Клінічна картина. Вогнищева пневмонія часто виникає услід зл гострими респіраторними захворюваннями, гострим бронхітом то-що, тому важко точно визначити початок хвороби. У більшості випадків захворювання починається гостро, з підвищення темпе-ратури тіла до 38—39°С. Хворих турбує загальна слабість, голов-ний біль, іноді ,біль у грудній клітці, погіршення апетиту, сну, вологий кашель, при якому харкотиння є слизистим, слизисто-гнійним або гнійним. Кашель не супроводжується болем у боці, що спостерігається при крупозній пневмонії. Дихання прискоре-не — 25—30 дихальних рухів за хвилину.

Під час огляду хворого відзначається помірна гіперемія щік, ціаноз кінчика носа, губ. Голосове тремтіння не змінене. При перкусії над легенями вислуховується легеневий звук і тільки при

зливній пневмонії може відзначатися притуплення перкуторного звуку над відповідною ділянкою легені. При аускультації на обме-женій ділянці грудної клітки над вогнищевим запаленням вислу-ховуються вологі дрібнопухирчасті, а нерідко одночасно і сухі хри-пи (при наявності бронхіту). У випадках, коли переважно уража-ється інтерстиціальна тканина легені, аускультативна картина ма-лоінформативна. При обстеженні серцево-судинної системи вияв-ляється тахікардія, артеріальний тиск нормальний або помірно знижений, тони серця можуть бути приглушеними, на верхівці іноді вислуховується систолічний шум.

При дослідженні крові виявляється помірний лейкоцитоз, іно-ді загальна кількість лейкоцитів лишається нормальною зі зсувом вліво. ШОЕ прискорена. У крові підвищується рівень глобулінів, сіалових кислот, серомукоїду, позитивний «С»- реактивний білок. У сечі іноді виявляються білок, еритроцити.

Важливим у діагностиці є рентгенологічне обстеження хворих, за допомогою якого можна виявити вогнища затемнення, посиле-ний судинний рисунок, розширення легеневих коренів.

Лікування вогнищевої пневмонії провадять тими ж засобами, що і при крупозній пневмонії. Основним препаратом є антибі-отики (пеніцилін, еритроміцин, ампіцилін тощо) з урахуванням їх чутливості до виділеної мікрофлори. При кашлі застосовують протикашльові, відхаркувальні засоби, при потребі — бронхолітики. У тяжких випадках призначають інфузійну терапію, дають кисень. У комплексну терапію обов'язково слід включати вітамі-ни, біогенні стимулятори та адаптогени, фізіотерапевтичні мето-ди лікування.

Пневмонія під час грипу спостерігається часто і нерідко харак-теризується тяжким перебігом.

Етіологія. Збудником пневмонії може бути вірус — у цих ви-падках пневмонія починається одночасно з клінічними проявами грипу. Крім цього, запалення легень може спричинятися віруснобактеріальною асоціацією.

Клінічна картина. Пневмонія, яка перебігає на фоні грипу, ви-никає в перш; дні захворювання грипом (рання пневмонія) або пізніше (пізня пневмонія). Починається гостро, з підвищення температури тіла до 38—39°С. Хворі скаржаться на загальну сла-бість, сильний головний біль, ломоту в тілі, відсутність апети-ту, нерідко з'являються симптоми ураження верхніх дихальних шляхів — нежить, біль або дряпання в горлі, за грудиною. Ка-шель сухий, іноді виділяється небагато харкотиння. При тяжких формах грипозної пневмонії може спостерігатися геморагічний синдром (кровохаркання, носові кровотечі і т. ін.), що пов'яза-не з ураженням судинної стінки і тромбоцитопенією при гри-пі. При вираженій інтоксикації відзначаються задишка, ціаноз, тахікардія.

Пневмонія може виникнути на пізніх стадіях грипу, коли тем-пература тіла нормалізувалася, зменшились клінічні прояви грипу. У таких випадках починається нова хвиля захворювання, виклика-на пневмонією.

Об'єктивні дані при обстеженні органів дихання мало чим відрізняються від змін, які спостерігаються при вогнищевій пне-вмонії — на обмеженій ділянці грудної клітки вислуховуються дріб-но-пухирчасті та сухі хрипи. Частота серцевих скорочень може іноді відставати від підвищення температури тіла. Артеріальний тиск часто знижений, тони серця приглушені, на верхівці може вислуховуватися систолічний шум.

У крові виявляється незначний лейкоцитоз або лейкопенія зі зсувом лейкоцитарної формули вліво, нерідко прискорена ШОЕ. Рентгенологічне обстеження дає змогу виявити патологічне затем-нення легеневої тканини. Слід пам'ятати, що для вірусної пне-вмонії характерний інтерстиціальний запальний процес. У цих випадках дані перкусії, аускультації малоінформативні, на рентге-нограмі відзначається лише розширення легеневих коренів і поси-лення легеневого рисунка. Така пневмонія може супроводжувати-ся періодом затяжних залишкових клінічних проявів хвороби (за-гальна слабість, підвищена пітливість, субфебрилітет, особливо вве-чері, задишка, кашель, погіршення апетиту). Такий стан при недостатньому лікуванні може сприяти розвиткові пневмосклерозу, хронічної пневмонії, бронхоектазів.

Лікування грипозної пневмонії провадять за тими ж принципа-ми, що й лікування вогнищевої або крупозної пневмонії. Обов'яз-ковою є антибактеріальна терапія. Хоча антибіотики не діють без-посередньо на вірус, але їх використовують для профілактики вторинної бактеріальної пневмонії або інших ускладнень. При геморагічному синдромі слід призначати рутин, аскорбінову кис-лоту, препарати кальцію, доксіум. Обов'язково використовують донорський протигрипозний гама-глобулін по 2—3 мл внутрішньом'язово або 3—6 мл сироваткового поліглобуліну. Крім цього, хворим призначають антигрипін, який містить ацетилсаліцилову кислоту (0,5 г), димедрол (0,02 г), лактат кальцію (0,1 г), аскор-бінову кислоту (0,3 г). При лікуванні також використовують про-тикашльові, відхаркувальні, бронхолітичні засоби, імуномодулятори, протизапальну терапію. Обов'язково призначають вітаміни. При необхідності (гостра судинно-серцева недостатність тощо) засто-совують інше симптоматичне лікування.

ТУБЕРКУЛЬОЗ ЛЕГЕНІВ

Туберкульоз — специфічне інфекційне захворювання, яке спричинюється мікобактеріями туберкульозу.

Незважаючи на досягнення у боротьбі з туберкульозом ця про-блема залишиться актуальною ще для трьох поколінь людства. За даними ВООЗ, у світі нараховується 15—20 млн хворих на тубер-кульоз. Щорічно з'являється 7 млн нових хворих, а вмирає 600— 800 тис. чоловік.

Етіологія. Збудником туберкульозу є специфічна мікобактерія, відкрита Р. Кохом у 1882 p. Туберкульозна мікобактерія кисло-стійка, має форму тонкої, вигнутої, зернистої палички завдовжки 0,7—4,5 мкм, завширшки 0,25—0,50 мкм. Мікобактерії туберкульо-зу достатньо стійкі в зовнішньому середовищі, що сприяє поши-ренню цього захворювання. Серед мікобактерій є збудники, що викликають туберкульоз у людини, великої рогатої худоби, птахів, мишей, причому два перших види патогенні для людей. Існують L-форми мікобактерій, які значною мірою сприяють хронічному перебігу туберкульозу.

На поширення туберкульозу впливають різні чинники: контакт із хворими відкритою формою туберкульозу, особливості збудни-ка, зниження