КАРДІОГЕННИЙ ШОК

Це гостра серцева недостатність. Його особливістю є пер-винне ушкодження гемодинамічного "мотора" організму - серця.

Найчастіше шок спричинює інфаркт міокарда. Внаслідок не-крозу міокарда чи порушення серцевого ритму різко знижуєть-ся його насосна функція; виникає синдром малого серцевого викиду. Характерними гемодинамічними проявами цього стану є високий центральний венозний тиск, низький артеріальний тиск та компенсаторний спазм периферичних судин.

Розрізняють наступні форми кардіогенного шоку (за Є.І.Чазовим).

1. Рефлекторний шок. Клінічними проявами його є біль із зниженням судинного тонусу та артеріального тиску. Цей шок відносно легко піддається лікуванню.

2. Істинний шок (описаний вище).

3. Аритмогенний шок. На перший план виступають порушен-ня ритму серця, що, в свою чергу, погіршує коронарний кровотік та сприяє поширенню зони некрозу.

4. Ареактивний шок - найтяжча форма перебігу кардіоген-ного шоку. Він проявляється вираженою гіпотензією, що не піддається консервативній терапії.

Невідкладні заходи.*

Розмістити хворого у ліжку в напівсидячому положенні.*

Звільнити грудну клітку від стиснення її одягом (розстеб-нути комірець), забезпечити доступ свіжого повітря.*

Пропальпувати пульс, виміряти артеріальний тиск, оціни-ти стан притомності.*

При наявності шумного дихання, виділенні пінистого хар-котиння - зменшити притік крові до серця, наклавши на нижні та верхні кінцівки венозні джгути.*

Дати хворому під язик нітрогліцерин.

Спеціалізована медична допомога.*

У складі лікарської бригади медична сестра забезпечує оксигенотерапію хворому. Кисень в об'ємі 5 - 7 л за хвили-ну необхідно пропускати крізь розчин етилового спирту чи антифомсилану (має піногасні властивості).*

За показаннями (виражений больовий синдром) хворому проводять закисно-кисневий масковий наркоз (закис азо-ту у відношенні до кисню = 1:1).*

Для боротьби з болем застосовують наркотичні аналгетики (морфіну гідрохлорид по 1 мл 1 % р-ну), нейролептаналгезію (2 мл 0,005% р-ну фентанілу та 1-2 мл 2,5% р-ну дроперидолу в/м), ненаркотичні аналгетики (2 мл 50% р-ну анальгіну).*

Зменшення венозної гіпертензії досягають застосуванням діуретиків (фуросеміду по 20-40 мг внутрішньовенно), ве-нозних вазодилататорів (нітрогліцерину, нітропрусиду на-трію по 100 мг, розвівши їх у 200 мл 0,9% р-ну натрію хлориду; вводити внутрішньовенно із швидкістю 5-10 кра-пель за хвилину під контролем артеріального тиску).*

Медикаментозна корекція серцевого викиду визначається рівнем артеріального тиску:

а) при АТ систолічному < 70 мм рт.ст. застосовують р-ни норадреналіну 1-30 мкг/хв) чи дофаміну (5-20 мкг/кг за хв.),

б) при АТ систолічному 70-100 мм рт.ст. - р-н дофаміну (2,5 - 20 мкг/кг за хв.),

в) при АТ систолічному > 100 мм рт.ст. - добутамін (2-20 мкг/кг за хв.),

г) зростання АТ діастолічного понад 100 мм рт.ст. є пока-занням до застосування периферичних вазодилататорів (нітро-гліцерину, нітропрусиду натрію).*

У деяких випадках найефективнішим засобом боротьби з набряком легень є інтубація трахеї та проведення хворому штучної вентиляції легень з позитивним тиском в кінці видиху.*

Порушення ритму серця лікують, застосовуючи антиаритмічні засоби. При брадикардії призначають р-ни атропіну сульфату, дофаміну, адреналіну, ізадрину, використовують кардіоверсію. Тахікадія понад 130 уд./хв. вимагає топічної діагностики з допомогою ЕКГ. При фібриляції та мерехтін-нях передсердь застосовують серцеві глікозиди, бета-адреноблокатори, антикоагулянти. При пароксизмальних суправентрикулярних тахікардіях - вагусні проби та аденозин. Шлуночкові тахікардії лікують повторним введенням лідокаїну (по 1-1,5 мг/кг через кожні 5-10 хв.). При відсутнос-ті ефекту використовують новокаїнамід (20-30 мг/хв), орнід (5-10 мг/кг), кардіоверсію.

Екзотоксичний шок виникає при гострих екзогенних от-руєннях. Він належить до категорії змішаних шоків.