Об’єктивне обстеження хворого включає огляд, пальпацію, перкусію та аускультацію. Огляд хворого є простим, але достат-ньо інформативним методом обстеження. Необхідно звернути увагу на ходу хворого, вираз його обличчя, положення тіла, ви-раз очей, колір шкіри і склер. Після того, як хворий роздягнув-ся, треба порівняти здорову й уражену ділянки тіла, а також пе-ревірити, чи є на тілі висипання і синці.

Положення в ліжку лежачих хворих може бути активним, па-сивним чи вимушеним. Активним називається таке положення, коли хворий може самостійно рухатися — вставати, сідати. Як-що ж хворий самостійно не може змінити своє положення в ліж-ку, то таке положення називається пасивним. Вимушеним на-зивається таке положення, яке хворий займає для полегшення своїх страждань. При гострих запальних процесах, перфораціях порожнистих органів хворий займає вимушене положення в ліж-ку. Він лежить на спині або на боці. При розривах селезінки або печінки спостерігається симптом «іванця-киванця»: хворий ле-жить у ліжку тільки на лівому (при розривах селезінки) або правому (при розривах печінки) боці.

Температура тіла при хірургічній патології може бути нор-мальною і навіть зниженою. Високою температурою (39 — 40 °С) супроводжуються запальні процеси різної локалізації і сепсис.

Слід звернути увагу на стан свідомості хворого. У клінічній практиці розрізняють такі форми розладів свідомості: ступор (це стан оглушення, коли хворий погано орієнтується в просторі і повільно, із запізненням відповідає на запитання), сопор (це стан сплячки, з якого хворого можна тимчасово вивести голос-ним запитанням, після чого він знову засинає), непритомність (раптова короткочасна втрата свідомості, зумовлена гострим не-докрів’ям головного мозку), кома (непритомний стан, який харак-теризується тривалою втратою свідомості, відсутністю реакції на зовнішні подразники, втратою рефлексів і чутливості, розладом дихальної і серцевої діяльності). Поява у хворого галюцинацій (уявлень, не пов’язаних з реальними обставинами) називається маренням. Марення буває буйним і тихим.

Далі звертають увагу на конституціональні особливості хво-рого. Розрізняють нормостенічну, гіперстенічну та астенічну конституцію. Після закінчення загального огляду хворого слід огля-нути окремі частини його тіла: голову, шию, грудну клітку, живіт, кінцівки та ін. Звертають увагу на стан шкіри і слизових оболонок. Шкіра може бути нормального забарвлення, блідою, ціанотичною, гіперемійованою (гіперемія, або почервоніння, шкіри), жов-тяничною. На шкірі хворого можна виявити висип, рубці, гнійні ураження. Надмірне накопичення рідини в тканинах і позаклі-тинному просторі називається набряком. Ступінь його може бу-ти різним — від незначних набряків під очима вранці після сну до анасарки (набряк усього тіла). Накопичення рідини в плев-ральній порожнині називається гідротораксом, у порожнині пе-рикарда — гідроперикардом, у черевній порожнині — асцитом. При виснажливих захворюваннях, злоякісних пухлинах чи біл-ковому голодуванні виникають кахектичні набряки.

Потім проводять обстеження за системами.

Під час дослідження серцево-судинної системи визначають пульс, вимірюють AT. Необхідно виключити стенокардію та ін-фаркт міокарда, що можуть супроводжуватися сильним болем у черевній порожнині. При захворюваннях серця треба пам’ятати про можливість тромбозу та емболії мезентеріальних судин.

При важких захворюваннях серцево-судинної системи слід оцінити стан хворого і вибрати найбільш раціональний метод лі-кування, а в разі неминучості операції провести відповідну перед-операційну підготовку.

Велике діагностичне значення має визначення частоти пульсу. Брадикардія рефлекторного характеру (вагусний пульс) спосте-рігається при вузлоутвореннях і заворотах кишок у перші годи-ни захворювання. Для гострих запальних процесів, перитоніту і гострих кровотеч характерне прискорення пульсу. Невідповід-ність між частотою пульсу і температурою тіла — дуже несприят-лива ознака.

Зменшення наповнення і прискорення пульсу, артеріальна гі-потензія свідчать про важкий стан хворого, що найчастіше є на-слідками шоку, гострої крововтрати та інтоксикації.

Під час дослідження органів дихання звертають увагу на час-тоту і глибину дихання. Легені досліджують за допомогою пер-кусії та аускультації. Своєчасна діагностика запальних і специ-фічних захворювань легень і плеври (наприклад, туберкульозу) необхідна для правильної оцінки стану хворого, вибору раціонального методу знеболювання, проведення відповідної перед-операційної підготовки і післяопераційного лікування.

Дослідження органів травлення починають з огляду язика. При гострих захворюваннях органів черевної порожнини внаслі-док зневоднення і порушення салівації язик стає сухим. При пе-ритоніті та гострій механічній непрохідності кишок язик також сухий.

Під час огляду живота звертають увагу на його форму, участь в акті дихання, локалізацію зовнішніх черевних гриж. Живіт може бути рівномірно здутим (наприклад, при паралітичній не-прохідності кишок унаслідок розвитку перитоніту). Для гостро-го панкреатиту характерний обмежений парез поперечної ободо-вої кишки. При часткових заворотах тонкої кишки, заворотах сигмоподібної кишки, вузлоутвореннях кишок виявляють асимет-рію живота.

У хворих з механічною кишковою непрохідністю можуть контуруватися роздуті перистальтичні петлі кишок.

Визначення рухливості черевної стінки під час дихання має важливе діагностичне значення. При перфораціях порожнистих органів живіт унаслідок напруження м’язів передньої черевної стінки трохи втягнутий і не бере участі в акті дихання. При роз-витку гострого запального процесу в черевній порожнині спосте-рігається обмеження рухливості передньої черевної стінки відпо-відно до локалізації патологічного процесу. При розлитому гній-ному перитоніті живіт не бере участі в акті дихання.

Під час огляду шкіри живота можна виявити розширені вени, що свідчить про портальну гіпертензію. Петехії та крововиливи можуть спостерігатися при захворюваннях крові і судин.

Досліджуючи сечову систему, слід оглянути поперекову ділянку і ділянку сечового міхура. При запаленні навколониркової клітковини, пухлинах, гідро- та піонефрозі можуть спостерігати-ся випинання в поперековій ділянці. При затримці сечі сечовий міхур переповнений, збільшений.

Визначають