У зовнішнє середовище мікобактерії потрапляють від людей і тварин, які хворіють туберкульозом. Особливо небезпечні хворі і відкритою формою туберкульозу, які з харкотинням, слиною, мо-локом виділяють мікобактерії. Слід пам'ятати, що один хворий може заразити від 2 до 13 чоловік, при цьому 5% інфікованих Людей захворюють туберкульозом у перший же рік.

Клінічна картина. У даний час на Україні діє класифікація туберкульозу, прийнята на VIII з'їзді фтизіатрів у 1973 p., яка складається з таких розділів:

І. Основні клінічні форми туберкульозу.

ІІ. Характеристика туберкульозного процесу.

III. Ускладнення туберкульозного процесу.

IV. Залишкові явища після вилікуваного туберкульозу.

І. До основних клінічних форм туберкульозу належать:

А - туберкульозна інтоксикація у дітей та підлітків;

Б - туберкульоз органів дихання;

В — туберкульоз інших органів та систем.

Туберкульозну інтоксикацію поділяють на ранню та хронічну.

Туберкульоз органів дихання, у свою чергу, включає такі фор-ми. первинний туберкульозний комплекс, туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів (бронхоаденіт), дисемінований (вто-ринний) туберкульоз легень, вогнищевий туберкульоз легень, ін-фільтративний туберкульоз, туберкулома легень, кавернозний ту-беркульоз легень, фіброзно-кавернозний туберкульоз легень» циротичний туберкульоз легень, туберкульозний плеврит, туберку-льоз верхніх дихальних шляхів, туберкульоз органів дихання у комбінації з професійними захворюваннями легень.

До туберкульозу інших органів і систем належать туберкульоз мозкових оболонок, центральної нервової системи, очей, лімфа-тичних вузлів, кісток і суглобів, кишок та очеревини, статевих органів, шкіри та підшкірної клітковини.

II. Характеристика туберкульозного процесу органів дихання:—

локалізація та поширеність процесу (частка, сегмент);—

фаза перебігу процесу — інфільтрація, розпад, обсіменіння (є ознаками активності процесу), розсмоктування, ущільнення, рубцювання, кальцифікація (характеризують зворотний розви-ток процесу);—

бактеріовиділення (навіть одноразове, виявлене будь-яким методом).

III. До ускладнень туберкульозу легень належать легенева кро-вотеча, легенево-серцева недостатність, пневмоторакс, ателектаз, ампоїдоз, ниркова недостатність і т. ін.

IV. Залишкові явища виявляються емфіземою, частковим та сегментарним цирозом, рубцями, бронхосктазами, плевральними cпайками, склерозованими або кальцинованими вогнищами в ле-генях і лімфатичних вузлах.

Лікування. Різноманітність клінічних форм легеневого туберкульозу потребує комплексного лікування цієї хвороби. Хворим на туберкульоз призначають консервативну терапію, а при необхід-ності — хірургічне втручання.

Важливим елементом у лікуванні туберкульозу є повноцінне харчування хворого. Енергетична цінність добового раціону по-винна становити 3000—4000 калорій. Харчові продукти мають бу-ти різноманітними за своїм складом, що сприяє підвищенню реак-тивності організму хворого.

У лікуванні хворих з першовиявленими формами туберкульозу широко застосовують рифампіцин (добова доза 0,45 г, приймають одноразово). Його слід комбінувати з ізоніазідом (0,3 г 2-3 рази на день), стіонамідом (0,25 г 3-4 рази на день), стамбутолом (15— 25 мг на 1 кг маси тіла хворого, приймають одноразово після сніданку), циклосерином (0,25 г 3-4 рази на день). Згадані препа-рати виявляють внутрішньо- та позаклітинну активність щодо мі-кобактерій туберкульозу, а такі препарати, як стрептоміцин, канаміцин та флориміцину сульфат знижують тільки внутрішньоклітин-ну активність мікобактсрій.

Через 3—6 місяців лікування провадять рентгенологічні обсте-ження для контролю за динамікою туберкульозного процесу, ко-рекції призначеної терапії.

Протитуберкульозні антибіотики (рифампіцин, стрептоміцин) використовують у перших 3—6 місяців до максимального роз-смоктування туберкульозних інфільтратів, вогнищ, закриття ка-верн. Надалі доліковування провадять ізоніазидом, стіонамідом. Якщо через 10 місяців після застосованого лікування не виявля-ються значні зміни в легенях (не зменшуються розміри каверн), то хворим рекомендують оперативне втручання.

У лікуванні туберкульозу легень використовують антигістамінні препарати: димедрол по 0,005 г 2-3 рази на день, супрастин по 0,025 г 3 рази на день тощо; нестероїдні протизапальні засоби: ацетилсаліцилову кислоту, бруфен, індометацин тощо. При вира-женому кашлі призначають кодеїн, кодтерпін, препарати, що мі-стять кодеїн (пенталгін, седалгін), лібексин. У тяжких випадках використовують промедол або омнопон по 1 мл підшкірно. Для поліпшення дренажної функції бронхів призначають відхаркуваль-ні засоби: настій із кореня алтеї, трави термопсису, листя подо-рожника, бромгексин, мукалтин тощо. При явищах бронхоспазму застосовують еуфілін 2,4% (10 мл внутрішньовенно), солутан, бронхолітин тощо.

Під час плеврального болю призначають анальгін, ортофен, пенталгін, при вираженій больовій реакції — темпалгін, баралгін, трамал, промедол або омнопон. Крім цього, рекомендують сухі або напівспиртові компреси, гірчичники, сітку з розчином йоду. Ослабленим хворим призначають внутрішньовенно 40% глюкозу (10—20 мл) разом із 5% аскорбіновою кислотою (5 мл), 5% роз-чин глюкози внутрішньовенно крапельно. Крім цього, рекомендують переливання плазми, альбуміну, альвезину, казеїну гідролізату, ліпофундину. Важливе місце в лікуванні туберкульозу займає викори-стання глюкокортикоїдів, вітамінів, імуномодуляторів.

До хірургічних методів лікування (штучний пневмоторакс, ре-зекція легені або її частин, кавернотомія) вдаються при неефек-тивності консервативного лікування, за невідкладними показаннями (спонтанний пневмоторакс, легенева кровотеча). Часто хі-рургічні методи комбінують з антибактеріальними препаратами, що сприяє одужанню більшості хворих тяжкими формами тубер-кульозу.

При легеневій кровотечі хворим призначають холод (пузир із льодом) на відповідну ділянку грудної клітки, дають ковтати ку-сочки льоду. Крім цього, застосовують медикаментозну терапію: вікасол 1 % (2 мл внутрішньовенно), 10 % розчин хлориду кальцію 10 мл (внутрішньовенно), аскорбінову кислоту 5 % (5— 10 мл внутрішньовенно), амінокапронову кислоту 5 % (50— 100 мл внутрішньовенно крапельно), адроксон 0,025 % (1 мл підшкірно або внутрішньом'язово), дицинон 12,5 % (2—4 мл внутрішньом'язово або внутрішньовенно, повторити введення можна через 4—б год — 2 мл), медичний желатин 10 % (10 мл внутрішньовенно), свіжозаморожену плазму. Призначають також підшкірно промедол для пригнічення кашльового центру.

Прогноз туберкульозу легень залежить від його форми, сво-єчасності розпізнання хвороби, правильності застосованого лікування, особливостей умов життя та праці. За несприятливих умов, особливо при кавернозних формах туберкульозу, прогноз хвороби менш сприятливий, оскільки при цьому виникають амілоїдоз, легенево-серцева недостатність, легеневі кровотечі тощо.

Профілактика туберкульозу поділяється на специфічну та не-специфічну. Остання передбачає соціально-профілактичні сані-тарно-гігієнічні заходи для поліпшення