Облітеруючий ендартеріїт

Облітеруючий ендартеріїт — це захворювання судин нейрогу-морального генезу, що розпочинається з ураження периферичних артерій і призводить до облітерації їх просвіту.

Етіологія і патогенез

В етіопатогенезі облітеруючого ендартеріїту значну роль відіграє послідовний або ж одночасний вплив таких факторів, як низька тем-пература, нікотинова інтоксикація, механічна травма та ін. Зміни в стінках судин призводять до автоімунних процесів, які значно поси-люють проліферативні процеси інтими судин. Першими уражаються судини, які живлять артерії, що призводить до порушення інтракапілярного кровотоку і підвищення проникності стінок, що викликає появу болю і реакцій симпатико-адреналової системи. Остання зумов-лює спазм регіонарних судин, сповільнення кровотоку, гіперкоагуляцію і в кінцевому результаті — некроз тканин.

Патоморфологія

Морфологічною основою облітеруючого ендартеріїту є гіперпла-зія інтими переважно магістральних судин нижніх кінцівок, яка при-зводить до звуження й облітерації просвіту артерій. Останнє спричи-няє гіпоксію кінцівок і завершується дистрофічними змінами аж до некрозу.

Гістологічно виявляють розростання інтими за типом молодої грануляційної тканини, яка з часом перетворюється в зрілу сполучну тканину, багату реканалізованими судинами з добре вираженою ендотеліальною вистілкою.

Класифікація (за А.М. Шабановим, 1983)

У перебігу облітеруючого ендартеріїту виділяють стадії:

1 — ішемічна;

2 — трофічних розладів;

3 — виразково-некротична;

4 — гангренозна.

Втомлюваність виникає внаслідок генералізованого спазму колатеральних судин при ходьбі й фізичному навантаженні.

Зміна кольору шкірних покривів. Залежно від розладів пери-феричного кровообігу шкіра може бути блідого, синюшного, багрово-синюшного кольору. На пізніх стадіях, коли з'являються не тільки функціональні, але й органічні порушення прохідності основного ар-теріального стовбура, а колатеральний кровообіг ще не розвинений, блідість шкіри стає різко вираженою і набуває стійкого характеру.

Місцева гіперемія шкіри з ціанозом виникає при некротичних змінах, що супроводжуються запальною реакцією. Це так звана "хо-лодова гіперемія" тканин без підвищення температури, що виникає внаслідок порушення кровопостачання. Разом із тим, тромбоз вен, некроз і гангрена головним чином проявляються ціанозом і темно-бу-рим кольором шкіри.

Трофічні зміни. У початкових періодах захворювання у та-ких хворих виникає виражена пітливість ніг, яка в наступних стадіях захворювання поступово зникає. Шкіра в них втрачає свою звичайну еластичність, стає сухою, складчастою, на ній з'явля-ються тріщини й омозоління. Нігті трофічно змінені — потемнілі, деформовані, із сповільненим ростом. Ці ж зміни призводять до розвитку плоскої ступні, атрофії м'язів і проявів дифузного або плямистого остеопорозу ступневих і гомілкових кісток.

Набряк тканин є постійним супутником некрозу та гангре-ни. При цьому значну роль відіграють артеріовенозні та лімфовенозні анастомози. Швидке скидання артеріальної крові у венозне русло призводить до підвищення венозного тиску й по-силення транссудації. Це підвищує гіпоксію тканин і сприяє на-громадженню недоокислених продуктів.

Венозна система при облітеруючому ендартеріїті також втягується в патологічний процес — виникають тромбофлебіти, що погіршують артеріальний кровообіг. Спазм артерій, що супроводжує тромбоф-лебіт, викликає ціаноз. Це зумовило назву "синій тромбофлебіт".

Некроз тканин і гангрена кінцівки. Виразки при облітеруючому ендартеріїті мають характерний вигляд: вони круглі, краї і дно по-криті блідо-сірим нальотом без будь-яких ознак регенерації та епітелізації. Шкіра навколо стоншена, на зразок "пергаменту", си-нюшна або багрово-синюшна, з маловираженими проявами запален-ня. Виразки досить болючі, причому біль особливо турбує вночі. Про-гресування некрозу призводить до розвитку гангрени, а поширенню останньої в проксимальному напрямку передує набряк тканин.

Тактика і вибір методу лікування

Консервативна терапія. Хворим вводять судинорозширювальні препарати міотропної дії. До них варто віднести папаверин, галідор, андекалін, вазодилан. Найбільшого поширення набув папаверин, механізм дії якого зводиться до його адсорбції на поверхні гладко-м'язових волокон і зміни потенціалу та проникності їх мембран. При цьому покращується обмін у м'язах судинної стінки і розширюється їх просвіт

Ганглюблокуючі засоби, до яких відносять бензогексоній, мідокалм, ганглерон, димеколін, пентамін, здійсню-ють тимчасову блокаду веге-тативних вузлів, перерива-ють еферентні судинозвужу-вальні імпульси та знижують тонус спазмованих судин.

Десенсибілізуючі засоби (димедрол, піпольфен, діазолін, супрастин, тавегіл) блокують вплив гістаміну й призводять до судинорозширювального ефек-ту, зменшуючи при цьому про-никність і ламкість судинної стінки.

До препаратів, що впли-вають на реологічні властивості крові, відносять декстрани (реополіглюкін, поліглюкін). Вони знижують в'язкість крові, попереджують агрегацію формених елементів, зменшують загаль-ний периферичний опір, підвищують фібринолітичну активність крові. Реологічні властивості крові покращують також антикоагу-лянти (прямої та непрямої дії) та антиагреганти (аспірин).

Засоби, що впливають на мікроциркуляцію, призначені для відновлення кровообігу на рівні капілярів, артеріол, венул, ліквідації підвищеної їх проникності й інактивації гістаміну і серотоніну в тка-нинах. До таких препаратів відносять трентал, пармідин, нікотинову кислоту, солкосерил, актовегін.

Гормональні препарати. Застосування глюкокортикоідів при облітеруючому ендартеріїті виправдане з точки зору їх десенсибілі-зуючої і протизапальної дій. Проте при цьому треба застерегти, що тривале й безсистемне їх призначення може призвести до стійкого зниження секреції гормонів і гіпотрофії кортикального шару наднир-кових залоз. Оптимальним варіантом застосування гормональних препаратів у таких випадках треба вважати призначення анаболічних гормонів (неробол, ретаболіл, метиландростендюл). Вони, з однієї сторони, не мають специфічного гормонального "забарвлення", а з іншої — здатні покращити білковий, жировий, водно-сольовий обмін і процеси регенерації при трофічних виразках.

У процес лікування включають також фізіотерапевтичні засоби й оксигенотерапію.

При неефективності консервативної терапії застосовують хі-рургічне лікування. Найпоширенішим оперативним втручанням у хво-рих на облітеруючий ендартеріїт є симпатектомія.

Облітеруючий атеросклероз нижніх кінцівок

Облітеруючий атеросклероз нижніх кінцівок — це поширене захворювання з характерним специфічним ураженням артерій еластичного та м'язово-еластичного типів у вигляді вогнищевого розростання сполучної тканини з ліпідною інфільтрацією інтими. У результаті цього виникає порушення кровообігу в тканинах.

Класифікація (за Фонтане, 1954)

1-й ступінь — повна компенсація (мерзлякуватість, втома, парестезії);

2-й ступінь — недостатність кровообігу при функціональному на-вантаженні (провідний симптом — переміжна кульгавість);

3-й ступінь —