Етіологія. Найбільш частою причиною крупозної пневмонії є бактеріальна інфекція (пневмококи, стрептококи, стафілококи, кишкова паличка, протей тощо), рідше вірусні (грип, парагрип, аденовіруси, кір), мікоплазмові інфекції, рікетсії. Нерідко виник-ненню пневмонії сприяють так звані вірусно-бактеріальні асо-ціації.

Суттєво впливають на розвиток пневмонії алергічні чинники, забруднення повітря, температура і вологість зовнішнього середо-вища, наявність в організмі хворого вогнищ хронічної інфекції

Клінічна картина. Захворювання починається гостро вираже-ною гарячкою. Температура тіла підвищується до 39—40°С. Хворі скаржаться на сильний головний біль, загальну слабість, біль в ураженій половині грудної клітки, який посилюється під час каш-лю, глибокого дихання. Іноді біль може локалізуватися в ділянці живота, що нагадує клінічну картину жовчнокам'яної хвороби, апендициту внаслідок ураження діафрагмальної плеври. З'являєть-ся кашель, який у перші дні захворювання може бути сухим, а потім вологим. Харкотиння при крупозній пневмонії кров'янисте («іржаве»). У хворих може спостерігатись задишка, серцебиття, погіршення апетиту, біль у м'язах.

Під час огляду хворого відзначається гіперемія щік, особли-во з ураженого боку, ціаноз губ, носа, спостерігається посиле-не голосове тремтіння, відставання в акті дихання тієї частини грудної клітки, де є запалення. Під час перкусії на початку хво-роби визначається укорочений перкуторний звук над ділянкою запалення, який надалі може набувати притупленого відтінку. При аускультації в перші дні захворювання вислуховується кре-пітація (itatio redux), яка зникає в "Міру розвитку хвороби — альвеоли заповнюються ексудатом і везикулярне дихання над ураженою ділянкою не вислуховується. У цьому випадку в ле-генях виявляється бронхіальне дихання. У стадії звільнення при-туплений перкуторний звук поступово замінюється на легеневий. Бронхіальне дихання поступово стає жорстким, а потім везику-лярним. У цей період можна вислухати кінцеву крепітацію (itatio redux). Крім цього, під час аускультації виявляються сухі й дрібнопухирчасті хрипи.

У перші дні захворювання у більшості хворих відзначаються тахікардія, зниження артеріального тиску, вислуховується систо-лічний шум на верхівці, послаблення першого тону (у зв'язку з цим можна згадати вислів французького терапевта Ж. Корвізара. «Хворіють легені — небезпека в серці»). При критичному зниженні температури тіла можливий колапс. Іноді у хворих може спостерігатися збудження, марення, порушення сну, особ-ливо в алкоголіків, що потребує постійного спостереження за ними.

Лікування крупозної пневмонії повинно бути комплексним, ін-дивідуальним. Основним у лікуванні крупозної пневмонії є анти-бактеріальна терапія. Антибіотики слід призначати у вигляді монотерапії, і лише у виняткових випадках застосовують комбінова-ну терапію. Слід пам'ятати, що поєднання антибіотиків зі сульфа-ніламідними препаратами пролонгованої дії посилює ризик ви-никнення токсичних і токсико-алергічних ушкоджень нирок.

При легеневій і середньо тяжкій формах гострої пневмонії не-відомої етіології з урахуванням найбільш поширених Її збудників (пневмокок, стрептокок) препаратом вибору є пеніцилін, який призначають по 500 тис. ОД внутрішньом'язово кожні 4 год. При тяжкій формі пневмонії рекомендують напівсинтетичні пеніцилі-ни (ампіцилін, оксацилін, метицилін, ампіокс) по 500 тис. ОД — 2 млн ОД кожні 4—6 год., цефалоспорини (цефамізин уводять внутрішньом'язово або внутрішньовенне по 500 тис. ОД—1 млн ОД кожні 6—8 год, цепорин — 2-3 рази на добу, клафоран по 1 млн ОД 2-3 рази на добу, кетоцеф по 750 тис. ОД ранком і ввечері). Слід пам'ятати, що два останніх препарати найменш токсичні. При несприйнятливості пеніцилінів можна призначити еритроміцин, гентаміцин, азлоцилін, таривід, левоміцетин. У тяж-ких випадках уводять внутрішньовенне бісептол 9,6% по 5 мл 2 рази на добу, етазол 10% по 10 мл 2-3 рази на день.

При тяжких токсичних формах крупозної пневмонії антибіоти-ки слід уводити внутрішньовенне, внутрішньом'язово і внутрішньобронхіально.

Для забезпечення бронхіальної провідності призначають бронхолітики (еуфілін, ефедрин, солутан, бронхолітин тощо), препара-ти, які розріджують бронхіальний секрет (мукосольвін, бромгексин, мукалтин, протеолітичні ферменти), відхаркувальні засоби (настій трави термопсису, кореня алтеї, квіток чорної бузини, листя шавлії тощо). При вираженому сухому кашлі застосовують протикашльові засоби (кодеїн, лібекесин тощо).

Якщо хворий погано зносить гарячку, то слід призначити аце-тилсаліцилову кислоту або інші жарознижувальні препарати. При вираженій інтоксикації для корекції серцево-судинних порушень використовують сульфокамфокаїн, кордіамін, діапульмон, при не-достатності кровообігу — серцеві глікозиди (корглюкон 0,06% по 0,5—1,0 мл або строфантин 0,05% по 0,5—0,75 мл внутрішньовен-не повільно на 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду).

Для підвищення неспецифічної резистентності організму хво-рого використовують вітаміни С, Е, групи В, біостимулятори та адаптогени (екстракт алое, плаценти, екстракт слеутерокока, пан-токрин тощо). Наявність задишки, ціаноз вимагають кисневої те-рапії. При вираженій інтоксикації призначають інфузійну терапію (гемодез, реополіглюкін, реоглюман, трисамін, фізіологічний роз-чин натрію хлориду), глюкокортикостероїди (преднізолон, гідро-кортизон), імуномодулятори (левамізол, продигіозан, тактивін).

При гострій пневмонії широко використовують фізіотерапев-тичні процедури, як слід призначати з перших днів захворювання після зменшення гарячки. З цією мстою використовують інгаляції, УВЧ, індуктотерапію. електрофорез, банки, гірчичники.

Профілактика гострої пневмонії включає загартовування орга-нізму, заняття фізичною культурою, повноцінне харчування, сана-цію вогнищ хронічної інфекції. Велике значення мають своєчасне лікування гострих респіраторних захворювань, боротьба із забруд-ненням повітря, переохолодженням, ізоляція хворих.

ВОГНИЩЕВА ПНЕВМОНІЯ

Вогнищева пневмонія — локальний запальний про-цес у межах сегмента, часточки або ацинуса. В останні роки вогнищева пневмонія реєструється частіше, ніж крупозна. Пере-важно вогнищева пневмонія починається з бронхіту, у зв'язку з чим її інша назва — бронхопневмонія.

Етіологія. Вогнищева пневмонія часто є ускладненням певного захворювання або виникає самостійно. При вогнищевій пневмонії виявляють мікрофлору (пневмококи, стрептококи тощо). У біль-шості випадків захворювання є наслідком аутоінфекції верхніх дихальних шляхів. Важливе значення в розвитку хвороби має стан макроорганізму та його імунної системи. Часто вогнищева пне-вмонія виникає при гострих респіраторних вірусних захворюван-нях (грип, кір), при застійних явищах у легенях (застійна пневмо-нія), у післяопераційному періоді, у тяжкохворих, які довго пере-бувають у лежачому положенні (гілостатична пневмонія), при