Огляд. Звертають увагу на форму живота. У худорлявих суб'єктів м'яза живота виражені добре. При сильному відкладенні жиру форма живота міняється. При опущенні внутрішніх органів у вертикальному положенні підлопаткова область западає, а нижня частина живота різко випинається. При наявності вільної рідини в черевній порожнині (аспіт) у положенні хворого на спині передня черевна стінка втілюється посередині і розширюється з боків ("жаб'ячий живіт"). Особливу увагу звертають па наявність і розташування післяопераційних фляків, ділянок пігментації шкіри у виді буро-коричневих плям після застосування грілок. Необхідно ретельно оглянути середню лінію живота, область пупка, пахові області для виявлення грижових витріщань.

Порушення кровообігу в печінці (портальна гіпертензія) приводить до розширення вен передньої черевної стінки, по яких відбувається відтік крові з портальної системи в систему верхньої або нижньої порожньої вени. Розширення вен в області пупка зветься «голова медузи».

Перкусія. Дозволяє відрізнити нормальний тимпанічний звук від високого при кишковій непрохідності. Важливе значення має визначення границь печінкової тупості. Верхня границя печінкової тупості проходить по серединно-ключичній лінії — шосте міжребер’я, по передньопідпаховій лінії — сьоме міжребер’я, по передній серединній лінії — восьме міжребер’я. Нижня границя печінкової тупості збігається з реберним краєм.

Зменшення печінкової тупості спостерігається при вираженому метеоризмі, коли роздуті кишкові петлі прилягають до краю печінки. Повне зникнення печінкової тупості відбувається при надходженні в черевну порожнину повітря в результаті перфорації стінки шлунка, кишки (пневмоперитонеум). Повітря поширюється між передньою черевною стінкою і поверхнею печінки. Симптом пневмоперитоніма має особливе значення в діагностиці перфорації порожніх органів. За допомогою перкусії можна визначити розмір селезінки, наявність вільної й осумкованої рідини в черевній порожнині. Перкусію роблять у положенні хворого на спині, на левом і правом бокові й у вертикальному положенні. Зміна перкуторого звуку при зміні положення тіла, наприклад поява тимпанічного звуку замість тупого, указує на наявність вільної рідини, що переміщається в черевній порожнині при зміні положення тіла. У вертикальному положенні можна знайти навіть невелика кількість рідини (до 1 л). При непрохідності кишечнику спостерігається високий тимпаніт з металевим відтінком (симптом Валячи), що виникає над передлежачою до передньої черевної стінки роздутою петлею кишки. Перкусія дозволяє виявити ділянки хворобливих відчуттів: при гострому апендициті — у правій підвздошній області, при пробідній виразці — у епігастральній області, при запаленні жовчного міхура — у правому підребер'ї.

П а л ь п а ци я. Цей метод подає важливу інформацію про стан органів черевної порожнини. Положення хворого при дослідженні: па спині, голова на невеликій подушці, ноги зігнуті в колінах і злегка відведені від середньої лінії. Не слід пальпувати холодними руками. Пальпацію варто здійснювати тільки сидячи праворуч від хворого. Обережною орієнтованою пальпацією одержують представлення про тонус черевних м'язів:

1) невелика резистентність м'язів черевної стінки,

2) виражена напруга м'язів,

3) доскоподібний живіт, характерний для загального перитоніту (запалення очеревини). При виконанні пальпації доцільно відвернути увага хворого від обстеження розмовою на загальні, не зв'язані з хворобою теми.

Напруга м'язів може бути локальним (місцевим) при гострому апендициті, холециститі або розлитому при перитоніті, що захоплює всі поверхи черевної порожнини. Напруга м'язів зникає при далеко зайшов перитоніті і важкої загальної інтоксикації. Тому що напруга м'язів живота є результатом рефлекторного роздратування очеревини, то воно може спостерігатися при запаленнях нижньої частки легень, діафрагмальному плевриті, інфаркті міокарда, за очеревинних гематомах і гнійниках, нирковій кольці, забитих місцях черевних м'язів. Напруга м'язів живота може бути невираженим при глибоко розташованих гнійниках, ареактивному стані організму, пізніх стадіях перитоніту. При пальпації визначається локальна хворобливість. Пальпація дозволяє визначити нижні границі печінки, збільшення жовчного міхура при гострому холециститі і при жовтяниці. У положенні на спині і на правому боці пальпується селезінка, особливо при її збільшенні (спленомегалия).

Пальпація дозволяє визначити симптоми, характерні для захворювання органів черевної порожнини. Найбільше значення має симптом Щеткина — Блюмберга. Симптом зв'язаний зі струсом пристіночній очеревини при швидкому відібранні руки, при цьому болючі відчуття виявляються більш вираженими, чим при натисненні. Симптом характерний не тільки для гострого апендициту, але і для будь-якого захворювання, що викликає перитоніт.

Глибока пальпація можлива тільки при хронічних захворюваннях органів черевної порожнини. Пальпація дозволяє установити новотвір у шлунку, товстій кишці, рухливі пухлини в брижах і яєчнику, збільшення селезінки і печінки.

Пускультація. Не маючи вирішального значення для діагностики гострого живота, аускультація служить корисним додатковим методом дослідження. Дуже часто можна на відстані почути гучні шуми в животі. Аускультацію живота проводять за допомогою стетоскопа або фонендоскопа. В першу чергу потрібно вияснити, чи є хоча б які-небудь кишкові шуми, чи в животі “могильна тиша”. Кишкові шуми навіть ледь чутні свідчать про роботу кишечнику, тоді як “могильна тиша” є майже достовірним доказом змертвіння кишечника. Вислуховування шуму служить симптомом механічної прохідності кишечника і продовженням переходу рідини і газів вище перешкоди.