ЛІКУВАННЯ ПІЗНЬОГО ГЕСТОЗУ

Загальні положення

1. Створення лікувально-охоронного режиму. Лікування повинно бути комплекс-ним і включати в себе раціональне дієтичне харчування, лікування з приводу спазму судин, гіповолеміі, регуляцію водно-електролітного обміну, нормалізацію метаболіз-му, матково-плацентарного кровообігу, проведення антиоксидантної і дезинтоксика-ційної терапії, усунення гіпоксії плода.

2. Дієта, їжа має містити повноцінні білки (50 % білків тваринного і 50 % рос-линного походження). На нього багаті м'ясо, риба, яєчний білок, сир, кефір. Раз на тиждень влаштовують розвантажувальні дні (яблучний або сирний). Доцільно до-тримувати режиму дня і відпочинку.

3. Медикаментозні препарати треба призначати з урахуванням механізму дії та сумісності їх. Звичайно рекомендують такі групи лікувальних засобів: а) седативні (препарати валеріани лікарської, сибазон; при підвищеній збудливості — предіон для ін'єкцій, дроперидол, азоту закис; б) діуретичні і солевивідні (маніт, етакринова кислота, спіронолактон, фуросемід, клопамід, дихлотіазид); в) гіпотензивні фенотіазинового ряду (аміназин, дипразин); гангліоблокатори (пірилен, пентамін, гігроній та ін.); антигіпертензивні (раунатин, резерпін); г) мютропні вазодилататори (диба-зол, еуфілін, папаверину гідрохлорид); д) адреноблокатори (піроксан, фентоламін); е) симпатоміметичні (орнід); є) спазмолітичні (спазмолітин, ізоверин, ношпа, апрофен); ж) засоби, що коригують гемодинаміку і обмін речовин (глюкоза, унітіол, кордіамін, альбумін, гемодез, калію гідрокарбонат, метіонін, галаскорбін, драже «Гендевіт»); проти ламкості капілярів — аскорутин, кальцію глюконат; з) антигіпоксичні (сигетин, кокарбоксилаза, кислота аденозинтрифосфорна, токоферолу ацетат, ціанокобаламін, кислота фолієва, плазма). Треба також широко використовувати оксигенотерапію.

4. Лікування повинно проводитись з урахуванням переваги того чи іншого син-дрому. Виділяють такі синдроми: а) гіпертензивний (спостерігається у 85 % випад-ків; призначають гіпотензивні засоби, а саме: дибазол, папаверину гідрохлорид, спаз-молітичну дію посилюють за допомогою клофеліну і бета-міметичних засобів — анаприліну, фенотеролу); б) синдром з перевагою набряків (спостерігається у 34 % випадків; призначають діуретичні засоби — лазикс, еуфілін, гіпотіазид, особли-во при загрозі набряку мозку); в) нефротичний з перевагою протеїнуріі (спостері-гається у 22 % випадків; з метою компенсації протеїну переливають плазму, альбумін); г) синдром судомної готовності (спостерігається у 20 % випадків; призна-чають дроперидол, сибазон у поєднанні з еуфіліном, магнію сульфатом, сечогін-ними); д) коагулопатичний (спостерігається у 18 % випадків; призначають гепа-рин); е) синдром фетоплацентарної недостатності (призначають сигетин, гемодез, вітамінні препарати, кисень). Таким чином, у кожному окремому випадку вагітна повинна бути ретельно обстежена з метою виявлення переважання того чи того синдрому. Відповідно до цього їй призначають адекватне лікування. Це є запорукою успішного лікування гестозу.

5. При введенні препаратів треба дотримуватись послідовності за патогенетич-ним принципом. Терапію слід розпочинати із знімання спазму периферичних судин. При цьому посилюється ефективність дії гіпотензивних і діуретичних (поліпшу-ється нирковий кровообіг і збільшується діурез) засобів, а також інфузійної терапії (знімається ризик перевантаження судинного русла, набряку легенів і мозку). Для зняття спазму периферичних судин доцільно внутрішньовенне вводити еуфілін (по 10 мл 2,4 % розчину на 20—40 мл 40 % розчину глюкози); глюкозо-новокаїнову суміш (200—300 мл 20 % розчину глюкози зі 100—150 мл 0,5 % розчину новокаїну з добавкою інсуліну — 1 ОД на 4 г сухої речовини), спазмолітичні засоби, титрова-ний розчин аміназину.

У другу чергу призначають гіпотензивну терапію. При цьому спочатку вводять препарати швидкої дії типу гангліоблокаторів (пентамін, імехін та ін.) та адреноблокаторів (піроксан). Для закріплення досягнутого ефекту додають препарати помірної гіпотензивної дії — дибазол, препарати раувольфії, магнію сульфат. Гангліоблокатори вводять у малих дозах і дуже обережно.

У третю чергу призначають діуретичні засоби (дегідратація організму), але обов'язково після досягнення гіпотензивного ефекту, зняття спазму судин нирок і у поєднанні з інфузійною терапією.

Слід пам'ятати, що у разі призначення діуретичних засобів (фуросеміду, маніту) можуть виникнути тяжкі порушення водно-електролітного обміну. Так, при введенні фуросеміду зменшується вміст калію у крові. При зниженні його рівня до 3,5 ммоль/л і менше, а також при підвищенні може виникнути загрозлива для життя аритмія серця. Тому потрібна корекція вмісту калію під контролем іонограми. При проведенні форсованого діурезу осмодіуретичними засобами (манітом) може виник-нути гіпернатріємія (рівень натрію перевищує 150 ммоль/л), що клінічне проявля-ється ступором, різким підвищенням температури тіла, хаотичними рухами кінцівок. Тому у будь-якому випадку треба користуватись даними контрольної іонограми.

6. Інфузійна терапія як метод боротьби з гіповолемією (зменшення об'єму циркулюючої крові у судинному руслі) відіграє значну роль у патогенетичному ліку-ванні з приводу пізнього гестозу. Це обумовлено тим, що ОЦК при пізньому гестозі зменшується унаслідок збільшення проникності судинних стінок і виходу рідкої час-тини крові у позасудинний простір. Тому треба пам'ятати, що кількість перелитої рідини не повинна перевищувати суму показників добового діурезу і перспірації (кількість виділеної через шкіру і легені рідини в нормі становить 600—700 мл).

Інфузійну терапію слід починати із внутрішньовенного введення 200—300 мл глюкозо-новокаїнової суміші, еуфіліну (для зняття спазму судин), потім — гемодезу, реополіглюкіну, глюкози, плазми, альбуміну.

За рахунок інфузії цих препаратів не тільки поповнюється ОЦК, але й відновлю-ється тканинна перфузія, усуваються гемоконцентрація і гіпопротеїнемія, регулю-ються електролітні й метаболічні порушення, поліпшується мікроциркуляція в жит-тєво важливих органах (мозок, нирки, печінка). Цей метод дозволяє запобігти роз-витку гострої нирково-печінкової недостатності і набряку мозку. Але Інфузійна тера-пія повинна суворо контролюватись із урахуванням водного балансу, вмісту електро-літів у крові, кислотно-основного стану, білкових фракцій крові, коагулограми, центрального венозного і артеріального тиску, а також тяжкості перебігу гестозу й супутніх захворювань. Зниження гематокриту до ЗО % і менше свідчить про над-мірну гемодилюцію (розведення крові), збільшення його понад 45 % — про високу гемоконцентрацію. Максимальний об'єм уведеної в організм рідини при