Медична сестра, за визначенням Комітету експертів ВО-03 з сестринської справи, є особа, яка пройшла підготовку з основної програми навчання, отримала достатню квалі-фікацію і має право виконувати відповідальну роботу по сестринському обслуговуванню населення, профілактиці за-хворювань, догляду за хворими та наданню невідкладної допомоги, дотримуючись при цьому правил професійної ети-ки та деонтології.

З історії розвитку сестринської справи. Уперше в Росії застосування жіночої праці у госпіталях офіційно було до-зволено указом Петра І. У ньому говорилося, що Санкт-Петербурзький, Котлинський і Ревельський госпіталі можуть мати в своєму штаті по одній «стариці» для догляду за пораненими і хворими.. За чуйність, увагу і терпіння, що їх виявляли жінки, доглядаючи за хворими та пораненими, а також тому, що милосердя в той час було основною зброєю в боротьбі з людськими стражданнями, їх стали називати сестрами милосердя. У подальшому в різних документах і джерелах медичні сестри згадуються під назвами «стариць», «сиділок», «сестер милосердя», а в Україні — «шаріток».

Перші свідчення про спеціальну підготовку сестер мило-сердя з монахинь відносяться до 1844 року.

1854 року з ініціативи М.І.Пирогова у Петербурзі було створено об'єднання медичних сестер — Хрестовоздвиженська община сестер піклування про поранених і хворих. Це був перший у світі заклад, в якому навчали догляду за хворими та пораненими не тільки у госпіталях, але й без-посередньо на полі бою. М.І.Пирогов написав статут общини. Згідно з його задумом, підготовка медичних сестер у гос-піталях мала проводитись у трьох напрямках: готували сес-тер-господинь, аптекарок і перев'язочних сестер так, щоб всі вони могли замінювати одна одну. Сестри милосердя повинні були надавати першу допомогу, накладати пов'язки, допомагати хірургам під час операцій, обслуговувати хворих і поранених на всіх етапах евакуації.

Особливо зросла роль медичних сестер у роки Кримської війни (1853—1856) та оборони Севастополя, коли після на-полегливих клопотань М.І.Пирогова члени цієї общини впер-ше в історії організовано взяли участь у наданні медичної

допомоги пораненим воїнам. 1854 року в Севастополь прибу-ло 28 перших сестер, підготовлених Хрестовоздвиженською общиною. Серед них були Катерина Бакуніна, Єлизавета Карцева, Катерина Хітрова, Марія Глєбова, Олександра Травіна та інші. Всі 11 місяців облоги Севастополя поруч з М.І.Пироговим працювала відважна дочка російського мо-ряка Даша Севастопольська (Александрова), яку в народі знали як першу сестру милосердя. За героїзм і самовідданість вона була нагороджена срібною медаллю і грошовою премією.

В одному листі з Севастополя М.І.Пирогов писав, що він зі своїми помічниками за один день здійснив хірургічні втручання 600 пораненим. За час перебування в Севастополі була надана допомога близько 20 тисячам поранених, про-ведено 10 тисяч операцій під ефірним наркозом.

1855 року в англійських військах теж з'явився загін санітарок на чолі з Флоренс Найтінгейл. Згодом на базі лікарні св. Томаса в Лондоні вона організувала школу сестер милосердя. Ф. Найтінгейл створила систему підготовки кад-рів середнього і молодшого медперсоналу у Великобританії. Міжнародним комітетом Червоного Хреста у 1912 році було засновано медаль її імені. Цією медаллю щорічно в день народження Флоренс (12 травня) нагороджують кращих ме-дичних сестер світу. У Флоренції, на батьківщині Ф.Найтінгейл, у старовинному храмі поряд з гробницями Дайте і Мікеланджело, в глибокій ніші стоїть статуя жінки. Біля підніжжя пам'ятника висічені слова: «Вона була прикладом служіння людям і символом міжнародного милосердя, носієм якого пізніше став Червоний Хрест».

Після закінчення Кримської війни у багатьох містах Росії почали створюватися общини сестер милосердя. 1868 року в Петербурзі виникла Георгіївська община, яку тривалий час очолювала Катерина Бакуніна. Під час російсько-ту-рецької війни вона керувала усім середнім медичним пер-соналом, який брав участь у бойових діях і тому недарма вважається прообразом старшої медичної сестри. Національ-ною героїнею Болгарії стала російська сестра милосердя Юлія Вревська, якій встановлено пам'ятник у м. Плевні.

Згодом общини сестер милосердя створюють у Москві, Кронштадті, Харкові, Тифлісі. У багатьох містах України були організовані будинки сестер милосердя. Догляд за хво-рими в цих будинках здійснювали шарітки-монахині, які перед тим проходили спеціальну підготовку. Завдяки сум-лінному навчанню та великому практичному досвіду шарітки ставали висококваліфікованими медичними сестрами. У по-воєнний період вони успішно працювали у різних ліку-вальних закладах.

Великий внесок у справу забезпечення медичної освіти жінок зробив сподвижник М.І.Пирогова С.П.Боткін. За ініціативою С.П.Боткіна та М.А.Сєченової (першої російської жінки-хірурга) 1872 року було створено Комітет піклування про сестер милосердя і розпочато пошук коштів для ство-рення притулку для медичних сестер, оскільки багато з них у старості не мали ні пенсії, ні даху над головою.

Того ж 1872 року в Петербурзі було розпочато будів-ництво лікарні, на базі якої згодом виникла Євгенівська община сестер милосердя. У період російсько-японської війни цією общиною було сформовано ї відправлено на фронт два госпіталі й декілька загонів медичних сестер. Війни та епі-демії засвідчили переваги жіночого догляду за хворими. Тому невдовзі відкрито додаткові школи-общини у Києві, Одесі, Варшаві, Нижньому Новгороді, Симбірську та Петер-бурзі.

У Росії жінкам не дозволялося вступати до вищих на-вчальних закладів, і вони виїжджали на навчання за кордон, здебільшого у Швейцарію, де спілкувалися з емігрантами-революціонерами з Росії. Щоб запобігти цьому, царський уряд- змушений був дати дозвіл на відкриття 1872 року медичних курсів для жінок при Петербурзькій медико-хірургічній академії. Проте 1882 року ці