Заходи, спрямовані на підвищення несприйнятли-вості людського організму. Профілактичні заходи, орієнто-вані на підвищення несприйнятливості населення до інфекційних хвороб, ділять на дві групи:

-способи зміцнення загальної неспецифічної стійкості орга-нізму;

-способи створення специфічної стійкості (імунітету) до конкретних хвороб

Зміцнити неспецифічну стійкість людського організму мож-на шляхом фізичного виховання і загартування, поліпшення по-бутових умов, організації правильного режиму праці та відпочин-ку, раціонального харчування. Крім того, вже відомо багато при-родних і синтетичних сполук, введення яких в організм людини стимулює вироблення власних інтерферонів, лізоциму, компле-менту та інших факторів неспецифічного захисту. До таких пре-паратів відносять настоянку китайського лимоннику, женьшеню, елеутерококу, синтетичні сполуки аміксин, амізон, метилурацил, нуклеїнат натрію та ін.

З метою профілактики інфекційних хвороб запропоновано багато різних вакцин і анатоксинів Розрізняють живі та вбиті (інактивовані) вакцини. Живі вакцини готують з ослаблених мікро-організмів, яких знайдено в природних умовах або отримано ме-тодами селекції Вже широко застосовуються живі вакцини про-ти поліомієліту, кору, грипу, епідемічного паротиту, червонички (краснухи), туберкульозу, сибірки та інших хвороб

Живі вакцини вводять в організм одноразово: нашкірно, внутрішньошкірно, підшкірно, всередину та в носові ходи Вони ство-рюють сильний і тривалий (до 5 років) імунітет Недоліком цих препаратів є необхідність їх зберігати й перевозити при низькій температурі (не більше 4-8 °С).

Вбиті вакцини діляться на корпускулярні та молекулярні. Корпускулярні вакцини отримують із культур мікроорганізмів, вбитих нагріванням, формаліном чи іншими хімічними речовина. ми. Відомі вбиті вакцини проти кашлюку, висипного тифу, лепто-спірозу, шигельозу тощо. На відміну від живих вакцин, вони ство-рюють короткочасний імунітет (до 6-12 міс ), тому їх треба вводити повторно через певні проміжки часу, щоб підтримати несприйнятливість організму. Вбиті вакцини вводять підшкірно, вони стійкіші при зберіганні.

Молекулярні (хімічні) вакцини містять специфічні антигени, видобуті з бактерій та їх токсинів хімічними способами (екстрагуванням, гідролізом, ферментацією). Для імунізації запропоновано молекулярні вакцини проти черевного тифу, туляремії та ін. Вда-лось отримати синтетичні та генно-інженерні вакцини, зокрема, проти гепатиту В, малярії, холери, герпесу, менінгококової хвороби. Вони добре очищені, практично не містять баластних речовин

Анатоксини отримують шляхом знешкодження мікробних екзотоксинів за допомогою формаліну та тривалого витримування при 39-40 °С 3 профілактичною ціллю застосовуються правцевий, дифтерійний, ботулінічний і стафілококовий анатоксини У відповідь на їх введення організм виробляє антитоксичний імунітет.

Розрізняють вакцини, які містять антигени одного збудника (наприклад, холерна вакцина), та асоційовані, або комбіновані, вак-цини, які складаються з антигенів декількох різних збудників (наприклад АКДП - адсорбована вакцина проти кашлюку, диф-терії і правця) Щоб продовжити дію вакцини на імунну систему, її вводять з депонуючими речовинами (фосфат кальцію, гідроо-кис алюмінію), які сповільнюють всмоктування антигенів.

Пасивну імунізацію здійснюють з метою термінової (негайної) профілактики, коли вже сталось зараження або виникло захворю-вання Профілактичний ефект триває недовго - від 2-х до 4-х тиж.

Імунізацію людей проводять у плановому порядку, згідно з календарем щеплення, який затверджений Міністерством охоро-ни здоров'я, або за епідемічними показаннями при загрозі спалаху інфекційної хвороби і в разі виїзду в країну, де ця хвороба розповсюджена і велика вірогідність зараження (дода-ток 1) Планові щеплення роблять у дитячому віці проти тубер-кульозу, поліомієліту, кашлюку, дифтерії, правця, кору, паротиту, червонички і гепатиту В Більшість з них для створення постій-ного імунітету потребує ревакцинації в різному віці

Усіх осіб, яких збираються імунізувати, ретельно обстежу-ють з метою виявлення можливих протипоказань Щеплення не роблять у таких випадках"

- при злоякісних новоутвореннях, застосуванні імунодепресантів, променевої терапії, захворюваннях сполучної ткани-ни, ураженнях центральної нервової системи, епілепсії з части-ми нападами;

- при наявності гострих гарячкових захворювань, туберку-льозу, вад серця, тяжких захворювань нирок, печінки та інших органів;

- хворим з різними алергічними хворобами і станами (брон-хіальна астма, харчова алергія тощо);

- у другій половині вагітності та першому періоді годування грудьми.

Згідно з рекомендацією ВООЗ, ВІЛ-інфікованим не можна вводити живі вакцини.

Для проведення щеплень при поліклініках створені спеціальні кабінети, які оснащені необхідними засобами (препарати для щеп-лень, холодильник, медична кушетка, шприци та голки одноразово-го використання, аптечка на випадок алергічної реакції тощо). Саме щеплення робить медична сестра під наглядом лікаря.

Успіх профілактичних заходів залежить від їх своєчасного комплексного застосування, яке передбачає вплив на всі три ланки епідемічного процесу Водночас серед протиепідемічних заходів при різних інфекційних хворобах виділяють основні найбільш ефективні заходи. Наприклад, кір можна ліквідувати шляхом поголовної імунізації дітей коровою вакциною А ось позбутись висипного тифу дозволяє знищення вошей, які є пере-носниками збудника цієї хвороби і без яких вона не передається.

Профілактика інфекційних хвороб у медичних сес-тер. Виконуючи професійні обов'язки, медична сестра постійно; спілкується з інфекційними хворими та контактує з різними ме-дикаментами й дезінфекційними засобами. Тому вона наражаєть-ся на небезпеку захворіти.

Зараження може відбутись за допомогою різноманітних об'єктів. Якщо їх згрупувати, то складається враження, що обслуговуючий медичний персонал перебуває у "чотирикут-нику небезпеки". Першу його сторону складає біологічний матеріал від хворого, другу — предмети побуту, третю - природні фактори, четверту - медичні засоби

Серед потенційних факторів перенесення збудників інфек-ційних хвороб особливої уваги потребують руки медичного пер-соналу. На руки медичної сестри та інших працівників можуть потрапити золотистий стафілокок, стрептокок групи А, сальмоне-ла, патогенна ешерихія, вірус гепатиту А, ротавірус і багато інших

Розрізняють три рівні знезараження рук: соціальний, гігієнічний (дезінфекція) і хірургічний. Соціальний рівень перед-бачає миття водою з милом перед їдою, до і після відвідання туалету, до і після догляду за пацієнтом і при забрудненні рук. Для цього використовують мило (ліпше рідке), серветки, паперо-вий рушник або електрорушник.

Гігієнічну обробку рук