Опіковий шок розвивається при будь-якому опіку пло-щею понад 10—15 % і при глибокому опіку — понад 8—10 % загальної поверхні тіла. Ступінь тяжкості шоку залежить від обширності ураження: при загальній площі опікової поверхні до 20 % розвивається легкий опіковий шок, 20—60 % — тяжкий шок, 60 % і більше — дуже тяжкий шок. У дітей віком до 10 років опіковий шок роз-вивається вже при ураженні 10 % поверхні тіла. Тяжко переносять опіки й особи віком понад 60 років. Перебіг шоку значно обтяжує одночасне ураження верхніх ди-хальних шляхів.

Для прогнозування кінця опіку використовують умов-ний показник, що являє собою суму загальної площі опіку (У %) і віку. Якщо цей показник наближається або перевищує 100 — прогноз сумнівний.

При визначенні тяжкості опіку з урахуванням глиби-ни і площі ураження користуються індексом Франка, згідно з яким 1 % площі глибокого опіку умовно дорівнює З од., 1 % площі поверхневого опіку — 1 од., ураження дихальних шляхів — 30—45 од.

Клінічна кар ти на. При легкому опіковому шо-ку (індекс Франка до ЗО од.) хворі ейфоричні, збуджені. Шкіра поза опіком бліда. Відзначається озноб, гусяча шкіра, іноді — нудота і блювання. Дихання прискорене,

пульс 100—120 за 1 хв., артеріальний тиск нормальний або трохи підвищений.

Тяжкий шок (індекс Франка до 90 од.) характеризу-ється короткочасним збудженням з наступною депресією при збереженій свідомості. Турбує різкий біль у міс-ці опіку, сильний озноб, спрага, нудота, блювання. Температура тіла знижена, необпалена шкіра суха, холодна на дотик. Дихання поверхневе, прискорене, пульс 120—140 за 1 хв., артеріальний тиск помірно зни-жений.

При дуже тяжкому шоку (індекс Франка понад 90 од.) стан хворих різко погіршений. Відзначається сопор або сплутаність свідомості, невгамовна спрага, блювання піс-ля приймання рідини (нестримного характеру), задишка. Шкіра бліда, з мармуровим відтінком, холодна на дотик, акроціаноз. Пульс понад 140 за 1 хв., слабкого наповнен-ня, ниткоподібний. Артеріальний тиск нижчий від 13,3 кПа (100 мм рт. ст.).

Невідкладна допомога. Передусім з потер-пілого треба зняти обгорілий одяг. (Частини одягу, що прилипли до обпаленої поверхні, не відривають, а обрі-зують навколо). На місце опіку накладають асептичну пов'язку, краще контурну, при обширних опіках загор-тають потерпілого в стерильне простирадло. Для обез-болювання внутрішньовенно вводять промедол (1 мл 2 % розчину) або анальгін (2 мл 50 % розчину) у поєднанні з димедролом (1 мл 1 % розчину) чи піпольфеном (2 мл 2,5 % розчину), у тяжких випадках застосовують інгаля-ційний наркоз закисом азоту з киснем (співвідношення 1:1). При глибоких опіках кінцівок здійснюють транс-портну іммобілізацію.

Інфузійна терапія: внутрішньовенно краплинно поліглюкін (400 мл), еуфілін (10 мл 2,4 % розчину), стро-фантин і кордіамін (за показаннями).

При опіку верхніх дихальних шляхів і гострому на-бряку гортані може виникнути потреба в терміновій інтубації трахеї або трахеостомії (конікотомії). Для зняття бронхоспазму використовують спазмолітичні (папаверин, но-шпа, галідор, баралгін) і стабілізуючі легеневий кро-вообіг (еуфілін) засоби, а також засоби, які сприяють зменшенню явищ запалення і набряклості тканин (гід-рокортизон, преднізолон, дексаметазон).

Хімічні опіки виникають при попаданні на шкіру або прийманні всередину сильних неорганічних кислот (сір-чана, азотна, фтороводнева), лугів (каустична сода, негашене вапно), солей важких металів (нітрит срібла, хлорид цинку та in.).

Опіки кислотою призводять до коагуляції і дегідратації тканин з розвитком сухого некрозу. Луги спричиняють вологий некроз тканин внаслідок взаємодії з білками, утворення лужних альбумінатів й омилення жирів.

За глибиною ураження тканин хімічні опіки, так са-мо як і термічні, поділяють на чотири ступені, проте, на відміну від останніх, при хімічних опіках II ступеня пу-хирі не утворюються, ділянка ураження має чіткі грани-ці, по периферії його видно сліди розтікання хімічної речовини.

Клінічна картина. Переважають місцеві зміни й ознаки інтоксикації, спричиненої всмоктуванням ток-сичних речовин, що утворилися-в місці ураження тканин. Опікова хвороба розвивається рідко. Тяжкість опіку виз-начається силою хімічного агента і тривалістю його дії.

Невідкладна допомога полягає в негайному видаленні і нейтралізації ушкоджуючої речовини. Пере-дусім слід обмити уражену шкіру і слизові оболонки великою кількістю холодної проточної води (при попа-данні речовин у стравохідний канал—промити шлунок). Промивання проточною водою треба робити не менш як 10—15 хв., якщо ж допомогу подають із запізненням—* не менш 1 год., а при ураженні фтороводневою кисло-тою — не менш як 2—3 год. Якщо опік спричинений ор-ганічними сполуками алюмінію, уражену ділянку шкіри протирають гасом, етиловим спиртом або бензином, тому що при промиванні водою ці речовини спалахують. Також не можна змивати водою негашене вапно. Для цього ви-користовують олію або тваринне масло, механічне вида-лення шматочків вапна.

При опіках фосфором уражену ділянку слід занурити під воду і механічно видалити частинки речовини. Це ротрібно тому, що на повітрі фосфор самозаймається і може спричинити, крім хімічного, ще й термічне уражен-ня. Остаточне видалення роблять у темному приміщенні, оскільки на світлі частинок фосфору, що залишились у рані, не видно.

Слідом за промиванням опікової поверхні приступа-ють до хімічної нейтралізації агента (табл. 1).

Обмивання опікової поверхні і нейтралізацію хіміч-ного агента треба робити під прикриттям адекватної обез-болюючої терапії із застосуванням тих самих засобів, що й при термічних опіках.

Госпіталізація. При виражених порушеннях гомеостазу і наявності ознак специфічної інтоксикації потерпілих госпіталізують у відділення реанімації, якщо переважають місцеві ушкодження — в опікове відділен-ня (центр).

Перегрівання організму (тепловий, сонячний удар) — стан, що настає під впливом високої температури нав-колишнього середовища і факторів, які утруднюють теп-ловіддачу; перегрівання призводить до підвищення теп-ловмісту організму.

Надлишок теплової енергії видаляється з організму двома основними способами