-рення притулку для медичних сестер, оскільки багато з них у старості не мали ні пенсії, ні даху над головою.

Того ж 1872 року в Петербурзі було розпочато будів-ництво лікарні, на базі якої згодом виникла Євгенівська община сестер милосердя. У період російсько-японської війни цією общиною було сформовано і відправлено на фронт два госпіталі й декілька загонів медичних сестер. Війни та епі-демії засвідчили переваги жіночого догляду за хворими. Тому невдовзі відкрито додаткові школи-общини у Києві, Одесі, Варшаві, Нижньому Новгороді, Симбірську та Петер-бурзі.

У Росії жінкам не дозволялося вступати до вищих на-вчальних закладів, і вони виїжджали на навчання за кордон, здебільшого у Швейцарію, де спілкувалися з емігрантами - революціонерами з Росії. Щоб запобігти цьому, царський уряд- змушений був дати дозвіл на відкриття 1872 року медичних курсів для жінок при Петербурзькій медико-хірургічній академії. Проте 1882 року ці курси було закрито, і лише під тиском громадськості було дозволено 1887 року відкрити окремі Вищі медичні жіночі курси в Петербурзі та Москві без державних асигнувань на їхнє утримання.

1879 року відкрито жіночу фельдшерську школу в Москві, а 1882 року — в Петербурзі. 3 1895 року при багатьох губернських земських лікарнях організовуються школи для фельдшериць-акушерок.

Жіноча праця поступово посідає провідне місце у догляді за хворими і пораненими. Сестри милосердя виявляли високі . моральні якості,готовність самовіддано