До неінгаляційних методів відносять ентеральне введення кисню (кисневі коктейлі), введення кисню в шлунок, під-шкірне введення кисню в передньозовнішню поверхню стегна в об'ємі 50—600 мл тощо.

Уводять кисень через катетери або спеціальні пластмасові повітроводи, які попередньо кип'ятять. Катетери вводять через нижні носові ходи в носову частину глотки на глибину 15 см. Кінець уведеного катетера можна побачити при огляді зіву . Зовнішню частину катетера фіксують до шкіри обличчя липким пластирем (мал. 48). Через 30—60 хв необхідно змінювати положення катетера (з правого носового ходу в лівий і навпаки) для запобігання утворенню пролежнів і висушування слизової оболонки носових ходів. При появі сухості в носі і носоглотці їх закапують масляними краплями.

При наявності наркозного апарата оксигенацію можна проводити через маску (мал. 50). Необхідно стежити за щільним приляганням маски до обличчя хворого. Для дезинфекції маску протирають серветкою, змоченою спиртом.

При відсутності централізованої системи подачі кисню оксигенотерапію проводять за допомогою кисневої подушки об'ємом 16—25 л. На одному кінці подушки є гумова трубка з краном для регуляції подачі кисню і мундштуком. Для наповнення подушки киснем знімають мундштук і відкрива-ють кран. Гумову трубку з'єднують з краном редуктора і повільно відкривають редукторний вентиль. Після заповнен-ня подушки закривають вентиль редуктора, а потім кран подушки.

Перед подачею кисню на вільний кінець гумової трубки надягають продезинфікований мундштук, обгортають його вологою марлевою серветкою і прикладають до рота хворого. При вдиху кран відкривають і кисень поступає в дихальні шляхи, при видоху — закривають. Швидкість поступаная кисню регулюють краном на трубці. Коли кисню в подушці залишається мало, вільною рукою натискають на подушку або повільно скручують її. Після використання мундштук двічі протирають 3 % розчином перекису водню або 70 % розчином етилового спирту. Слід пам'ятати, що при користу-ванні кисневою подушкою кисень поступає нерівномірно, деяка частина його втрачається внаслідок нещільного приля-гання мундштука до рота, не можна точно дозувати поступання кисню.

Гіпербарична оксигенація — це застосування кисню під тиском 1— 2 атм у спеціальних камерах. Розчинність такого кисню в плазмі крові значно підвищується, що сприяє кра-щому забезпеченню киснем тканин організму. Застосовуєть-ся цей метод лікування при гострому порушенні прохідності периферичних, вінцевих, мозкових судин, при отруєннях, газовій емболії, анаеробній та гнилосній інфекціях, для лі-кування виразок, обширних ран тощо.

Застосування п'явок (гірудотерапія)

У медичній практиці п'явки застосовують з давніх-да-вен, переважно з метою крововитягання і як загальний та місцевий протизсідний засіб.

З лікувальною метою застосовують-медичні (Hirudo medicinalis) та аптечні (Hirudo officinalis) п'явки, котрі не слід плутати з кінськими п'явками.

П'явка має довгасте пласко-опукле тіло, що складається з кілець; тому вона може сильно скорочуватися, а насмоктавшися крові, так само дуже збільшуватися. Довжина до-рослої п'явки становить 3—6 см, поперечник— 10—12 мм; її маса— 1,5—2 г. На головному (звуженому) кінці п'явки є присосок. На його дні знаходиться рот, а в ньому—3 ще-лепи, що розходяться у вигляді радіусів, що мають форму маленьких пилок, поділених на 90 зубчиків, що ними п'явка прокушує шкірні покриви. На хвостовому (подовженому) кінці є друга, більшого розміру, присоска, за допомогою якої п'явка причіплюється до шкірних покривів та просу-вається вперед.

Спинка медичної п'явки має оливково-зелене забарв-лення, часто майже чорне, з шістьма вузькими червонува-тими поздовжніми смугами. Черевце її також має оливко-во-зелене забарвлення з чорними плямами.

Зберігають п'явки у банці з чистою водою ємкістю в де-кілька літрів. При цьому в 3—5-літровій банці їх може зберігатися до 300 особин. Банку слід прикривати кришкою з отворами або рідким полотном. Воду наливають з водо-провідного крана до половини або на ^з банки, давши їй відстоятися протягом доби (щоб виділився хлор), міняти воду необхідно щодня або через день. На дно банки треба насипати невеликий шар піску. Банку слід тримати на вік-ні в не дуже світлій кімнаті, по можливості при темпера-турі повітря +12...+18°С.

Треба знати, що для використання придатні тільки здо-рові, голодні п'явки. Вони повинні мати такі ознаки: швид-ко пересуватися у воді, у витягнутому вигляді мати тонке тіло, при дотику води дуже (у 3—4 рази) скорочуються, набуваючи форму яйця; тіло такої п'явки на дотик еластич-не, слизьке.

Необхідно пам'ятати, що для запобігання передачі че-рез п'явку інфекційних хвороб (гепатит, СНІД) від одного хворого до іншого треба застосовувати п'явку тільки один раз.

Звичайно використані п'явки знищують, кидаючи їх у розчин формаліну або нашатирного спирту чи солону воду, а потім викидають їх до каналізації.

Краще відсмоктують кров п'явки масою 1—2 г. Велика п'явка може насмоктати за 1 год від 10 до 15 мл крові. Таким чином, 8—10 п'явок, що їх звичайно прикладають, можуть викликати крововтрату до 100—150 мл. П'явки не можна прикладати на ті місця, де вени або артерії проходять близько до шкіри, і п'явки мо-жуть прокусити їх (скроні, ділянка нижньої щелепи, шия);

де шкіра надто тонка та чутлива (обличчя, шия); де під-шкірна основа надто пухка (обличчя) і може просякнути-ся кров'ю; на ділянках, де шкіра надто товста (долоні, пі-дошви) , що її п'явки не зможуть прокусити.

Техніка прикладання п'явок. Необхідно відібрати при-датні п'явки у банку або склянку без води і потримати їх так протягом 2—3 год (після цього вони краще будуть присмоктуватися). Слід узяти на 5—6 п'явок більше, ніж по-трібно.

Перед накладанням п'явок необхідно підготувати шкіру хворого. Якщо на місці