Лікування відморожень у дореактивний період. Головною метою цього лікування є відновлення кровообігу в уражених тканинах, яке досягається наступними шляхами:

ізоляція відмороження від оточуючого середовища шляхом накладання товстої термоізоляційної пов'язки або занурення кінцівки у ванну з водою температури 17 —18 °С і поступового її підвищення до 36 °С з одночасним щадним масажем;

стимуляція загальної теплопродукції організму і периферичного кровообі-гу: гаряче питво, внутрішньоартеріальне уведення сумішей спазмолітиків, дезагрегантів та антикоагулянтів (0,25 % розчин новокаїну, 2 % розчин папа-верину, 1 % розчин нікотинової кислоти, гепарин), по можливості — застосу-вання постійних внутрішньоартеріальних інфузій препаратів реологічного спрямування (реополіглюкін).

Лікування відморожень у реактивний період. На 1-ше місце виступа-ють заходи, спрямовані на відновлення (якщо можливо) кровообігу в ура-жених ділянках, лікування місцевого процесу та профілактику гнійних ус-кладнень. Обсяг цих заходів визначається глибиною ураження і його про-тяжністю.

Консервативна терапія має здійснюватися шляхом внутрішньовенних або, ліпше, внутрішньоартеріальних інфузій реологічних (реополіглюкін, реоглюман) та дезінтоксикаційних (гемодез, неокомпенсан) препаратів, препаратів крові (альбумін, фібринолізин). Потерпілим із відмороження-ми III —IV ступеня у зв'язку з розвитком білково-електролітного дефіци-ту, анемії та загрозою інфекції лікування доцільно доповнювати гемотрансфузіями, парентеральним харчуванням, пасивною імунотерапією (антистафілококові плазма чи у -глобулін, плазма реконвалесцентів), активною імунізацією (стафілококовий анатоксин, аутовакцина) та застосуванням імуностимуляторів (левамізол, тималін, тактивін).

Місцеве лікування відморожень загалом не відрізняється від такого при опікових ураженнях і спрямоване на стимуляцію епітелізації при ушкод-женнях І —II ступеня та формування сухих некрозів при ушкодженнях III —IV ступеня.

Усім потерпілим одразу після госпіталізації проводять первинний туа-лет ураженої ділянки, який за обсягом і характером не відрізняється від такого при опіках і завершується накладанням сухої стерильної термоі-золяційної пов'язки. Упродовж перших 6 днів застосовують фізіотера-певтичні заходи (УВЧ, УФО), потерпілим із відмороженнями НІ —IV ступеня — волого-висихаючі пов'язки з антисептиками. Після формування демаркаційної лінії і відмежування ділянок некрозів виконують некректомію, ампутацію чи екзартикуляцію уражених сегментів. У майбутньому місцеве лікування полягає в ліквідації запально-інфекційних ранових про-цесів, стимуляції утворення грануляцій і формування рубців, приготуванні ран до пластичного закриття (якщо їх площа становить понад 1,5 см2). У разі приєднання інфекційних ускладнень (волога гангрена, нагноєння, ос-теомієліт) застосовують відповідну тактику лікування.

Ускладнення. Ускладнення відморожень поділяють на ранні (виника-ють у перші 1—2 тиж після травми) і пізні (через 1—2 міс). Серед ранніх ускладнень домінуюче значення має хірургічна інфекція, котра може но-сити загальний (сепсис) або місцевий (нагноєння пухирів, лімфаденіт, лімфангіт, біляранові флегмони, гнійний артрит тощо) характер і в біль-шості потерпілих погіршує прогноз щодо видужання. Пізні ускладнення холодової травми виникають переважно на грунті трофічних розладів у тканинах (трофічні виразки, рановий остеомієліт тощо) і потребують дов-готривалого спеціалізованого лікування.

Окрім цього, як наслідок відморожень у більшості потерпілих у відда-лений період можуть виявлятися облітеруючі захворювання судин, неврит і різноманітні шкірні захворювання.