Наявність здоров'я констатувати просто, проте визначити здоров'я як поняття важко. У преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВОЗ) говориться, що здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів Це широке, всеосяжне визначення.

Медичні довідники підтверджують, що здоров'я - нормальний стан організму, що означає оптимальну саморегуляцію, узгоджену взаємодію органів і рівновагу між функціями і зовнішнім середовищем. На жаль, на сьогоднішній день здоров'я значно менше вивчене, ніж хвороба. Медицина й охорона здоров'я дотепер займалися в основному хворими і їхнім лікуванням. Тому про здоров'я ми знаємо менше, ніж про хвороби .

Поняття «здоровий» і «нормальний» досить умовні. Немає загального, придатного для усіх людей показника, по якому можна було б визначити рівень здоров'я, його якість. Результати будь-яких обстежень і аналізів значно коливаються в залежності від статі, віку, конституціонального типу (основного складу індивіда), функціонального стана організму (наприклад, менструація, вагітність, годування груддю), географічних і метеорологічних особливостей місця проживання, характеру й інтенсивності праці, способу життя, харчування і багатьох інших обставин. Функціональний стан організму і його показників змінюються в тієї самої людини навіть протягом декількох годин, наприклад, до і після їжі.

І усе ж здоров'я людини можна характеризувати на підставі об'єктивних даних анатомічних, фізіологічних, біохімічних і клінічних досліджень. Ними і керуються при оцінці стана організму (здоров'я) призовників, учнів, студентів, при проведенні судово-медичної експертизи й в інших випадках.

Крім здоров'я індивіда, існує ще здоров'я колективу і населення, що визначають по статистичним даним. В основному враховують захворюваність, смертність загальну і дітей, середню імовірну тривалість життя, віковий склад населення. І хоча ці дані свідчать про здоров'я населення лише побічно, кращого мірила поки немає. Про здоров'я колективу не можна судити по одному критерію. Нерідко вважають найпоказовішою середню тривалість життя. У Естонії, наприклад, вона на 15 років більше, ніж у 1932-1934 р. (у 1971-1972 р. у жінок 75 і в чоловіків 66 років). Ці цифри характеризують здоров'я населення дуже односторонньо, тому що збільшення середньої тривалості життя обумовлено в основному зменшенням смертності дітей і захворюваності інфекційними хворобами. Проте середня тривалість життя не свідчить про істинний рівень здоров'я.

Про здоров'я можна судити і по кількісних показниках. Мова йде про здатність організму пристосовуватися до умов навколишнього середовища, що змінюються. Чим більш досконалі і стійкі механізми пристосування, тим значніші «запаси» здоров'я. Для їхньої характеристики вивчають вплив навантажень (наприклад, фізична напруга) на функції різноманітних органів. Здатність організму до адаптації (пристосуванню) тісно пов'язана зі ступенем його тренованості, але при цьому необхідно враховувати спадкові і конституціональні особливості, соціальне середовище й ін. Має значення також і вік людини - по мірі старіння слабшає пристосовуваність організму.

Судити про стан здоров'я можна суб'єктивно й об'єктивно. У першому випадку це робить сама людина, у другому - лікар, що його обстежив. При цьому їхні висновки можуть і не збігатися. На ранніх стадіях розвитку багатьох неспадкових і деяких спадкових хвороб людина почуває себе цілком здоровою, хоча об'єктивно в організмі вже спостерігаються патологічні зміни, і навпаки, почуває себе погано, а об'єктивні ознаки захворювання відсутні. Небезпечніше усього, коли людина в стані передхвороби або навіть хворий почуває себе цілком здоровим; рекомендації медиків у цьому випадку здаються йому цілком зайвими. Важко змусити себе дотримуватися режиму, коли в цьому немає необхідності.

Не завжди просто провести чітку грань між здоровою і хворою людиною. Як, наприклад, кваліфікувати стан організму в період статевого дозрівання або клімактеричного періоду, до або після родів? Чи свідчать рубці, що залишилися після травми, апендектомії або видалення зуба, про розлад здоров'я? Організм уже не цілісний, але він і не хворий у звичному значенні цього слова. Тому і користуються терміном «практично здоровий», що означає, що, незважаючи на деякі розлади або дефекти, стан організму задовольняє вимогам, запропонованим йому зовнішнім середовищем.

Компенсаторна здатність і можливість практично здорового безмежні: людина може жити і працювати без шлунка, більшої частини кишечнику, з однією легенею, із половиною нирки і т.д. Разючих спортивних досягнень досягали навіть люди, у яких був виявлений порок серця.

Переважна частина населення - практично здорові особи. Хвороба розвивається тоді, коли порушені функції органу, фізіологічної системи або всього організму або ж утрачена їхня взаємна узгодженість. В результаті хвороби порушується рівновага між організмом і зовнішнім середовищем. При захворюванні діють одночасно як фактор, що викликав хворобу, так і захисна реакція організму. Хвороба перемагає тільки в тому випадку, якщо пристосовуваність і захисна здатність організму виявляться недостатніми для усунення причин хвороби.

Причини хвороб підрозділяються на 2 групи: зовнішні і внутрішні. Зовнішні причини такі: порушення режиму харчування (переїдання, недоїдання, нестача вітамінів або інших життєво важливих речовин у їжі), фізичні (дія високої або низької температури, атмосферний тиск, випромінювання й ін.), хімічні (отрути), механічні (поранення, контузія) або біологічні фактори (бактерії, віруси, паразити). Внутрішні причини пов'язані зі спадковістю (деякі душевні хвороби, дальтонізм і ін.), конституцією (зайва тучність або худорба) або зі схильністю до захворювання за певних умов, що може бути також спадковим.

В даний час відомо більш 10 тис. захворювань і понад 100 тис. їх ознак. Хвороба є прикордонним станом організму, до котрого ні людина, ні суспільство в цілому не можуть ставитися з прохолодою. Для кожної епохи характерні