Наповнення пульсу визначають за коливанням різниці максимального і мінімального об'єму артерії. Змінюючи силу натискання кінчиками пальців на артерію, можна вловити обидва крайні стани - від спадання до найбільшо-го наповнення. Наповнення пульсу залежить від величини ударного об'єму серця, загальної кількості крові в організмі та її розподілу. Розрізняють пульс доброго наповнення, або повний пульс (pulsus plenus), і поганого на-повнення, або порожній (pulsus vacuus). Пульс поганого наповнення часті-ше вказує на низький артеріальний тиск і є провідною ознакою гострої судинної недостатності.

Величина пульсу — поняття, яке об'єднує такі властивості, як наповнен-ня і напруження. Величина пульсу, що пальпаторно сприймається як коли-вання артерії при кожному пульсовому ударі, залежить, головним чином, від ударного об'єму лівого шлуночка, наповнення артерій, пульсового тиску. Пульс середнього наповнення і напруження зумовлює пульс середньої вели-чини. При збільшенні ударного об'єму крові й величини коливання артері-ального тиску в систолу і діастолу (пульсового тиску) величина пульсових хвиль зростає. Такий пульс називають великим (pulsus magnus), або висо-ким (pulsus altus), він буває при недостатності клапанів аорти, тиреотокси-козі, іноді - лихоманці. Навпаки, у разі зменшення ударного об'єму лівого шлуночка, малої амплітуди коливання тиску в систолу і діастолу, величина пульсових хвиль зменшується - пульс стає малим (pulsus parvus). Малий пульс відзначають у разі малого і сповільненого надходження крові в артер-іальну систему, наприклад, у разі звуження гирла аорти або лівого атріовен-трикулярного отвору. Пульс дуже слабкого наповнення і напруження, який ледве відчутний і супроводжується тахікардією, називають ниткоподібним (pulsus filiformis). Він буває за наявності гострої серцевої недостатності, шоку, масивної крововтрати.

У деяких випадках при ритмічному пульсі відчувається чергування ве-ликих і малих пульсових хвиль. Це так званий переміжний пульс (pulsus alternans). Він пов'язаний із чергуванням різних за силою серцевих скоро-чень і спостерігається за наявності тяжких уражень міокарда.

Форма пульсу залежить від швидкості наростання і спадання окремої пульсової хвилі, а це залежить від швидкості зміни тиску в артеріальній системі протягом систоли і діастоли. Якщо під час систоли в аорту вики-дається багато крові й тиск в ній швидко зростає, а під час діастоли він так само швидко спадає, то при цьому буде спостерігатися швидке розширення і спадання стінки артерії. Такий пульс називається швидким (pulsus celer). Швидкий пульс характерний для недостатності клапанів аорти, тиреотокси-козу, нервового збудження.

Пульс з дуже сповільненим зростанням і спаданням пульсової хвилі нази-вається повільним (pulsus tardus). Він спостерігається при звуженні гирла аорти.

У разі недостатності аортальних клапанів спостерігається одночасне збільшення величини і швидкості пульсу, коли він стає швидким і високим (pulsus celer ef altus), його також називають стрибаючим або пульсом Коригена (pulsus saliens). При стенозі гирла аорти пульс стає малим і по-вільним (pulsus parvus et tardus).

Дикротичним є пульс (pulsus dicroticus), при якому за пульсовим розширенням променевої артерії пальпуючий палець відчуває дикротичну хвилю у вигляді вторинного розширення артерії. Дикротичний пульс краще виражений при інфекційних хворобах, які перебігають з високою температу-рою і для яких характерне зниження судинного тонусу.

Дефіцит пульсу (pulsus deficiens) — різниця між частотою серцевих скорочень і частотою пульсових хвиль. Трапляється при аритміях, особливо миготливій. Альтернуючий пульс характеризується чергуванням пульсових хвиль нормальної і низької амплітуди, що зумовлено періодичним знижен-ням скорочення міокарда лівого шлуночка із зменшенням виходу крові.

Венний пульс - пульсація яремних вен, синхронна з діяльністю серця (див. с. 244).

Капілярний пульс - пульсація передкапілярних артеріол. Для того, щоб виявити капілярний пульс, треба натиснути на кінець нігтя, щоб посередині утворилася невелика біла плямка, яка при кожному пульсовому ударі то розширюється, то звужується. Капілярний пульс можна також досліджува-ти на шкірі, наприклад на лобі, де він проявляється поперемінним почервоні-нням і побілінням після попереднього розтирання шкіри. Капілярний пульс

спостерігається у разі розвитку недостатності аортальних клапанів, тирео-токсикозу, лихоманки.

Пальпація кишок. Залежно від мети, яку ставить перед собою обстежуваний, при обстеженні живота розрізняють два види пальпації: поверхневу і глибоку. Обидва види пальпації повинні бути проведені у кожного хворого, причому глибока проводиться після поверхневої.

Для проведення пальпації лікар сідає з правого боку від хворого на кріслі, рівень якого приблизно співпадає із рівнем ліжка, обличчям до обстежувано-го. Пацієнт.повинен зайняти зручне положення, лежати на жорсткій постелі з максимально розслабленими м'язами передньої черевної стінки і дещо зігну-тими в колінах ногами, руки витягнуті вздовж тіла. Голова лежить на неви-сокій подушці чи просто на ліжку. Живіт необхідно оголити повністю (від мечоподібного відростка до лона). Руки лікаря повинні бути сухими, теплими, чистими, нігті - коротко обстриженими. Дотик холодної руки до шкіри хво-рого викликає рефлекторне скорочення м'язів черевної стінки та притуплює больові відчуття. Нігті при пальпації спричиняють біль. Хворий повинен ди-хати рівно і спокійно, краще ротом. Це зменшує напруження м'язів черевної стінки. Приміщення повинно бути теплим.

Поверхнева пальпація живота дозволяє: 1) визначити ступінь напружен-ня м'язів черевної стінки; 2) виявити місця болю; 3) віддиференціювати на-бряк черевної стінки від ожиріння, асциту, метеоризму; 4) віддиференціювати пухлину черевної стінки від пухлин черевної порожнини; 5) пропальпувати ущільнення, вузли метастазів черевної стінки; 6)