Лікування опікового шоку. Комплекс лікувальних за-ходів спрямований на ліквідацію болю, підтримання системної гемодинаміки, поліпшення тканинної і органної перфузії, ком-пенсацію плазмовтрати і корекцію функцій ушкоджених органів. З метою знеболювання вводять наркотичні анальгетики в поєд-нанні з антигістамінними і седативними засобами. Проводять но-вокаїнові блокади, застосовують нейролептики. Підтримання си-стемної гемодинаміки включає усунення гіповолемії, застосування вазопресорів, поліпшення серцевої діяльності. Для поліпшення органного кровообігу призначають еуфілін і дофамін.

Для поліпшення мікроциркуляції застосовують інгібітори протеолітичних ферментів, які пригнічують активність кініпової системи. Для корекції реологічних властивостей крові вводять середньо- і низькомолекулярні колоїдні розчини, малі дози гепа-рину, дезагреганти (трентал, курантил). Для компенсації плаз-мовтрати застосовують плазму, альбумін, стабізол, рефортан.

За наявності дихальної недостатності потерпілому дають зво-ложений кисень. За показаннями проводять інтубацію трахеї і ШВЛ. При опіку дихальних шляхів унаслідок наростання на-бряку можливий розвиток асфіксії. За показаннями виконують трахеотомію.

При гострій токсемії проводять інфузійну і дезінтоксикаційну терапію, лікування гострої ниркової недостатності і корекцію ацидозу. Об'єм інфузії за добу визначають за такою формулою:

1 мл х на масу тіла (у кг) х на площу опіку (II —IV ступеня, у %) + 2 000 мл. При цьому половину добового об'єму переливають у перші 8 год., а на 2-гу —3-тю добу об'єм інфузії зменшують у

2 — 3 рази. Для поповнення ОЦК переливають кристалоїдні і ко-лоїдні розчини. Втрати білка поповнюються шляхом уведення нативної плазми, білкових препаратів (альбумін, протеїн, білко-ві гідролізати, суміші амінокислот) та плазмозамінних розчинів (стабізол, рефортан). Поповнення енергетичних витрат забезпе-чується внутрішньовенним уведенням розчину глюкози і жирових емульсій. Для нормалізації водно-електролітного балансу прово-дять інфузії кристалоїдних розчинів. Ураховуючи високу частоту розвитку анемії, усім хворим із глибокими опіками показане переливання еритроцитної маси.

Дезінтоксикаційна терапія включає переливання великої кіль-кості кристалоїдних розчинів, уведення альбуміну, кровозамін-ників. При вираженій токсемії застосовують екстракорпоральні методи детоксикації (плазмаферез і гемосорбцію). За наявності олігурії і анурії призначають осмотичні діуретики (манітол). При стабільній гемодинаміці для підтримання адекватного діурезу вводять лазикс. Оскільки при великих опіках практично завжди розвивається ацидоз, необхідно вводити 4 — 5 % розчин натрію гідрокарбонату. Для профілактики і лікування інфекційних усклад-нень проводять антибактеріальну терапію.

Хімічні опіки виникають при дії на шкіру хімічних речовин: кислот, лугів, бензину, фосфору та ін. За характером дії на тка-нини хімічні речовини поділяють на 2 групи:

1) речовини, що спричинюють коагуляцію білка: кислоти, солі важких металів, деякі леткі масла;

2) речовини, що спричинюють колікваційний некроз: луги, їдкий калій, їдкий натрій, каустична сода.

При глибоких опіках кислотами спостерігаються зміни, хара-ктерні для сухого некрозу. Утворюється щільний, сухий, неру-хомий струп коричневого або чорного кольору, який не виступає над поверхнею шкіри, з помірною перифокальною гіперемією і набряком. При глибоких опіках лугами утворюється струп сіро-зеленого кольору, пухкий. Він виступає над поверхнею тіла. Спостерігаються виражена перифокальна гіперемія і набряк. При опіках лугами, на відміну від опіків кислотами, спостеріга-ються виражені симптоми інтоксикації.

Надання першої допомоги. Фельдшер повинен якнай-швидше видалити з поверхні шкіри залишки хімічних речовин. Найефективнішим є промивання шкіри водою протягом 10—15 хв. Використання нейтралізуючих хімічних речовин недоцільне, оскільки хімічна реакція має екзотермічний характер, що спри-чинює додаткове термічне ушкодження тканин. Не можна про-мивати шкіру водою після опіків негашеним вапном (його вида-ляють механічним шляхом).

Опіки фосфором мають деякі особливості. При сполученні фосфору з киснем повітря утворюються кислоти. Розвивається фосфорна інтоксикація, уражуються печінка (з'являється жов-тяниця) і нирки (у сечі з'являються білок і циліндри). Гасіння

фосфору проводять під водою або 1—2 % розчином мідного ку-поросу. Накладають пов'язку з 2 % розчином мідного купоросу, 5 % розчином натрію гідрокарбонату чи 3 — 5 % розчином калію перманганату.

Променеві опіки виникають при дії радіоактивного випромі- нювання.

Опік — ушкодження тканин організму в результаті впливу термічних факторів, хімічних речовин, електрич-ного струму або іонізуючого випромінювання.

Термічні опіки виникають при діянні полум'я, роз-жарених предметів, гарячих рідин, сонячного про-міння.

За глибиною ушкодження тканин розрізняють чотири ступені опіків. Опіки І ступеня характеризуються наяв-ністю еритеми, II ступеня — утворенням пухирів, III А — частковим некрозом шкіри із збереженням камбіальних елементів дерми, III Б — некрозом усіх шарів шкіри, IV ступеня — некрозом шкіри і більш глибоких тканин. Опі-ки І, II, III А ступеня відносять до поверхневих, при них регенерація шкіри настає самостійно; опіки III Б і IV ступеня — глибокі, в цьому випадку потрібна шкірна пластика.

Тяжкість стану хворих визначається площею і глиби-ною ураження шкіри і більш глибоких тканин, а також віком, наявністю супровідних захворювань, одночасного опіку дихальних шляхів, отруєння продуктами неповного згоряння.

Опік верхніх дихальних шляхів виникає при діянні полум'я, гарячого повітря або пари і супроводиться наб-ряком гортані.

Для визначення площі опіку можна скористатися пра-вилом долоні, яке виходить із того, що долоня дорослої людини становить 1 % поверхні тіла, або правилом де-в'яток Уоллеса, згідно з яким окремі частини тіла дорос-лої людини мають площу поверхні, що дорівнює або крат-на 9 % загальної поверхні тіла, а саме: голова і шия — 9 %, рука — 9 %, нога — 18 °/о, задня і передня поверх-ні тулуба —по 18 %*

Поверхневі опіки площею до 10—12 % або глибокі — до 5—6 % поверхні мають перебіг, як місцеве ураження. Більш поширені опіки характеризуються розвитком спе-цифічних патофізіологічних реакцій організму, сукупність яких розглядають як опікову хворобу. У перебігу опікової хвороби виділяють чотири періоди: опікового шоку, опі-кової токсемії, опікової