При явищах обструктивного синдрому широко використовують еуфілін, ефедрин, теофедрин, солутан, бронхолітин. При клінічній картині бронхіоліту призначають короткий курс преднізолону по 15—20 мг на день. Застосовують антигістамінні препарати: димед-рол, супрастин, діазолін, тавегіл. Обов'язково слід призначати ві-тамінні препарати: «Гексавіт», «Аскорутин». При лікуванні гостро-го бронхіту широко використовують фізіотерапевтичні заходи: ін-галяції з відварами ромашки, звіробою, з ментоловою або евкаліп-товою олією; ультрафіолетове опромінення грудної клітки, УВЧ, солюкс, індуктотермію на міжлопаткову ділянку. Призначають гірчичники, банки на грудну клітку, гарячі гірчичні ванни.

Прогноз гострого бронхіту сприятливий, але у людей похилого віку, ослаблених хворих гострий бронхіт може ускладнюватися запаленням легень, переходом у хронічну форму, а в особливо тяжких випадках виникає серцева і дихальна недостатність.

Профілактика гострого бронхіту включає загальне загартову-вання, заняття фізичною культурою, боротьбу з курінням, запоро-шеністю. Слід також своєчасно лікувати хронічні тонзиліти, синусити, гострі респіраторні захворювання.

ХРОНІЧНИЙ БРОНХІТ

За рішенням експертів ВООЗ хронічним бронхітом називають захворювання, яке супроводжується кашлем із виді-ленням харкотиння не менше трьох місяців на рік, протягом двох років, за умови відсутності інших захворювань дихальних шляхів.

Проблема хронічного бронхіту є однією з актуальних про-блем сучасної терапії. Захворюваність хронічним бронхітом в останні роки зросла до 60—65% серед усіх форм хронічних не-специфічних захворювань легень, а смертність — до 20% загаль-ної смертності.

Етіологія. У виникненні хронічного бронхіту суттєвим є вплив екзогенних та ендогенних чинників. До екзогенних чинників на-лежать куріння, зловживання алкоголем, забрудненість повітря на виробництві та в побуті, метеорологічні та кліматичні умови, дія інфекції. Ендогенні чинники — вогнища хронічної інфекції (хро-нічні сінусити, тонзиліти), хронічні пневмонії, бронхоектатична хвороба.

Розвиткові хронічного бронхіту сприяють застійні явища в ма-лому колі кровообігу при вираженому кардіосклерозі, митральному стенозі. Хронічна ниркова недостатність також спричиняє хро-нічний бронхіт. Хронічний бронхіт може бути наслідком недолікованого гострого бронхіту, гострої пневмонії.

Важлива роль у розвитку хронічного бронхіту належить алер-гічному чиннику, спадковості, вродженим порушенням мукоциліарного апарату. Слід пам'ятати, що чоловіки після 40 років хворі-ють хронічним бронхітом і вмирають удвічі частіше, ніж жінки цього ж віку.

Клінічна картина. Розрізняють такі форми хронічного бронхіту.

1) простий неускладнений із виділенням слизистого харкотиння.без порушення вентиляції,

2) гнійний хронічний бронхіт із виді-ленням гнійного харкотиння постійно або тільки у фазі загострен-ня;

3) обструктивний хронічний бронхіт, який супроводжується стійким порушенням вентиляції легень,

4) гнійно-обструктивний хронічний бронхіт. Різновидом хронічного обструктивного бронхі-ту є хронічний бронхіт з астматичним компонентом.

Простий (катаральний) хронічний неускладнений бронхіт ви-являється сухим частим кашлем, переважно вранці після сну; як-що виділяється харкотиння, то в невеликій кількості — до 20 мл за добу. У період загострення температура тіла підвищується до субфебрильної, посилюється пітливість. Задишка виникає тільки при значному фізичному навантаженні. При загостренні вислухо-вується жорстке дихання, іноді сухі хрипи. Рентгенологічні та лабораторні дані малоінформативні. При гнійному хронічному брон-хіті кашель спостерігається постійно або в період загострення і супроводжується виділенням слизисто-гнійного харкотиння до 100 мл на добу. Задишка при цій формі виникає в умовах звичай-ного навантаження. Температура тіла в період загострення підви-щується до 38°С і вище. Під час аускультації на фоні жорсткого дихання вислуховуються сухі і вологі хрипи

Хронічний обструктивний бронхіт відзначається у 65% хворих хронічним бронхітом. Обструктивний бронхіт виявляється експі-раторною задишкою, кашель малопродуктивний, харкотиння ви-діляється важко і в невеликій кількості. Якщо уражаються тільки дистальні бронхи, то кашель часто відсутній, але виражена задиш-ка, яка посилюється під час фізичного навантаження. Перкуторний звук над легенями може мати коробковий відтінок, при аус-культації вислуховується послаблене везикулярне дихання з подо-вженим видихом, на фоні якого виявляються сухі свистячі й воло-гі хрипи. При обструкції дрібних бронхів можуть вислуховуватися «німі» зони.

У діагностуванні обструктивного бронхіту застосовують фун-кціональні методи діагностики, спірометрія, пневмотахометрія. Хро-нічний обструктивний бронхіт супроводжується порушенням вен-тиляції, гемоциркуляції, що призводить до легеневої та правошлуночкової серцевої недостатності.

Гнійно-обструктивна форма хронічного бронхіту нагадує об-структивну форму бронхіту, але з більш тяжкою клінічною карти-ною Харкотиння в цьому випадку набуває гнійного характеру. При гнійно-обструктивному бронхіті може виникати деформація стінки бронхів, що призводить до утворення бронхосктазів.

Таким чином, хронічний бронхіт призводить до таких усклад-нень, як пневмонія, бронхоектазії, пневмосклероз, легенева та серцева недостатність.

Діагностика. Основу діагнозу становлять такі симптоми, як ка-шель, харкотиння, задишка, кашльовий анамнез за умови відсут-ності інших захворювань органів дихання (туберкульоз, хронічна пневмонія, бронхосктатична хвороба, бронхіальна астма). Велике значення мають результати лабораторно-інструментальних дослід-жень.

Лікування хронічного бронхіту. У період загострення слід приз-начати антибактеріальну терапію з урахуванням чутливості мік-рофлори харкотиння до дії препарату. При неможливості визна-чити чутливість лікування слід починати з антибіотиків пеніцилінового ряду (пеніцилін, ампіцилін), які менше викликають побічні реакції. Широко використовують еритроміцин, олеандоміцин, гентаміцин, левоміцетин, вібраміцин. У тяжких випадках признача-ють цефалоспорини (цефамізин, кефзол) по 0,5 г 2—4 рази на день;, внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Курс антибіотико-терапії 7—10 днів.

Можна успішно використовувати сульфаніламідні препарати пролонгованої дії. Слід пам'ятати, що ці препарати можуть викли-кати закупорку ниркових канальців, кристалурію. Щоб запобігти цьому, хворий повинен випивати достатню кількість рідини (чай, молоко, мінеральна вода).

Крім стіотропної терапії слід застосовувати лікування, спрямо-ване на відновлення прохідності бронхів. Для боротьби з бронхоспазмом використовують солутан по 10—30 крапель 3 рази на день, бронхолітин по 1 столовій ложці 3-4 рази на день, еуфілін 2,4% розчин по 10 мл внутрішньовенно або його 24% розчин по 1 мл внутрішньом'язово. При значному бронхіальному