Для хірургічного стаціонару особливо актуальни-ми є знання чинників, які зумовлюють у пацієнтів жах у зв'язку з операцією. Тому важливим є мак-симальний захист психіки хворих.

Неприпустимі дії персоналу, в яких є елемент при-ниження людської гідності, наприклад, не можна переводити роздягненого хворого з передоперацій-ної до операційної, він повинен бути відвезений на каталці і вкритий простирадлом. Травмує психіку хворих прив'язування їх до операційного столу без попередження.

Дбайливе, уважне ставлення до хворого з боку персоналу на доопераційному етапі надає йому впевненості у такому самому ставленні під час опе-рації з боку хірурга та асистентів. У наш час ли-шається в силі один з основних принципів хірургічної деонтології — принцип «зберігальної» хірургії, запропонований видатним хірургом, основоположни-ком воєнно-польової хірургії М. І. Пироговим: уш-кодження, які наносять хворому під час операційно-го втручання, не повинні бути важливішими, ніж на-слідки захворювання. Операційна медсестра має максимально дотримуватися принципу «не на-шкодь», що забезпечується знанням ходу операції й особливостей операційних матеріалів та інструментів, а також чіткою злагодженою роботою лікарів і опе-раційних сестер на всіх етапах операційного втру-чання.

У дитячій хірургії, як ні в якій іншій області, необ-хідна «відсутність» маленьких пацієнтів не лише на момент самої операції, але й під час безпосередньої підготовки до неї і, звичайно, під час усіх болючих маніпуляцій та процедур. Великого значення набу-ває виключення не лише больової, а й емоційно-пси-хічної травми. Дитина, «хвора на страх», набагато важче переносить лікування в хірургічному відділенні, тому неприпустимим є примушування дітей, наляканих лікувальними процедурами. Спілку-ватися з дитиною ласкаво й спокійно, заслужити її довіру — необхідні елементи в роботі медичного працівника. У стосунки з малими дітьми треба вне-сти елементи гри: граючись, запропонувати дитині подихати через маску, через яку подають закис азо-ту з киснем.

Боротьба з болем складає предмет анестезіології. Ця дисципліна сьогодні високо розвинена і особли-вих деонтологічних вказівок не потребує. Слід на-голосити на важливості знеболювання в так званій «малій» хірургії. Розрізання малого фурункула, об-роблення поверхні рани, перев'язування післяопе-раційної рани — в цих випадках ступінь знеболю-вання залежить від розуміння персоналом того, що болю можна запобігти. Важливо, щоб анестезіолог ще до операції познайомився з хворим, сам супро-воджував його з палати до операційної, своєю при-сутністю вселяючи у хворого впевненість у пози-тивному результаті майбутньої операції. Треба відмітити, що під час операцій, які проводять під місцевою анестезією, хворий не тільки переживає свої відчуття від операції, але й уважно прислухаєть-ся до розмов медичного персоналу, сприймає їх по-своєму. Тому в операційній у «присутності» хворо-го повинні бути виключені будь-які обговорення ходу операції, можливості її труднощів, стану хірургічного інструменту, шовного матеріалу, а також повноти та радикальності втручання.

Поруч з високим професіоналізмом у виконанні операцій для сприятливого завершення лікування в хірургічному стаціонарі не менш важливе значення має післяопераційний догляд пацієнтів. Після-операційний період починається після виходу хво-рого із наркозу. У цей період у нього виникає бага-то питань та сумнівів щодо підтвердження діагнозу, якості проведеної операції, прогнозу хвороби. У роз-мові з хворим треба знайти таку відповідь, яка б задовольнила його, розсіяла сумніви та прискорила видужання. Важливо підтримати віру хворого в ус-пішне завершення лікування.

У практичній роботі хірургічного відділення часто виникає складна проблема — ставлення до тяжко-хворих, до пацієнтів, які вмирають. Гуманізм професії медика потребує дуже уважного ставлення до таких пацієнтів і, звичайно ж, до їх родичів, психічний стан яких неважко зрозуміти. Психічну травму можна нанести, довіривши рідним професійну таємницю стосовно хворого, а вони розкажуть її хворому.

Спостереження за людиною, яка перенесла опе-рацію, показують, що між емоційною реакцією та клінічними наслідками операції є зв'язок. Нерідко можна бачити таку реакцію: недовіра, потім неспокій та жах і в результаті — формування депресивного синдрому. Депресія має замаскований характер та стримує видужання хворого, вона може погіршити його стан. Особливо різкою буває психічна реакція у тих випадках, коли людина втрачає працездатність, змушена змінити звичайний спосіб життя, пережи-ває фізичні страждання. Тривожне очікування, жах, сум, печаль погіршують і ускладнюють клінічну кар-тину захворювання і його перебіг.

Відомо, що люди по-різному ставляться до стану свого здоров'я. Одні охоче розповідають про свою хворобу, інші, навпаки, байдужі до свого здоров'я, неуважні до небезпечних для життя симптомів, за-микаються у собі. Особливо чітко проявляється ця різниця у ставленні до однієї і тієї самої хворо-би у людей з різними характерами. Так, захворю-вання у осіб з тривожно-депресивним характером спричиняють тяжкі страждання, а у вольових — зовні непомітні. Психіка хворої людини значно піддається сторонньому впливу. Іноді хворий втра-чає здатність мислити логічно, неадекватно оцінює дії людей, які його оточують. Однак це не слід роз-глядати як прояви хворої психіки, це психологія хво-рої людини.

Індивідуальність хворого проявляється і в тому, як він ставиться до свого лікаря, медсестри, до ліків, які він має вживати. Слід вивчати не тільки хворо-бу, а й особу пацієнта, враховувати вплив рис його характеру на картину хвороби.

Медична деонтологія зобов'язує до особливого, делікатного спілкування з онкологічними хвори-ми. Забороняється користуватися такими термі-нами, як «рак», «саркома», «метастази» тощо. Замість них використовують загальнохірургічний термін «захворювання». Неприпустимими є по-відомлення про стан хворого сторонніх осіб по телефону, не можна інформувати родичів про ха-рактер захворювання, майбутнє хірургічне втру-чання, прогнози. Всі ці питання вирішують лікар та завідувач відділення.

Сучасна хірургія за своєю значимістю є хірур-гією відновною. Арсенал можливостей і засобів доз-воляє застосувати бережливе втручання. Хірург сьогодні намагається не