Лікування хворих на туберкульоз здійснюють поетапно: у ста-ціонарі, санаторії та амбулаторії. У стаціонарі уточнюють діаг-ноз, розробляють загальний план лікування і гігієнічного вихо-вання хворого, визначають чутливість мікобактерій до протиту-беркульозних препаратів, а також сприйнятливість хворого до цих препаратів. Хворих з активною формою туберкульозу легень з обмеженою локалізацією і без розпаду лікують у стаціонарі 2—3 міс; з поширеною і деструктивною формами — 6—8 міс і більше. Санаторний етап лікування у середньому триває 1,5— З міс. Поряд з використанням кліматичних факторів основним методом залишається етіотропне лікування. На 3-му етапі ліку-вання за станом хворих слідкують в амбулаторії.

Протитуберкульозна терапія повинна бути комплексною, ком-бінованою і тривалою. Хворі з невеликими змінами в легенях приймають антибактеріальні препарати не менше 9 міс, а за наяв-ності поширеного процесу, каверни — протягом 12 міс і більше.

Усі протитуберкульозні препарати поділяють на 3 групи: най-ефективніші препарати (ізоніазид і рифампіцин); препарати се-редньої ефективності (етамбутол, стрептоміцину сульфат, протіонамід, піразинамід, канаміцину сульфат, циклосерин, флориміцину сульфат); препарати помірної ефективності (тибон або тіоацетазон, ПАСК).

Весь період лікування ділять на 2 етапи.

Перший етап характеризується проведенням інтенсивної наси-ченої хіміотерапії. Його мета — загальмувати розмноження бак-теріальної популяції, досягти її кількісного зменшення.

Другий етап полягає у проведенні менш інтенсивної терапії, доліковування хворого. Його мета — вплинути на залишкову бак-теріальну популяцію і запобігти її розмноженню.

Під час хіміотерапії важливо забезпечити регулярне прийман-ня хворими призначених препаратів. У лікарняно-санаторних умо-вах хіміопрепарати приймають у присутності медичного персо-налу.

Хворі, у яких уперше виявили туберкульоз, утворюють неод-норідну групу. Серед них є особи різного віку, з різними клініч-ними формами туберкульозу, з наявністю або відсутністю дест-рукції та бактеріовиділення.

Схематично всіх уперше виявлених хворих відокремлюють у чотири групи. До першої групи входять хворі з наявністю дест-руктивних змін у легенях, у другу—хворі з вираженими форма-ми туберкульозу легенів у фазі інфільтрації, але без деструкції, у третю — вперше виявлені хворі з малими формами туберкульо-зу легенів, у четверту — хворі з туберкульозними змінами сумнів-ної активності.

Лікування хворих першої та другої груп здійснюють двоетапно. До припинення бактеріовиділення і закриття каверни хворим призначають 3 найактивніші протитуберкульозні препарати. Основу коибінації становлять ізоніазид і рифампіцин. Третім пре-паратом може бути стрептоміцину сульфат, етамбутол або протіонамід. Потрійну комбінацію хіміопрепаратів призначають протя-гом 3 міс. Якщо бактеріовиділення припиняється і каверна закри-вається протягом 3 міс після початку лікування, стрептоміцину сульфат і рифампіцин відміняють і ще протягом 6 міс хворих лі-кують ізоніазидом і етамбутолом. Якщо каверна не закрита, то незалежно від бактеріовиділення лікування продовжують протя-гом 3 міс. Для цього застосовують ізоніазид, рифампіцин і етам-бутол або протіонамід. Через 6 міс знову переглядають тактику хіміотерапії. Хворим другої групи призначають також потрійну комбінацію з використанням ізоніазиду, стрептоміцину сульфату або етамбутолу, а також тибону. Через 3 міс стрептоміцину суль-фат заміняють протіонамідом або етамбутолом.

Хворим третьої групи хіміотерапію проводять ізоніазидом, стрептоміцину сульфатом і етамбутолом протягом 1—2 міс, після чого стрептоміцину сульфат відміняють і хіміотерапію продовжу-ють ізоніазидом і етамбутолом ще 6—Я міс (усього до 9 міс, з них у стаціонарі не менше 3 міс).

Для лікування хворих без чітких рентгенологічних ознак актив-ності процесу в легенях протягом 3 міс використовують ізоніазид, стрептоміцину сульфат і тибон. Якщо під впливом лікування з'являється позитивна рентгенологічна динаміка, то дану терапію слід продовжити до стабілізації процесу.

Крім етіотропного лікування проводять симптоматичну тера-пію. За наявності сильного кашлю застосовують препарати кодеї-ну, лібексин (по 1 таблетці 2—3 рази на добу). Щоб забезпечити відходження харкотиння, призначають відхаркувальні засоби — відвар кореня алтея, настій трави термопсису. Виражену відхар-кувальну дію мають ефірно-олійні лікарські речовини: евкаліпто-ва, соснова, м'ятна олії для інгаляції (по 10—20 крапель на 0,5 л кип'яченої води), терпінгідрат (по 0,25—0,5 г 3—4 рази на добу), а також лужні мінеральні води, содові інгаляції.

У разі розвитку інтоксикації і побічних реакцій на протиту-беркульозні препарати застосовують антигістамінні та десенси-білізуючі засоби: 10 % розчин кальцію хлориду (по 1 столовій ложці 2—3 рази на добу), димедрол (по 0,05 г усередину або по 1 мл 1 % розчину внутрішньом'язово), дипразин (по 0,025 г усе-редину або по 1 мл 2,5 % розчину внутрішньом'язово), супрастин (по 0,025 г всередину або по 1 мл 2 % розчину внутрішньом'я-зово).

Приміщення, в якому перебуває хворий, повинно регулярно провітрюватись. Хворому рекомендуються щоденні вологі обти-рання, гігієнічні ванни.

У разі підвищеної нервової збудливості й безсоння хворим рекомендують прогулянки перед сном. Із лікарських засобів при-значають настоянку валеріани, натрію і калію бромід; седативні засоби (фенобарбітал, ноксирон), транквілізатори (діазепам, три-оксазин).

Важливе значення в комплексі лікування має дієтотерапія. В основі дієтотерапії хворих на туберкульоз лежить збільшення кількості повноцінних білків тваринного походження, вершкового і рослинного масла, молока, вітамінів (свіжі овочі та фрукти). У раціоні передбачено підвищений вміст кальцію і калію. їжу треба вживати 4—5 разів на день. Спеціальним видом дієтотера-пії є кумисолікування.

У разі неефективності терапевтичних методів лікування призначають хірургічні: сегментарна резекція, лобектомія, пневмонектомія, торакопластика тощо.

Кліматотерапія і санаторне лікування. Хворі на туберкульоз погано переносять вологий клімат, різку зміну температури і силь-ний вітер. Для них корисно перебувати в сухій лісистій місцевос-ті, захищеній від вітрів, з помірним кліматом. Тому санаторії найчастіше розташовують у сосновому лісі.

Кліматотерапія може бути ефективною тільки у разі застосу-вання всього комплексу лікувальних заходів, чого можна досягти в санаторіях для хворих на туберкульоз, де є сприятливі кліма-тичні