КЛІНІКО-ФІЗІОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

Необхідність застосування ЛФК під час підготовки хворих до опе-рації, а також на різних етапах лікування після операції доведена чис-ленними клінічними та експериментальними спостереженнями.

Значні досягнення хірургії, особливо з пересадки органів (нирок, серця, легень, печінки), пов'язані з науково-технічним прогресом сучас-ної медицини і цілеспрямованим використанням функціонально-фізіоло-гічних методів активного ведення післяопераційного періоду з широким планомірним використанням засобів ЛФК. Особливе значення своєчасне використання ЛФК має у ході прове-дення великих і складних операцій на органах грудної та черевної по-рожнин, серці та магістральних судинах. В останні роки ЛФК набуває все більшого значення у веденні хворих після різних, особливо усклад-нених, операцій з метою повного клінічного і функціонального відновлен-ня їх здоров'я. Яскравим прикладом такого сучасного активновідновлювального методу завершення лікування важких хвороб серця та інших хірургічних захворювань є проведення міжнародних змагань серед інва-лідів та осіб із пересадженим серцем.

ЛФК у хірургічній практиці на ранніх етапах після операцій вико-ристовують як органічну складову комплексного лікування, а не як до-повнення до симптоматичних засобів лікування в умовах зниження рухо-вої активності хворих і спричинених цим післяопераційних ускладнень у легенях, атонії шлунка, кишок.

Оперативні втручання, здійснені з приводу хірургічних захворювань органів черевної та грудної порожнин, істотно змінюють діяльність ба-гатьох органів і систем, спотворюють різні фізіологічні та патофізіоло-гічні реакції, а нерідко супроводжуються значними зрушеннями і після-

операційними ускладненнями. Операційна рана і наркоз є причиною но-вих подразнень для нервової системи, які можуть порушити її нормаль-ну регулюючу діяльність. Дія надмірних подразників порушує компенса-торно-пристосувальні реакції організму хворого, погіршує діяльність внутрішніх органів, порушує перебіг обмінних процесів. Оперативне втру-чання та наркоз можуть спричинити порушення важливих функцій серце-во-судинної, дихальної та інших систем.

Типові післяопераційні ускладнення та захворювання, що найчастіше бувають після внутрішньочеревних і торакальних операцій,— шок, захво-рювання бронхів, легень, плеври, травного тракту, нагноєння операцій-ної рани. Наявність і характер післяопераційних ускладнень пов'язані з характером хірургічної патології, видом оперативного втручання, мето-дом знеболювання, віком, загальним станом хворого, особливостями його фізичного розвитку і стану здоров'я, важкістю і кількістю супутніх за-хворювань, а також якістю передопераційної підготовки та ретельністю ведення післяопераційного періоду з урахуванням індивідуальних особли-востей хворого.

У комплексному лікуванні хворих як перед оперативним втручанням, так і після нього широко застосовують засоби ЛФК: раціональний рухо-вий режим, фізичні вправи, природні чинники та масаж.

Провідну роль в організації лікувального процесу,, особливо після складних операцій у важких хворих похилого віку, відіграє раціональна організація рухового режиму з індивідуальним призначенням необхід-них засобів ЛФК. Необхідність застосування охоронно-стимулюючого ре-жиму, що спирається на фізіологічне вчення І. П. Павлова про адапта-цію та компенсацію як «фізіологічний засіб проти хвороби», ґрунтується на активній діяльності кори великого мозку, пластичності її функцій та пристосувальних реакціях до коливань і змін зовнішнього середовища, а також внутрішнього середовища хворого.

Лікувальна дія фізичних вправ та інших засобів після операцій на органах черевної порожнини та торакальних операцій виявляється у ви-гляді тонізуючого, нормалізуючого, трофічного та компенсаційного впли-ву. Головними фізіологічними механізмами дії фізичних вправ є нерво-вий та нейрогуморальний. Виконання фізичних вправ ставить хворого в умови активної та свідомої участі у лікувальному процесі, що в свою чергу має великий вплив на його психічний стан і підвищує впевненість. у своїх силах і близькому одужанні. Головний чинник — підвищення м'язового тонусу — зумовлює зміну вегетативних функцій. За теорією моторно-вісцеральних рефлексів моторний апарат є провідним стимуля-тором нервової і гуморальної регуляції дихання, кровообігу та інших систем.

Помірне фізичне навантаження після хірургічних втручань здійснює нормалізуючий вплив на серцево-судинну систему, посилює енерготропний і трофотропний вплив на міокард, сприяє мобілізації допоміжних чинників кровообігу, завдяки чому поліпшується функція серцево-судин-ної системи. Збільшення дихальних екскурсій грудної клітки і діафрагми посилює кровообіг і зменшує застійні явища у паренхіматозних органах і порожнистих венах. Скорочення м'язів під час фізичних вправ сприяв посиленню кровообігу у венозній системі, а розслаблення м'язів полег-шує надходження крові з капілярів у вени. Поліпшення венозної гемодинаміки під час м'язової роботи позитивно впливає на судинний тонус артерій і серця, що посилює кровообіг, усуває порушення периферичного кровообігу, запобігає розвитку венозного застою, тромбоемболій. Зміни гемодинаміки тісно пов'язані зі змінами у системі дихання, діяльність якої в свою чергу підвладна вольовій регуляції людини.

Під час занять фізичними вправами е можливість змінювати ритм, темп та амплітуду дихальних рухів, посилювати легеневу вентиляцію за рахунок реберно-грудного або черевно- діафрагмального компонента ди-хання. Внаслідок виконання таких вправ виникає рефлекторне посилення дихання, зумовлене подразненням працюючих м'язів. Збільшення глиби-ни дихання підвищує дихальний і хвилинний об'єми дихання, що сприяв поліпшенню бронхіальної прохідності, ліквідує застійні явища в легенях, прискорює видалення мокротиння. Під час виконання ЛГ зростає спожи-вання кисню і виділення вуглекислоти, яка у свою чергу поглиблює ди-хання, що сприяє запобіганню розвитку застійних процесів у легенях. Відновлення повноцінного механізму дихання і посилення функції дихан-ня сприятливо позначається на перебігу післяопераційного періоду після різних операцій на черевній порожнині, а тим більше після торакальних операцій. Дихальні рухи грудної клітки та діафрагми, скорочення і роз-слаблення м'язів черевної стінки активізують кровообіг органів черевної порожнини, рефлекторно підвищують секреторну і моторну функції трав-ного тракту.

ЛФК широко застосовують у лікуванні різних захворювань органів черевної порожнини. Численними науковими дослідженнями доведена стимулююча дія фізичних вправ і спеціальних вправ ЛГ на секреторну і моторну функцію травного тракту. Фізичні вправи сприяють усуненню рефлекторної затримки сечовипускання після операцій на черевній по-рожнині. ЛГ поліпшує перебіг обмінних і окислювально-відновних про-цесів, прискорює