Другий етап. Після потрап-ляння голки у вену її просувають на 5—10 мм паралельно вені. На підтвердження того, що голка знаходиться у вені та добре в ній фіксована, із зовнішнього боку голки або а шприці з рідиною з'являється темна венозна кров. У хво-рих з низьким артеріальним тиском при підтяганні порш-ня до себе в шприц має надійти кров.

Якщо з першого разу не вдалося потрапити у вену, тре-ба потягнути голку до себе, але щоб вона залишалася в шкірі. Зробити повторну спробу потрапити до вени, засто-сувавши згадані вище прийоми.

Після введення лікарської рідини голку швидко та обе-режно виводять із вени в напрямку її осі, тобто паралельно поверхні шкіри (щоб не подряпати стінку вени). Місце вколювання протирають тампоном, змоченим спиртом. Ру-ку хворого згинають у ліктьовому суглобі. В такому поло-женні рука має перебувати протягом 5—10 хв, а при під-вищеній кровоточивості— до 30 хв.

Найпоширенішим ускладненням венепункції є утворен-ня гематом, що виникають внаслідок проколювання задньої стінки вени або коли хворий після венепункції не тримав руку зігнутою. Щоб усунути це ускладнення, слід негайно витягти голку з місця ін'єкції, щільно забинтувати ліктьо-вий згин. Для кращого розсмоктування гематоми прикла-дають напівспиртовий або мазевий (троксевазинова, гепаринова мазі) компреси.

Кровотеча у місці проколювання трапляється рідко і в основному при гемофілії та інших геморагічних діатезах.

Внутрішньовенні ін'єкції (впорскування)

Внутрішньовенні впорскування — це внутрішньовенне струминне введення в організм хворого невеликої кількості (10—20 мл) лікарських препаратів. їх виконують так само, як і підшкірні та внутрішньом'язові ін'єкції, однак механізм дії цього виду ін'єкцій дещо інший.

1. Лікарські речовини, що потрапляють таким чином до крові, переходять у загальне коло кровообігу і діють миттєво.

2. У вени без шкоди для здоров'я можна вводити деякі речовини, які при інших видах ін'єкцій викликають сильне подразнення підшкірної основи або м'язів (наприклад, кальцію хлорид). Тому при введенні цих речовин треба пильно слідкувати, щоб вони не потрапили за межі вени.

3. Внутрішньовенні ін'єкції можуть стати джерелом надходження до вени повітря, різних інфекційних агентів, а іноді навіть олійних розчинів. Тому слід знати, що внут-рішньовенні впорскування повинен виконувати лікар або досвідчена медична сестра.

Показання. Загрожуючі життю стани при яких виникає необхідність негайного, якнайшвидшого впливу медикамен-тозного засобу; важкі розлади кровообігу, дихання, приступ бронхіальної астми, сильна та тривала кровотеча, важке отруєння.

Протипоказання. При існуючих життєвих показаннях обмежувати (але не повністю відміняти) цю ін'єкцію мож-на тільки при підвищеній кровоточивості.

Перед виконанням внутрішньовенної ін'єкції наповнюють шприц ємкістю 10—20 мл активнодіючою лі-карською речовиною (серцеві глікозиди, гіпотензивні пре-парати, спазмолітики, кровоспинні засоби тощо), яку змі-шують у шприці з ізотонічним розчином натрію хлориду або 40 % розчином глюкози.

Треба пам'ятати, що водночас у вену струминним ме-тодом не можна вводити більш як 200 мл рідини, бо може розвинутися гостра серцева недостатність внаслідок гос-трого перевантаження правих відділів серця.

Венепункцію виконують за тими самими правилами, що згадувалися вище. При появі крові з муфти шприца негай-но вставляють у неї наконечник шприца; останній має бути наповнений розведеною лікарською речовиною. Якщо голка була з'єднана зі шприцом, то легко підтягують поршень на себе; при цьому до шприца має надійти кров. Швидко та обережно розв'язують джгут. Далі вводять лікарську речовину звичайно об'ємом 10—20 мл. Цю кількість рідини, особливо коли вона містить сильнодіючі препарати, необ-хідно вводити надто повільно, не менше 2—3 хв, і весь час слідкувати, щоб голка не вийшла з вени.

Якщо поршень шприца погано посувається вперед, а навколо вени утворюється набряк, навіть із посинінням, то це означає, що рідина йде поза веною.

У такому разі впорскування препарату треба негайно припинити. Не виводячи голку зі шкіри, відтягують пор-шень на себе і роблять спробу відсмоктати введену поза веною рідину. Потім витягують голку, а на місце уколу кладуть стискуючу пов'язку, яку треба тримати протягом 1—2 діб. Після цього терміну на уражене місце приклада-ють напівспиртові (троксевазийова, генаринова мазь) ком-преси.

Треба знати, що в уражену вену не можна робити ін'єк-ції протягом тривалого часу — не менше тижня. В цей час ін'єкції виконують на протилежній кінцівці.

Закінчують виконання внутрішньовенної ін'єкції так са-мо, як і венепункції. Місця виконання внутрішньовенних ін'єкцій треба щоденно чергувати.

Крім згаданих ускладнень, що виникають при венепунк-ції, можуть траплятися ще такі:

1. Подразнення тканин навколо вени деякими речови-нами при попаданні їх за межі вени, що може призвести до виникнення пекучого болю, утворення інфільтрату, що три-валий час не розсмоктується, змертвіння тканин навколо вени при потраплянні за її межі, наприклад, кальцію хло-риду.

2. Ускладнення, що пов'язано з надто швидким уведен-ням сильнодіючої речовини (виникають запаморочення, ко-лапс, порушення серцевого ритму), непереносністю меди-каментів, що вводяться (різні алергічні реакції), введен-ням лікарських препаратів, у яких скінчився термін при-датності (виникають септичний стан, ниркова недостатність, анафілактичний шок).

3. Запалення стінок вен — флебіт, іноді з утворенням тромбів — тромбофлебіт.

4. При грубому порушенні техніки внутрішньовенних ін'єкцій можуть виникнути повітряна, жирова емболія (при помилковому внутрішньовенному введенні олійних розчи-нів) , сепсис.

Внутрішньовенні вливання .

Внутрішньовенні інфузії звичайно здійснюються кра-пельним шляхом, щоб не перевантажувати рідиною серце-во-судинну систему та мати змогу забезпечити тривале або на деякий час постійне введення ліків, рідини. - Цю процедуру виконують при важких серцево-судинних захворюваннях (гостра серцева недостатність, інфаркт міо-карда, інсульт, колапс, шок), важких приступах бронхіаль-ної астми, важких захворюваннях нирок з нирковою недо-статністю,