Методичні вказівки щодо самопідготовки

Нині, вирішивши присвятити себе медицині, юна-ки та дівчата мають чітко зрозуміти, чи є в них покликання до цієї професії, чи може кожен з них працювати фельдшером, або акушером, або медич-ною сестрою. Молода людина, перш ніж зробити цей крок, повинна запитати себе: «Чи є в мене такі якості, як прагнення допомагати ближньому в най-тяжчих умовах, чи завжди я буду йому корисним, чи зможу я поставити суспільні інтереси вище осо-бистих?»

Якщо відповідь позитивна, тоді можна стверджу-вати, що є покликання до медичної професії. Росій-ський письменник В. В. Вересаєв писав: «Навча-тися лікарської майстерності неможливо, як немож-ливо навчатися поезії або сценічному мистецтву». Зустрічаються випадки нетактовної поведінки ме-дичних працівників, які спричиняють появу у хво-рих негативного ставлення і недовіри до персоналу і медицини в цілому. Ось чому велике значення для медичного працівника має відчуття відповідальності й усвідомлення чесно виконаного морального обо-в'язку.

«Палаюча свічка» — символічна емблема, запро-понована в XVII ст. голландським лікарем Ван Туль-Псі («Згораю, слугуючи іншим») — розкриває глибо-ку суть деонтології. Вона водночас демонструє не-скінченні можливості «психічної асептики» — обе-рігання життя людини, яка страждає.

Англійський філософ Бейтам (1748—1832) уперше запропонував термін «деонтологія» (від «deon» — необхідність, «logos» — вчення). Таким чином, деон-тологія — це вчення про розділи професійної діяль-ності, які найбільш широко використовують форми складних людських стосунків. До них можна відне-сти і сучасну медицину, де дуже важливу роль відіграють різноманітні форми психологічного впливу медичних працівників на хворого.

Медична деонтологія пройшла довгий і тяжкий цілях розвитку. Її історія багата на яскраві та дра-матичні події. Зародження деонтології сягає в гли-боку давнину. Можна думати, що перша людина, яка надала медичну допомогу своєму ближньому, зро-била це з почуття жалю, прагнення допомогти в не-щасті, полегшити біль, інакше кажучи, з почуття гу-манності. Саме гуманність завжди була особливою рисою медицини.

Задовго до введення терміну «деонтологія» основні принципи і правила поведінки медичного працівни-ка були описані в древніх письмових джерелах. Уже в індійському зведенні законів Ману «Ведах» пере-раховано правила поведінки лікаря.

В античні часи великий вплив на розвиток принципів поведінки медичного працівника спра-вила знаменита «Клятва» основоположника нау-кової медицини Гіппократа. Знаменно, що учас-ники Першого міжнародного конгресу з медич-ної етики та деонтології (Париж, 1969) вирішили доповнити її тільки однією фразою: «Присягаюся навчатися все життя». У «Каноні медичної науки» Авіцена великого значення надає необхідності зас-покоїти хворого, зняти відчуття страху, підняти його настрій.

«Людина — найвища цінність з усіх цінностей світу», — такий принцип медичної деонтології. Приблизно 200 років тому російський терапевт М. Я. Мудров ставив гуманне ставлення до хворо-го на перше місце, визначаючи найважливіші якості, які повинні бути притаманні справжньому лікареві. «Необхідне гуманне ставлення до хворого, безкорисливість, правдивість, постійне удосконалення своїх знань ...».

Специфіка хірургічної діяльності — використан-ня операції як основного і вирішального лікуваль-ного або діагностичного засобу — ставить хірургію в особливе положення на відміну від нехірургічних спеціальностей. Навіть маючи певну довіру до хірургії, хворий неминуче відчуває зрозумілий страх перед операцією. Цією обставиною і пояснюється провідна роль хірургії в розробленні проблем деон-тології.

Медична етика має велике значення в хірургії. Часто плутають поняття медичної етики і медичної деонтології, але це нерівнозначні поняття. Медична етика охоплює ширше коло питань. Це вчення про мораль медичного працівника, його взаємовідноси-ни зі здоровими та хворими людьми, яким він надає допомогу, з колегами, суспільством.

Операції, що тривають по 10—12, а то і 20 год., наприклад, трансплантація печінки або нирки, по-требують не тільки хірургічної техніки, обладнання, надмірного напруження фізичних сил, але й цілко-витої психологічної сумісності членів змінних бри-гад, добре спрацьованого колективу, де немає непо-розумінь і чвар, де професор, лікар, медсестра і са-нітарка працюють з єдиним розумінням своїх зав-дань стосовно хворого»

Важливо встановити психологічно правильні взаємовідносини в умовах стаціонару між хворим та медперсоналом. Важливо, щоб уже під час над-ходження до медичного закладу хворі відчували увагу до себе, бажавши їм допомогти. Ставлення до хворого у приймальному відділенні справляє пер-ше враження на нього і, якщо пацієнтові дове-деться довго чекати направлення до відділення або він почує слова «не наш хворий»> «немає місця», «на-віщо його направили до нас», то він втрачає довіру не тільки до цього медичного персоналу, але й до медичного закладу взагалі.

Деонтологічне значення має вміння зібрати анам-нез у палаті стаціонару. Є багато питань, які можна з'ясувати тільки особисто з хворим, бо багато хво-рих хвилюються в присутності інших пацієнтів, сту-дентів, сторонніх осіб. У процесі збирання анамне-зу у хворого повинно скластися враження невиму-шеної розмови, при цьому потрібно оцінити важ-ливість скарг, відокремити головне від другорядного, допомогти пригадати, не навіюючи неприємних спо-гадів.

Найбільш цінним та необхідним є відвідування медичними працівниками хворого напередодні та декілька разів у день операції, після неї. До опе-рації — щоб остаточно визначити діагноз, підготов-ку до операції, підбадьорити хворого, потім — щоб викласти хворому її результати та підтримати його. Така психотерапія в поєднанні з лікарською тера-пією допомагає хворому видужати. Напружене очі-кування покращення буває настільки сильним, що хворий мобілізує всі свої ресурси і справді почуває себе краще.

Поряд із плановими хірургічними операціями існу-ють стани, за яких допомогу необхідно надати негай-но. У таких випадках поряд із загальноприйнятими нормами поведінки медичних робітників з'являють-ся нові моменти.

Взаємозв'язок «хворий — швидка допомога — не-відкладна операція» починається з прийняття вик-лику диспетчером. Хворий і його рідні чекають на