Важливе місце у профілактиці туберкульозу належить своєчас-ному розпізнаванню захворювання, ізоляції та лікуванню нововиявлених хворих та хворих активною формою туберкульозу. Для виявлення хворих туберкульозом на ранніх стадіях широко вико-ристовують флюорографічне обстеження населення, яке почина-ють з 12-річного віку.

Специфічна профілактика туберкульозу передбачає вакцинацію, ревакцинацію та хіміопрофілактику.

В Україні вакцинації підлягають усі новонароджені за винят-ком тих, котрі мають протипоказання: гарячка» черепно-мозкова травма, маса тіла при народженні менше як 2 кг і т. ін. На 5— 7 день життя підшкірно у верхню третину лівого плеча вводять 0,1 мл туберкульозної вакцини БЦЖ. Суха вакцина БЦЖ — це ослаблені мікобактерії туберкульозу бичачого типу, що втратили свою вірулентність, але зберігають антигенну структуру. У місці введення вакцини утворюється пустула, після якої залишається невеликий рубець, що свідчить про ефективність вакцинації. Крім первинної здійснюють повторну вакцинацію (ревакцинацію) неінфікованим дітям у семирічному віці, а надалі — через кожних 5— 7 років. Перед ревакцинацією роблять пробу Манту (на внутрішній поверхні середньої третини передпліччя з 2 ТЕ туберкуліну) для виявлення інфікованості туберкульозом. Особи з позитивною про-бою Манту вакцинації не підлягають.

Хіміопрофілактика необхідна особам, котрі перебувають у кон-такті з «хворим, людям із підвищеною чутливістю до туберкуліну, а також хворим неактивною формою туберкульозу. З цією мстою використовують ізоніазид по 0,3 г 2 рази на добу протягом трьох місяців двічі на рік. Для попередження рецидиву хвороби призна-чають ізоніазид у комбінації з ПАСК - натрієм весною та восени протягом 1—3 років після клініко-рентгенологічного одужання хворого. Після виписки з пологового будинку матір і дитина пере-бувають на обліку у туберкульозному диспансері, дитячій кон-сультації, під наглядом лікаря або фельдшера за місцем прожи-вання.

ПЛЕВРИТ

Плеврит — запалення листків плеври з утворенням на їх поверхні фібрину або скупченням у плевральній порожнині ексу-дату.

Плеврит, як правило, є не самостійним захворюванням, а усклад-ненням патологічного процесу в легенях, рідше — у середостінні, грудній стінці, діафрагмі, при деяких системних захворюваннях.

Етіологія. Усі плеврити поділяються на інфекційні та неінфекційні (асептичні). Інфекційні плеврити спричиняються бактеріаль-ними, вірусними та мікоплазмовими збудниками, грибками, міко-бактеріями туберкульозу і т. ін. До причин неінфекційних плевритів належать пухлини та їх метастази у плевру, системні захворюван-ня сполучної тканини (системний червоний вовчак, вузликовий періартерит, склеродермія, ревматоїдний артрит тощо), травми, інфаркт легень, гострий панкреатит, гострі лейкози, захворювання нирок і т.ін.

Клінічна картина. Симптоми сухого плевриту можуть доповнюва-ти клінічну картину іншої хвороби (пневмонія, туберкульоз) або бути основним захворюванням.

Головним симптомом є гострий біль у грудній клітці, який посилюється під час кашлю, глибокого дихання, розмови, а також при нахилянні тулуба в протилежний бік (симптом Шепельмана). Базальний наддіафрагмальний правосторонній плеврит супрово-джується болем у праній половині живота, що часом нагадує сим-птоми гострого апендициту.

Крім цього, хворі скаржаться на кашель, частіше сухий, за-пільну слабість, зниження працездатності, підвищення температу-ри тіла. При огляді грудної клітки спостерігається відставання ураженої половини під час дихання. При верхівкових плевритах під час пальпації іноді відзначається болісність трапецієподібних (симптом Штернберга) або грудних м'язів (симптом Поттенджера). Перкуторний звук над легенями здебільшого не змінений. Екскурсія нижнього краю легені обмежена з ураженого боку. Важ-ливим симптомом хвороби є шум від тертя плеври, який ліпше вислуховується у нижньобічних і задніх ділянках легені. Шум від тертя плеври, на відміну від крепітації, вислуховується в обидві фази дихання і нагадує скрипіння снігу або шкіри. Крім цього, шум від тертя посилюється під час притискання стетоскопа і не змінюється після кашлю. При діафрагмальному плевриті шум від тертя плеври не вислуховується. У крові виявляється помірний лейкоцитоз, прискорена ШОЕ. Рентгенологічні зміни, як прави-ло, відсутні. З ураженого боку відзначається високе стояння діаф-рагми, обмежена її рухомість.

Для сухого плевриту характерний нетяжкий перебіг, але багато залежить від основного захворювання. За несприятливих умов у плевральній порожнині скупчується ексудат.

Лікування. Терапія сухого плевриту — цс насамперед лікуван-ня основного захворювання. Якщо плеврит перебігає ізольовано, з больовим синдромом, невираженою загальною реакцією, то слід Призначати напівліжковии режим, протизапальні и анальгетичні засоби (ацетилсаліцилову кислоту, бутадіон, баралгін, ортофен, індометацин), десенсибілізуючі препарати (димедрол, супрастин, 10% розчин хлористого кальцію) у звичайних дозах. При вираже-ному кашлі призначають протикашльові засоби. Використовують також гірчичники, банки, змащування шкіри настоянкою йоду, зігріваючі компреси, натирання віпраксином, віпросалом, апіза-ртроном, іноді бинтують нижні відділи грудної клітки. Для того щоб попередити утворення спайок, слід виконувати дихальну гім-настику.

При ексудативному плевриті хворого необхідно госпіталізувати для уточнення діагнозу і способу лікування. Головну увагу приді-ляють стіотропній і патогенетичній терапії основного захворюван-ня, ускладненого плевритом, не забуваючи про симптоматичне лікування. Для евакуації ексудату виконують плевральну пункцію, що запобігає розвиткові емпієми та сприяє ліквідації функціональ-них розладів.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. В.А.Левченко, Н.М.Сердюк “Внутрішні хвороби”