Опіки — це ушкодження тканин організму, які виникають унаслідок місцевої дії високої температури, хімічних речовин, електричного струму або іонізуючого випромінювання.

За даними ВООЗ, на термічні ушкодження припадає 6 % від усієї кількості травм мирного часу.

Розрізняють термічні, хімічні, електричні і променеві опіки. Опіки можуть бути виробничими і побутовими. Виділяють та-кож опіки воєнного часу.

За локалізацією виділяють опіки кінцівок, тулуба, обличчя, во-лосистої частини голови, верхніх дихальних шляхів, промежини.

Термічні опіки відносять до травматичних ушкоджень по-кривів тіла людини, які виникають унаслідок дії на шкіру і сли-зову оболонку термічних факторів. Найчастіше зустрічаються опіки верхніх кінцівок. Термічні опіки можуть бути спричинені полум'ям, киплячими рідинами, розжареними предметами, па-ром, газоподібними продуктами горіння, вибухом займистих ре-човин тощо. При пожежах до термічних опіків приєднується не-сприятливий вплив на організм чадного газу.

Класифікація опіків:

I ступінь — ушкодження епідермісу. Характеризується болю-чістю, почервонінням і набряком шкіри. Через 2 — 3 дні ці симп-томи зникають, а на 3 — 4-й день починається лущення епідермі-су, з'являється пігментація шкіри;

II ступінь — ушкодження всього епітелію. Характеризується появою пухирів, заповнених прозорою жовтуватою рідиною, які з'являються одразу ж після опіку або через кілька годин (днів). Під час розтину пухирів виникають плазмо- і лімфорея. За від-сутності нагноєння пухирі можуть розсмоктатись або в міру від-шарування змертвілого епідермісу відбувається самостійне за-гоєння рани. Епітелізація закінчується через 7 — 12 днів без утворення рубця. Через 2 — 3 тиж відновлюються епідерміс і нор-мальне забарвлення шкіри;

III ступінь — некроз шкіри. Опіки III ступеня поділяють на 2 групи: а і б. При опіках ІІІа ступеня ранова поверхня покри-та світло-коричневим або сірим струпом, який утворюється вна-слідок змертвіння епітелію і поверхневих шарів шкіри. Через 3 — 4 тиж настає загоєння, іноді утворюються гіпертрофічні рубці. При опіку ІІІ6 ступеня розвивається некроз усіх шарів дерми (разом з волосяними цибулинами, потовими і сальними залозами);

IV ступінь — некроз шкіри та інших тканин (підшкірна жи-рова клітковина, фасції, м'язи, кістки).

Для оцінки важкості ушкодження і вибору плану лікування важливе значення має визначення площі опіку. З цією метою за-стосовують такі методи:

1. Метод А.Уоллеса ("правило 9"). Площі поверхонь основ-них частин тіла становлять: голова — 9 %, верхні кінцівки — по 9 % кожна, передня поверхня тіла і задня поверхня тіла — по 18 %, нижні кінцівки — по 18 %, промежина — 1 %.

2. Метод І.І. Глубова ("правило долоні"). Площу опіку порі-внюють із площею долоні потерпілого, яку приймають за 1 % від всієї поверхні тіла.

3. Метод Б.М. Постнікова. Після введення хворому морфіну гідрохлориду на ушкоджену ділянку накладають прозору плівку. Обводять на плівці межі ділянки (спиртовим розчином метиле-нового синього). Потім плівку накладають на сантиметрову сіт-ку і визначають площу опіку.

4. Метод Г.Д. Вілявіна. За допомогою спеціальних штампів силуетів тіл людини роблять відбитки на міліметровому папері. Висота силуету — 17 см. Кількість міліметрових квадратів на поверхні силуету дорівнює такій самій кількості квадратних сан-тиметрів на шкірі людини зростом 170 см.

Першу медичну допомогу при опіках падає фельдшер чи ме-дична сестра. Треба негайно зняти тліючий одяг, вивести потер-пілого із зони вогню, накласти на опікову поверхню асептичну пов'язку, а при великих опіках її можна накрити рушником, простирадлом. При глибоких опіках кінцівок проводять іммобі-лізацію. Якщо в потерпілого з'явились озноб і тремтіння, необ-хідно тепло вкрити його, дати гаряче пиття. Для профілактики больового шоку вводять анальгетики, нейролептики, седативні засоби (в максимальних дозах). Під час транспортування хворі повинні лежати. Якщо воно триває більше ніж 1 год., фельдшер повинен проводити протишокове лікування (інгаляції киснем, інгаляційна анестезія, внутрішньовенне введення плазмозамінних або електролітних розчинів, лужно-сольових розчинів, високомолекулярних декстранів, препаратів для дезінтоксикаційної терапії).

Лікувальні заходи в стаціонарі розпочинають з інфузійної те-рапії. Для зняття болю кожні 4 — 6 год. уводять наркотичні і ненаркотичні анальгетики, транквілізатори, нейролептики. За на-явності нудоти і блювання вводять 0,5 мл І % розчину атропіну сульфату, виконують новокаїнові блокади (вагосимпатичну, паранефральну, футлярну, провідникову). Для ліквідації гіповолемії, відновлення тканинної перфузії, нормалізації судинного тонусу і серцевої діяльності проводять інфузійну терапію.

Протягом 1-ї доби після опіку необхідно ввести 3 — 6 л рідини. Показано введення кортикостероїдних гормонів, серцевих гліко-зидів, кокарбоксилази, вітамінів (С, В1, B6, В2, B12)- Щоб запо-бігти необоротним порушенням мікроциркуляції, одразу ж після госпіталізації вводять по 3000 — 5000 ОД гепарину через кожні 4 — 6 год. При важкому шоку і наростанні інтоксикації доцільно вводити інгібітори протеолізу. Для профілактики вторинної ін-феккції призначають антибіотики.

Лікування опікових ран може бути консервативним і опера-тивним. Місцеве лікування опіків починають з первинного туа-лету опікової рани, який проводять потерпілим без ознак шоку. Процедуру проводять, дотримуючись правил асептики, після вве-дення наркотичних анальгетиків або під наркозом. Шкіру навко-ло ділянки опіку обробляють розчином антисептика, видаляють відшарований епідерміс і сторонні тіла. Забруднені ділянки об-робляють 3 % розчином перекису водню. Великі пухирі підрі-зають біля основи і спорожнюють, при цьому відшарований епі-дерміс не вирізають. Далі лікування проводять закритим (під пов'язкою) або відкритим способом. Закритий спосіб базується на застосуванні пов'язок з різними лікарськими засобами (анти-септичними розчинами, емульсіями, мазями, кремами). При опі-ках І ступеня на ушкоджену поверхню накладають мазеву пов'яз-ку. При опіках II ступеня після первинного туалету рани накла-дають мазеву пов'язку, використовуючи