Тримати міхур з льодом можна 1—2 год, але кожні 20— ЗО хв робити перерву на 10—15 хв. Необхідно слідкувати, щоб шкіра під міхуром не побіліла, щоб на ній не виникли пухирі. При необхідності тривалого тримання міхура з льо-дом (протягом доби) через 2—3 год лід треба поновлюва-ти. Місця розташування міхура з льодом .

Примочки (холодні компреси)

Правила накладання. Змочують у холодній (льодяній) воді велику марлеву серветку. Віджимають її і приклада-ють до хворого місця. Змінюють серветку кожні 2—3 хв, тому що вона швидко набуває температури тіла. Примоч-ки прикладають протягом 5 хв — 1 год.

ВОДОЛІКУВАННЯ

Ванни — це водні процедури, які приймають з гігіє-нічною, лікувальною та профілактичною метою. Ванни є загальні, коли у воду занурюють усе тіло, і місцеві — коли занурюють частини тіла. Серед останніх слід виділити по-ловинні, коли вода покриває тіло до попереку; сидячі, або тазові, коли у воду опускають таз, нижню частину живота і верхню частину стегон; ручні — у воду занурюють кисть і передпліччя; ніжні — ступню та гомілку та ін. Перед початком прийняття хворим ванни медична сестра повинна перевіряти готовність ванної кімнати і ванни до проведення

Для кожного хворого має бути приготовлений комплект чистої білизни, мило та чиста мочалка, яку кип'ятять після кожного хворого. У медичної сестри у шафі повинен бути набір необхідних медикаментів для надання першої допомоги при погіршенні. стану хворого. При прийманні будь-якої ванни, гігієнічної чи лікувальної, хворого не можна залишати одного. Медична сестра повинна стежити за загальним ста-ном хворого, його шкірними покривами та пульсом. Якщо хворий зблід, з'явилося запаморочення або він утрачає сві-домість, необхідно за допомогою санітарки вивести хворого з ванни, витерти рушником, покласти на канапу з трохи піднятим ніжним кінцем, розтерти скроні і дати понюхати нашатирний спирт.. При болю в ділянці серця дають валідол і терміново викликають лікаря.

Для сидячої ванни користуються спеціальною посудиною з оцинкованого заліза або емальованою мискою. Сидячі ванни бувають теплі та гарячі (37—40 °С), тривалістю 10— 15—20 хв, або холодні (15—20 °С), тривалістю 3—5 хв. Для ніжної вашої можна взяти відро або виварку, для ручної — миску, або ночви. Є й спеціальні посудини для ніжних та ручних ванн. Температура ванни для рук та ніг — 40—45 °С, тривалість — 10—20 хв. У міру охолодження води підливають гарячу.

У механізмі дії ванни важливе значення має вплив на шкіру температурного, механічного і хімічного подразників. Залежно від температури води розрізняють ванни холодні (нижче 20 °С), прохолодні (до 33 "О, індиферентні (34— 36 °С), теплі (37—39 °С), гарячі (понад 40 °С). Тривалість ванн коливається від 3 до 30 хв.

Своїм температурним фактором ванни істотно впливають на тепловий обмін організму хворого. При цьому змінюються потовиділення і дихання, перерозподіл крові, подразнення чутливих нервових закінчень шкіри, що сприятливо впливає на роботу всіх органів та систем організму.

Прохолодні ванни готують таким чином: спочатку у ванну наливають воду температури 34—35 °С, а потім, додаючи холодну воду, знижують температуру води до необхідного рівня. Коли хворий знаходиться в такій ванні, верхню час-тину його тулуба розтирають рушником; тривалість ванни З—5 хв. Після ванни хворого витирають зігрітим прости-ралом, надягають сорочку, закутують теплою ковдрою і вкладають у ліжко.

Для приготування гарячої ванни до води температури 35—36 °С додають гарячу воду, доводячи температуру ванни до необхідного рівня. Після ванни хворого теж витирають рушником і тепло закутують. Під час ванни і після процедури уважно стежать за станом хворого, в першу чергу за пульсом. Гарячі ванни втомлюють хворого, спричиняють загальну слабкість, серцебиття, запаморочення голови і тому повинні бути короткочасними (5—10 хв). Якщо ці явища виникають під час процедури і стають обтяжливими для хворого, його виводять з ванни, голову й обличчя змочують холодною водою. Після гарячої ванни хворий повинен відпочити не менш як 30 хв. Якщо треба продовжити потовиділення, хворого закутують у тепле покривало, а щоб зупинити його, — призначають холодний душ або обливання. Призначають гарячі ванни при хронічних захворюваннях суглобів, захво-рюваннях периферичних нервів (радикуліт, поліневрит), по-рушеннях. обміну речовин (подагра), приступах ниркової кольки. Гарячі ванни не можна приймати при серцево-судинних захворюваннях, гіпертензії, схильності до крово-теч, кахексії тощо. Теплі ванни зменшують біль, знімають м'язове напруження, заспокоюють нервову систему, поліп-шують сон. Індиферентні ванни не мають значного впливу на організм, вони дають легкий тонізуючий і освіжаючий ефект. Механічна дія ванни полягає в стисненні грудної клітки, внаслідок чого зменшується кількість її дихальних рухів, а також здавленні черевної порожнини.

Хімічна дія ванни визначається характером лікарських засобів, які додають до води. За своїм складом вони можуть бути прісними, запашними, лікарськими, мінеральними та газовими. З лікувальною метою найчастіше використовують ванни з домішками газу (кисень, сірководень, радон, вуг-лекислота). Крім механічної та термічної дії мінеральні ван-ни - справляють ще хімічний вплив на шкіру пацієнта. Пухирці газів, покриваючи шкіру, подразнюють її, рефлек-торно спричиняють розширення капілярів, внаслідок чого шкіра червоніє і відбувається перерозподіл циркулюючої крові. Газові ванни сприятливо діють на серцево-судинну систему. Сірководневі та радонові ванни призначають при захворюваннях периферичної нервової системи, артритах, деяких захворюваннях шкіри та периферичних судин тощо. На курс лікування призначають 12—18 ванн щодня або через день, їхня тривалість 5—15 хв. Штучні мінеральні ванни готують шляхом насичення звичайної прісної води певним газом у визначеній концентрації.

Сірководневі ванни готують за принципом витіснення вільного сірководню із солей більш