Класифікація. Вібраційну хворобу класифікують за етіологією, стадією захворювання, основним клінічним симптомом і т. ін.

Етіологія — вібрація локальна, загальна; вплив низько-, середньо- і високочастотної вібрації. Стадії захворювання — І, II і III.

Основний клінічний симптом — ангіоспастичний, ангіодистонічний, сенсорний (сенсорно-вегетативний), поліневропатія, поліневритичний, гіпоталамічний, астенічний, неврозоподібний та ін.

Ступінь компенсації — компенсований, субкомпенсований, декомпенсований.

Клінічна картина. Вібраційна хвороба, зумовлена локальною вібрацією, трапляється в осіб, які працюють з ручним механізованим інструментом. Захворювання розвивається поступово, в основному в робітників з великим стажем роботи Клінічна картина зумовлена вегетативно-судинними, нервово-м'язовими, чуттєвими і трофічними порушеннями. Найхарактерніші скарги на тупий, діючий, ломлячи біль у руках, що локалізується, звичайно, в променево-зап'ястних суглобах, передпліччях, а в міру наростання процесу — в усьому поясі верхньої кінцівки Біль більше турбує ночами й у спокої під час відпочку. Через 15—20 хв. після початку роботи біль зникає, самопочуття поліпшується. Другий частий симптом захворювання — парестезія у вигляді оніміння, відчуття повзання мурашок, здерев’яніння. У міру розвитку хвороби біль і парестезії слабшають постійного характеру, нерідко стають причиною порушення сну. Однією з основних скарг є приступи побіління пальців рук, що виникають при місцевому (миття рук холодною водою) або загальному охолодженні. Приступи частіше турбують у холодну пору року. Тривають 5—10 хв, у виражених випадках захворювання — 20—40 хв. Нерідко закінчуються ціанозом пальців і больовою реакцією. Побіління виникає спочатку на окремих фалангах пальців, найчастіше па безіменному пальці і мізинці лівої руки, і в міру наростання процесу поширюється на пальці обох рук. Рідко буває побіління великих пальців. Ішемічні кризи зрідка можуть призводити до гангрени дистальних фаланг. Хворі також скаржаться на мерзлякуватість рук, малорухомість пальців уранці, судорожне їх стягування, слабкість у руках. У вираженій стадії захворювання виникають загальне нездужання, розлитий головний біль, біль у ділянці серця стискуючого характеру, серцебиття. Ці явища найчастіше бувають в осіб віком після 40 років.

Під час огляду виявляють зміну кольору шкіри кистей (від помірного ціанозу до багрово-ціанотичного й аспідно-сірого відтінку) Кисті холодні на дотик, пастозні, нерідко кінці пальців напружені і білуваті. Через набряклість кистей можуть розвиватись нерухомість фалангових суглобів і напівзгинальна контрактура. Секреторні порушення проявляються у вигляді підвищеної пітливості кистей, рідше — сухості. На поверхні долонь помітні явища гіперкератозу. Нерідко пальці мають вигляд барабанних паличок, а нігті — годинникових стекол.

Бувають порушення чутливості за поліневритичним типом. У початковій стадії захворювання зниження больової чутливості виявляється тільки на кінцях пальців, в міру наростання процесу спостерігається значне зни-ження больової, температурної і вібраційної чутливості на кистях у вигляді рукавичок. При виражених формах захворювання можуть спостерігатись сегментар-ні порушення чутливості у вигляді куртки або напівкуртки

3міни з боку апарата руху й опори трапляються в основному у тих випадках, коли діяння вібрації поєдну-ється із значним перенапруженням рук (використання важких інструментів, наявність у роботі стереотипних, що часто повторюються, рухів). У цих випадках при пальпації м'язів виявляються болючість окремих м'язо-вих груп, зміна їх тонусу і консистенції. М'язи стають грубоволокнистими, мають тверді, дуже болючі пучки спастичне скорочених м'язових волокон (гіпертонуси Мюллера). У глибині м'язів можуть прощупуватись об-межені ділянки болючого затвердіння (нервові точки Корнеліуса), або ж весь м'яз рівномірно отверділий, напружений. У місці переходу м'язової тканини в сухожил-ля іноді виникають болючі утвори у вигляді вузликів округлої або довгастої форми завбільшки як горошина, що за консистенцією нагадують застиглий холодець (міогельоз Шаде). Бувають також біль у м'язах при силь-ному напруженні, ослаблення м'язової сили, підвищення механічної збудливості, посилення сухожильних реф-лексів.

Найчастіше бувають уражені м'язи надлопаткової ділянки, двоголові м'язи, м'язи пояса верхньої кінцівки і розгинальна група м'язів передпліччя, уражується тіль-ки права або переважно права рука.

Характерні зміни в кістково-суглобовому апараті, зу-мовлені діянням вібрації, поворотних ударів, м'язового напруження. Від власне вібрації виникають у кістках кістовидні утвори, еностози, деформуючий артроз. Зво-ротні або поворотні удари, характерні для інструментів ударної дії (наприклад, для відбійного молотка), при-зводять до розвитку асептичного остеонекрозу (некроз півмісяцевої кістки — хвороба Кінбека), деформуючого артрозу, кістовидних утворів, еностозів. М'язове напру-ження сприяє розвиткові епікондиліту, стилоїдиту про-меневої і ліктьової кісток, бурситу, періартриту, ліктьо-вої шпори, деформуючого артрозу.

Найбільш виражені зміни виникають при діянні низькочастотної вібрації з високою амплітудою коли-вань.

При зникненні нервово-судинних розладів остеопороз може зазнавати зворотного розвитку, тоді як кісто-видні зміни й еностози залишаються.

Дегенеративно-дистрофічні зміни у хребті у вигляді остеохондрозу в поєднанні з корінцевим синдромом мо-жуть ускладнювати перебіг вібраційної хвороби і спо-стерігаються при охолодженні або під час роботи у вимушеній позі. Разом з тим не можна не враховувати можливості виникнення .змін у міжхребцевих дисках, пов'язаних з віковою перебудовою кісткової тканини, передуючою інфекцією.

Вібраційна хвороба розвивається на фоні функціо-нальних порушень центральної нервової системи, що клінічно проявляються астенічним станом і вегетативно-судинною дистонією.

Діагностика. Діагноз вібраційної хвороби став-лять на підставі вивчення скарг хворих, анамнезу захво-рювання і життя, вивчення професійного маршруту, са-нітарно-гігієнічної характеристики умов праці, ретельно-го обстеження хворого з використанням низки клініко-фізіологічних методів. Найбільшого поширення як у нас, так і за кордоном набули такі методи.

Лікування. Для поліпшення кровообігу (пери-феричного, коронарного або церебрального) використо-вують засоби, які розширюють коронарні судини і поліп-шують мозковий кровообіг (андекалін, дилмінал, галідор, спазмолітин, девінкан, вінкапан, апресин, папавери-ну гідрохлорид, апрофен, цинаризин, пахікарпину гідройодид, коринфар, кордафен, сенсит, резерпін, аміназин, пропазин).

Для гальмування адренергічних центрів гіпоталаму-са, ретикулярної формації стовбура й адренорецепторів периферичних судин з метою порушення передачі судино-звужувальної імпульсації, розширення судин