1879 року відкрито жіночу фельдшерську школу в Москві, а 1882 року — в Петербурзі. З 1895 року при багатьох губернських земських лікарнях організовуються школи для фельдшериць-акушерок.

Жіноча праця поступово посідає провідне місце у догляді за хворими і пораненими. Сестри милосердя виявляли високі моральні якості, готовність самовіддано служити стражден-ним людям. На цих традиціях виховувались і виховуються покоління медичних сестер. На початку XX століття в Росії нараховувалось уже понад 65 общин, а кількість сестер милосердя досягла 46 тисяч.

1907 року на основі Гаагської конвенції про взаємну допомогу пораненим на полі бою і хворим було засновано Російське Товариство Червоного Хреста, яке поступово об'єд-нало всі наявні на той час у Росії общини. Через кілька років його випускниці рятували поранених на фронтах пер-шої світової, а потім і громадянської воєн.

У 1917 році в Петрограді майже на всіх вокзалах пра-цювали пункти першої допомоги, обладнані перев'язуваль-ним матеріалом і транспортом, їх обслуговували робітниці-санітарки, яких з часом стали називати червоними сестрами. У Москві санітарні бригади створювалися за активною уча-стю лікаря З.П. Соловйова. Велику роль відіграли медичні сестри у боротьбі з епідеміями.

1918 року створено Народний комісаріат охорони здоров'я на чолі з М.0. Семашко. Для підготовки кадрів середнього медичного персоналу організовуються медичні школи, тех-нікуми, училища.

Перші медичні сестринські школи почали функціонувати у 1920 році. Тоді ж були ліквідовані общини сестер мило-сердя. Одночасно було вилучено з ужитку і слово «мило-сердя». Нині нам належить відновити не лише це слово, а й відповідне поняття. 1921 року Народним комісаріатом охорони здоров'я були розроблені положення і програми для підготовки акушерок і санітарного персоналу. З 1927 року підготовка медичних сестер проводилася в технікумах після попередньої загальноосвітньої підготовки за відповідними програмами. Усе це сприяло поліпшенню якості підготовки сестер як професіоналів, але спотворило поняття про сестру милосердя, оскільки вважалося, що головним завданням сес-тер є не догляд за хворими, а технічне виконання призначень лікарів. У 1936 році було введено посади старших медичних сестер. А 1939 року Рада Народних Комісарів СРСР прийняла постанову, яка зобов'язувала республіки, краї і області від-крити середні медичні школи з таким розрахунком, щоб задовольнити потреби населення своїх регіонів.

Великим випробуванням для нашого народу, в тому числі й для медичних працівників, стала Велика Вітчизняна війна. У діючій армії допомогу пораненим надавали 500 тисяч середніх медичних працівників. Вони повернули у ряди бій-ців 72,3 % поранених і 90 % хворих. Медичними сестрами у роки Великої Вітчизняної війни було здійснено безліч ратних подвигів. Так, санінструктор стрілецької роти Валерія Гнаровська винесла з поля бою понад 300 поранених. У бою за село Вербове 8 березня 1943 року, рятуючи життя пора-нених, зі зв'язкою гранат вона кинулася під ворожий танк. Санінструктор Зінаїда Маресьєва ціною власного життя вря-тувала пораненого від автоматної черги ворога. Ксенія Константинова у жовтні 1943 року, захищаючи життя пора-нених, знищила 60 ворожих солдатів, але була важко пора-нена, а потім замучена фашистами. Ірина Левченко в бою за Крим винесла з палаючих танків 28 солдатів і офіцерів.

Подвиги медичних працівників у Великій Вітчизняній війні були високо оцінені: за самовіддану працю урядових нагород було удостоєно '116 тисяч лікарів, фельдшерів, ме-дичних сестер, санінструкторів і санітарів.

Система підготовки медичних працівників. У повоєнні ро-ки було вжито заходів щодо зміцнення матеріальної бази середніх медичних навчальних закладів, встановлено нові типи середніх навчальних закладів для підготовки фельд-шерів, акушерок, лаборантів, зубних техніків. Зокрема, орга-нізовано підготовку медичних сестер для лікувально-профілактичних закладів. Частину лікарських функцій передано середнім медичним працівникам, що, з одного боку, сприяло підвищенню їхньої кваліфікації, а з другого — посилило їхню відповідальність за доручену справу.

Для середніх медичних працівників були створені спри-ятливі умови для вступу до вищих учбових закладів. Так, випускники медичних училищ, які отримали диплом з від-знакою, і 10 % випускників з відмінними та добрими оцінками можуть вступати до медичних інститутів відразу після закінчення училища, а інші бажаючі — після трьох років роботи за фахом. Проблема підвищення якості медичної допомоги тісно пов'язана з підвищенням загальної культури роботи медичних закладів та рівня професійних знань. У міру розвитку науково-технічного прогресу медичні сестри оволодівають роботою зі складною медичною апаратурою та приладами. Середні медичні працівники в сучасних умовах зобов'язані удосконалювати свої практичні навички і тео-ретичні знання, впроваджувати все нове, передове у пов-сякденну роботу, оскільки від правильності та ефективності первинної допомоги фельдшера чи медичної сестри нерідко залежить подальша доля хворого. Нині в окремих вищих медичних закладах як у нас, так і за кордоном, відкрива-ються нові факультети — «Медична сестра з вищою освітою». Якими ж мають бути академічні сестри? Це високі про-фесіонали, культурні, освічені люди, які знають мови та літературу, непогано орієнтуються в економіці, організації праці та управління, опираються в роботі на знання психо-логії й деонтології.

ВООЗ, вирішення питань сестринської справи. ВООЗ об'єднує 150 країн. Спільними зусиллями розв'язуються такі проблеми загальносвітового значення, як боротьба із серце-во-судинними та онкологічними захворюваннями, СНІДом, екологічні проблеми. Проводяться спільні наукові дослід-ження за участю 200 науково-дослідних центрів у різних країнах світу.

1988 року у Відні відбулася перша Європейська конфе-ренція з сестринської справи. У роботі конференції брали участь представники 32 країн. Було затверджене декларацію з сестринської справи, переглянуто