Суспільне виробництво розвивається завдяки тому, що до уре-чевленої праці невпинно приєднується праця жива, безпосередня Жива праця — »це індивідуальна діяльність трудівника, а уречевлена праця — результат спільної виробничої діяльності людей. Виходить так, що індивідуальне, одиничне постійно перетворюється в загальне З іншого боку, процес споживання продуктів праці виключно індиві-дуальний, залежить від кількості і якості праці людини, її професії, кваліфікації тощо. Це означає, що уречевлена праця переходить із загального рівня на індивідуальний, одиничний, окремий.

У живій природі такий взаємозв'язок можна простежити на при-кладі взаємодії онтогенезу і філогенезу. Філогенез (загальне, набуте родом) переходить в онтогенез (індивідуальний розвиток). І навпаки, онтогенез (індивідуальне) переходить у філогенез (загальне), тобто ті властивості, котрі набуваються індивідом у процесі свого індивідуаль-ного розвитку, передаються ним у спадок всьому роду.

Категорії одиничного, особливого і загального мають важливе зна-чення в процесі пізнання. Вони відображають його рух, логіку, послі-довність. Процес пізнання є сходженням від одиничного до особли-вого і від особливого до загального. Це неминучий об'єктивний закон пізнання, і будь-яка спроба обійти його веде до суб'єктивізму, до помилковості.

Методами вивчення, з'ясування одиничного, особливого і загаль-ного є індукція і дедукція. Суть індукції, як відомо, полягає в русі думки від окремого до загального, від нижчого ступеня загальності до вищого рівня узагальнення явищ. Дедукція ж є рухом думки від загального до окремого, від знання загальних властивостей, характер-них для багатьох явищ, до пізнання властивостей окремих явищ. Індук-ція акцентує увагу на спостереженні і вивченні окремих явищ, пред-метів, фактів. Узагальнення ґрунтується на цьому вивченні окремого і можливе лише в результаті руху думки від одиничного до загально-го. Оскільки категорії одиничного і загального мають зв'язок і єдність, то такий зв'язок і таку єдність мають також індукція і дедукція. Друга втрачає сенс без першої, бо загальне, що є висхідним моментом де-дукції, — результат індукції.

У процесі пізнання ми спочатку пізнаємо одиничне, окреме, а потім шляхом узагальнення переходимо до знання загального. Знан-ня одиничного — наочно-конкретне. Воно є первинним. Однак з допомогою такого знання не можна з'ясувати суть речей і явищ, розкрити причини їхньої зміни і розвитку. Одиничне, окреме — більш плинне, біжуче, нестабільне порівняно із загальним. Знання — загальноабстрактне, воно вторинне, але містить у собі більше уста-леного, неперехідного, ніж окреме, одиничне. Загальне дає знан-ня суті речей, воно глибше відображає тенденцію розвитку, його закони, дає уявлення про природу понять, що має надзвичайно важ-ливе значення в процесі пізнання. Арістотель з цього приводу пи-сав, що "той, хто знає загальне, краще знає щось, ніж той, хто знає часткове".

Однак не слід протиставляти знання одиничного знанню загаль-ного, бо це неминуча веде до помилок. Абсолютизація одиничного — шлях до емпіризму, до нагромадження фактів за Принципом "дурної нескінченності" — скільки б ми їх не нагромаджували, без узагаль-нення їх не можна зрозуміти їхньої суті. Разом з тим, не можна пере-більшувати і роль загального, бо це веде до відриву від реальності, від вивчення конкретної багатоманітності фактів, речей, явищ — до суб'єк-тивізму. Інколи особливе, що об'єктивно існує в речах, довільно ви-дають за загальне, що веде до викривлення процесу пізнання, до його фальсифікації.

Категорії одиничного, особливого і загального в процесі пізнання відіграють роль його опорних пунктів, сходинок від незнання до знан-ня. Вони є також важливими категоріями логіки, з допомогою яких створюються поняття, узагальнення, без чого неможливе пізнання взагалі, справжнє уявлення про суть розвитку і змін. Отже, категорії одиничного, особливого і загального є одночасно і категоріями діалектики, теорії пізнання і діалектичної логіки. І ця їхня особливість стосується усіх категорій діалектики, котрі можна розглядати в трьох аспектах — онтологічному, гносеологічному і логічному.

Зробимо загальний висновок: категорії діалектики — універсальні логічні форми мислення, в яких відображаються загальні зв'язки, влас-тивості і відношення, що мають місце в об'єктивній дійсності. В ка-тегоріях сконцентровано досвід і предметно-практичну діяльність ба-гатьох поколінь людського суспільства. Без понять і категорій, в кот-рих знаходять своє відображення і матеріалізацію результати пізнан-ня, саме пізнання було б неможливим. Особливостями категорій діа-лектики є: об'єктивність, всезагальність, зв'язок з практикою, істо-ричність, рухливість.

Усі категорії діалектики можна поділити на два види: субстанційні і співвідносні. Йдеться про категорії як загальні поняття, котрі вживаються окремо, безвідносно до інших. До таких категорій нале-жать категорії "матерія", "простір", "час", "стрибок", "міра", "супе-речність" і т.д. Вони фіксують певні загальні властивості об'єктивної дійсності,- але не дають безпосереднього уявлення про зв'язки цих категорій з іншими. Якщо, наприклад, ми розкриваємо суть категорії "матерія", то ми абстрагуємося від її якісної чи кількісної сторін, ми відхиляємося також від її "міри", "стрибків" тощо. Бо ці категорії дають уявлення про інші аспекти матерії, розкривають якісно інші сторони її буття безвідносно до інших її сторін. Стосовно ж категорій співвідносних, то вони є органічно пов'язаними одна з одною, в про-цесі пізнання передбачають одна одну; з'ясувавши одну, не можна не враховувати іншу. До таких категорій відносять: суть і явище, фор-му і зміст, можливість і дійсність, частину і ціле тощо.

Співвідносні категорії пов'язані одна з одною необхідно, законо-мірне. Іншими словами, зв'язки між ними об’єктивні, суттєві, внут-рішні, загальні і повторювані. Тобто, якщо мова йде про форму, то вона неминуче передбачає і зміст, якщо ми з'ясували суть, то лише шляхом вивчення (аналізу) явищ, якщо ми маємо наслідок, то