ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

Науково-технічний прогрес і економічне зростання дали змо-гу людству досягти значних успіхів у боротьбі з інфекційними хворобами. Видатною подією була ліквідація на планеті нату-ральної віспи, про що в 1980 році повідомила Всесвітня організа-ція охорони здоров'я (ВООЗ). Як відомо, впродовж останнього тисячоліття ця особливо небезпечна хвороба забрала десятки мільйонів людей, а багато з тих, хто вижив, осліпли або на все життя залишились із понівеченим віспинами обличчям. Подола-ти натуральну віспу вдалось завдяки багаторічному щепленню всього населення земної кулі високоефективною вакциною.

Окрилена перемогою над натуральною віспою, ВООЗ у кінці 70-х років приступила до реалізації розширеної програми імуні-зації всіх дітей проти кору, дифтерії, кашлюку, правця, поліомієлі-ту та туберкульозу. І сьогодні в розвинутих країнах ці хвороби, за винятком туберкульозу, стали рідкістю, вони на грані ліквідації.

Проте захворюваність на багато інфекційних хвороб зали-шається ще дуже високою, а їх розповсюдження - глобальним. Особливої шкоди людству завдають грип, вірусні гепатити, саль-монельоз, дизентерія, малярія, гельмінтози. Бувають роки, коли епідемія грипу вражає до 15 % населення і більше. Через зниження опірності людського організму, спричинене екологічними негараздами, масовим застосуванням антибіотиків та іншими фак-торами, все більшої ваги набирають хвороби, зумовлені умовнопатогенними мікроорганізмами і навіть представниками нормаль-ної мікрофлори людського тіла. З'явились нові інфекційні хворо-би, про які раніше не було відомо, - легіонельоз, геморагічні га-рячки Ласса, Марбург і Ебола, ВІЛ-інфекція СНІД, пріонові хво-роби тощо.

Заходи зі знешкодження (усунення) джерела збуд-ника. Джерелом збудника інфекційної хвороби, тобто природ-ним місцем його перебування і розмноження, може бути організм хворої або здорової людини чи тварини. Інфекційні хвороби, які розповсюджуються лише серед людей, називаються антропонозами. Ті ж хвороби, джерелом збудника яких є переважно твари-ни, належать до зоонозів. Заразоносієм може бути практично здорова людина або реконвалесцент, тобто особа, яка недавно перенесла інфекційну хворобу.

Хворі люди і тварини виділяють збудників інфекційних хво-роб найчастіше протягом усього захворювання, але найбільше -у його розпалі або на початку. Заразний період може тривати від декількох діб до кількох тижнів чи місяців. Якщо розвивається хронічна хвороба, збудник зберігається в організмі хворої особи декілька років або й все наступне життя. Загострення хронічної хвороби, як правило, зумовлене інтенсивним розмноженням збуд-ника і збільшенням заразності хворого, тобто здатності його пе-редати збудника іншій людині.

Щоб знешкодити (усунути) джерело збудника, перш за все треба його виявити. Діагностику інфекційних хвороб здійсню-ють за допомогою клінічних, епідеміологічних, лабораторних та інструментальних методів. Встановити наявність заразоносійства можна лише спеціальними лабораторними методами.

Інфекційних хворих найчастіше виявляють лікарі загальної практики — сімейні та дільничні лікарі й педіатри, медики сільських

лікарських амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів, медико-санітарних частин підприємств та інші спеціалісти поліклінік й амбулаторій, до яких вперше звертаються пацієнти. На рівні адміністративних районів і областей діагностика зосереджена в інфекційних лікарнях та інфекційних відділеннях багато профільних лікарень, а також у кабінетах інфекційних захворювань (КІЗ) поліклінік. КІЗ, по суті, є першою спеціалізованою ланкою інфек-ційної служби. У його штаті, крім лікаря-інфекціоніста, працює медична сестра, що пройшла відповідну спеціалізацію.

Дуже важливо розпізнати інфекційну хворобу в перші годи-ни або дні від моменту захворювання, що дає змогу завчасно здійснити відповідні протиепідемічні заходи й не допустити роз-повсюдження інфекції. Серед них особливого значення надаєть-ся негайній ізоляції хворого. Її організовують у домашніх умовах або в інфекційній лікарні (відділенні), куди відправляють пацієн-та. Неприпустимо, щоб інфекційні хворі відвідували громадські місця, дитячі та лікувальні заклади.

Особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, мають гарантовані Законом права і обов'язки .

Інфекційних хворих госпіталізують за епідеміологічними та клінічними показаннями. До епідеміологічних показань належать:

висока заразність, відсутність належних умов для ізоляції вдома, проживання в гуртожитку чи готелі, належність пацієнта до так званої групи декретованих (працівники харчової галузі, водока-налу, дитячих дошкільних і лікувальних закладів тощо). За клінічними показаннями обов'язковій госпіталізації підлягають хворі з тяжким інфекційним захворюванням та ускладненнями, особи зі серйозною супровідною патологією, а також хворі на будь-яку форму холери, чуми, контагіозних геморагічних гарячок, черевного тифу, паратифів А та В, гепатитів В, С, D, нейроінфекції, поліомієліту, дифтерії, малярії, сибірки та деяких інших хвороб.

Ізоляція в домашніх умовах може мати переваги, оскільки хворий залишається у звичній для нього обстановці (особливо це стосується дітей), його доглядають близькі люди, які можуть організувати краще, ніж у лікарні, харчування, немає загрози на-шарування інших інфекцій.

Основні вимоги до лікування інфекційного хворого домашніх умовах*

хворий не належить до групи, яка підлягає госпіталізації за епідемічними та клінічними показаннями*

хвороба має легкий або середньотяжкий перебіг і не потребує постійного лікарського нагляду *

пацієнта періодично буде відвідувати лікар, фельдшер медична сестра *

про інфекційне захворювання інформована місцева санепідемстанція *

організовано забір і доставку в лабораторію матеріалу для дослідження *

призначено та виконується необхідне лікування *

організовано протиепідемічні заходи (поточна дезінфекція та

При деяких інфекційних хворобах контактні особи підляга-ють роз'єднанню, тобто обмеженню спілкування з рештою насе-лення. Роз'єднання здійснюється в разі небезпеки групових за-хворювань і розвитку епідемії, поширення інфекції контактними особами при виконанні професійної роботи Наприклад, праців-ники харчових підприємств (ковбасний цех, їдальня, кафе), став-ши носіями сальмонел або шигел, можуть спричинити крупний спалах сальмонельозу та шигельозу. Крім харчовиків, роз'єднан-ню підлягають працівники дитячих і лікувальних закладів, а та-кож діти, які відвідують ясла і садки У випадку особливо небез-печних інфекцій (чума, холера, карантинні геморагічні гарячки) усіх контактних ізолюють у виділеному для цього будинку Три-валість роз'єднання визначається