ЗАГАРТОВУВАННЯ ОРГАНІЗМУ

Загартовування — це система тренування, спрямована на пристосування організму до добових, сезонних, "періо-дичних або раптових змін температури, освітлення, магнітного і електричного полів Землі. Заняття фізичними вправами, як правило, супроводжуються супутніми діями природних факторів — повітря, води і сонця, які є головними засобами загартовування організму. Однак це не єдиний механізм підвищення стійкості організму до перепадів тем-ператури. Переважний розвиток тих чи інших фізичних якостей веде до зміни реактивності системи терморегуляції. Якщо розвиток швидкісно-силових якостей практично не проявляється ефектом загартовування, то удосконалення за-гальної витривалості, в основі якої лежать аеробні механізми енергоутворення, є прямим шляхом до підвищення опірності організму.

Розрізняють пасивне і активне загартовування. Пасивне загартовування відбувається незалежно від волі людини. Влітку люди ходять у легкому одязі, багато часу проводять на відкритому повітрі, купаються, ходять босі тощо.

Активне загартовування — це систематичне застосування штучно створених і строго дозованих холодових впливів, які спрямовані на підвищення стійкості організму до холоду. Сюди належать спеціальні процедури і комплекс процедур у цілому.

Поняття «гартуючий комплекс» включає в себе опти-мальний мікроклімат приміщень, одяг, що відповідає сезону та погоді, і спеціальні гуртуючі процедури.

Заходи щодо загартовування організму повинні бути ба-гатоплановими і підвищувати стійкість організму до різних метеорологічних і геліофізичних впливів. Загартовування організму найкраще проводити в ранкові і вечірні години.

Основні принципи загартовування такі:

1) поступове збільшення дози загартовуючих впливів;

2) регулярність загартовування;

3) урахування індивідуальних особливостей організму;

4) використання декількох фізичних агентів: хо-лоду, тепла, опромінювання ультрафіолетовими та інфра-червоними променями, механічної дії руху повітря, води та ін.;

5) тренування організму слід проводити із застосуванням сильних і слабких, коротких і сповільнених чинників;

6) проведення загартовування на різному рівні теплопродукції організму, як у спокої, так і при руховій діяльності різної активності;

7) місцева адаптація різних частин тіла не озна-чає загального пристосування організму до дії холоду чи спеки — оптимальна стійкість досягається при загартовуванні всього організму;

8) виконання кожної наступної процедури лише за умови повного відновлення температури тіла;

9) зменшення дози загартовуючого агента, враховуючи сумарну дію несприятливих реакцій організму на незвичайні наван-таження.

Режими загартовування. Початковий режим пов'язаний з тренуванням фізичної терморегуляції. Його застосовують у загартовуванні дітей, а також осіб, які ослаблені внаслідок хвороби, і людей старшого віку.

Оптимальний режим крім фізичної терморегуляції вклю-чає також хімічну, хоч і незначною мірою. Його рекомен-дують особам, які пройшли підготовку за початковим режи-мом і є практично здоровими.

Спеціальний режим поряд з фізичною терморегуляцією значною мірою включає хімічну. Цей режим призначають водолазам, верхолазам, а також особам, які працюють в екстремальних умовах.

Фізична форма теплорегуляції забезпечується звуженням капілярів шкіри під дією холоду а тим самим зменшенням кількості циркулюючої крові, зниженням температури шкіри і зменшенням тепловіддачі. При нагріванні капіляри повер-хневих шарів шкіри розширюються, кількість циркулюючої крові збільшується, внаслідок чого підвищується температура шкіри. При цьому збільшується тепловіддача шкіри при її контакті з зовнішнім середовищем.

Хімічна терморегуляція забезпечується посиленням теп-лопродукції печінки та інших внутрішніх органів при дії холоду. При високій температурі зовнішнього середовища обмінні процеси сповільнюються, що запобігає перегріванню організму. Фізична і хімічна терморегуляція тісно взаємо-пов'язані.

Абсолютних протипоказань до загартовування немає. Його можна проводити в будь-якому віці, при різному стані здоров'я, важливо лише правильно підібрати дозу загарто-вуючого чинника і методику загартовування. Тимчасовими протипоказаннями для загартовування є гострі респіраторні та інфекційні захворювання, психічні розлади, гіпер- і гіпо-тонічні кризи, приступи бронхіальної астми, а також обширні ураження шкіри інфекційного, термічного і травматичного характеру.

Загартовування повітрям проводять у вигляді загальних або місцевих повітряних ванн. Залежно від температури повітря їх поділяють на теплі, індиферентні, прохолодні, помірно холодні та дуже холодні. Залежно від методу за-гартовування розрізняють повітряні ванни зі сповільненими, тривалими і слабкими холодовими діями — вони впливають заспокійливо і рекомендуються перед сном, а також повітряні ванни зі швидким перепадом температур, які є загально-тонізуючими і рекомендуються зранку.

При початковому режимі загартовування проводять при температурі повітря не нижчій ніж 17 °С. Тривалість пові-тряної ванни першого дня — 5 хв., другого — 10 хв., треть-ого — 15 хв. і так далі. В кінцевому результаті цей метод загартовування можна застосовувати годинами. Пацієнт має бути легко одягнений (труси, майка, купальник).

Загартовування швидкими перепадами температур, як правило, розпочинають улітку. Рекомендується ранками виходити на веранду, балкон або вулицю і охолоджуватися до появи перших ознак «гусячої шкіри». Потім слід виконати фізичні вправи протягом 10—15 хв. і провести обтирання тіла вологим рушником (початковий режим загартовування). Однією з форм загартовування є сон на свіжому повітрі або у приміщенні, що постійно провітрюється. Початкова тем-пература повітря — 16—18 °С. Загартовування в оптималь-ному режимі припиняють при зниженні температури до +5 °С.Ходіння босими ногами належить до місцевих загарто-вуючих процедур, воно теж має початковий, оптимальний і спеціальний режими. В початковому режимі ходіння босим проводять у шкарпетках по підлозі або по килиму протягом 7—10 днів, пізніше — тільки по підлозі, температура якої не нижча ніж 18 °С. З часом тривалість ходіння поступово збільшують до ЗО—45 хв. Переходячи на оптимальний ре-жим, тривалість ходіння збільшують до 1 год. і більше. В літній період можна ходити по сухій і вологій траві, піску, камінні. Тривалість ходіння по підлозі при температурі 17— 18 °С не обмежується. При загартовуванні за спеціальним режимом рекомендується ходіння босим по холодній землі або снігу з поступовим збільшенням часу процедури від ЗО—60 с до 10 хв. Після ходіння босим у всіх