Переливання крові і кровозамінників

Переливання крові і кровозамінників є одним із найважливіших досягнень сучасної медицини. Гемотрансфузійна терапія, що проводиться з урахуванням суворих чинників, за умови виконання усіх вимог, є безпечним методом і поліпшує наслідки оперативного і консервативного лікування хворих

Ідея переливання крові хворій людині від здорової виникла ще в XIV—XV ст. Однак наслідки були невдалими, хворі, як правило, гинули

Наукове обґрунтування і більш широке застосування переливання крові у клінічній практиці відбулося після відкриття К.Ландштейнером і Я.Ям-ським (1901—1907) груп крові і пропозиції В.А Юревича, М М Розенгарта і Гюстена (1914) використати цитрат натрію для профілактики згортан-ня крові 1919 p. В.М.Шамов уперше здійснив переливання крові з визна-ченням її групової належності, а 1925 р М.М Єланський опублікував монографію про ті переливання крові 1926 р А.А.Богданов організував у Москві. Центральний інститут переливання крові. Відтоді стала розвивати-ся широка мережа республіканських, обласних і районних станцій і кабі-нетів переливання крові.

Велику роль у розвитку проблеми переливання крові відіграли А.А.Бо-гомолець, C.I. Спасокукоцькнй, М.П.Кончаловський, С.С.Юдін та ін. Ще до початку другої світової війни було розроблено нові методи гемотрансфузії. переливання фібринолізної (трупної) крові людини (В.М.Шамов, 1929, С.С.Юдін, 1930), плацентарної (М.С.Малиновський, 1934), утильної (кров, що вилилася у плевральну або черевну порожнину; C.I.Спасокукоцький, 1935), а також методи отримання плазми і використання її як кровозамінника (Н.Г.Карташевський, А.Н.Філатов, 1934), еритроцитної маси (Робертсон, 1918; А.Н.Філатов, Н.Г.Карташевський, 1932, 1934)

Важливого значення набули роботи вчених щодо консервування крові і одержання механізму дії перелитої крові У Київському інституті гемато-логії та переливання крові розроблено нову, технологічно більш просту і придатну для практики модифікацію кріоконсервування еритроцитів (М.Т.Терехов, М.М.Петров, 1990)

У розробці нових методів інфузійно-трансфузійної терапії значний внесок належить українським ученим З.О.Бутенку, К.М.Веремєєнко, Р.Б.Гутник, А.С.Звєрковій, Б.В.Кочаровському, Г.І.Когут, В.Ф.Ломатченко, П.М.Перехрестенко, Н.Е.Повстяному, А.Ф.Романовій, Л.М.Ти-щенко та ін.

Великого значення набуває диференційований підхід до застосування окремих компонентів крові. Трансфузії еритроцитної, тромбоцитної, лейкоцитної мас, плазми, альбуміну та інших препаратів крові дозволяють отримати значно більшу лікувальну ефективність у хворих із низкою патологічних процесів, ніж від переливання цільної крові Разом з чим перели-вання донорської крові залишається найважливішим лікувальним заходом у практиці планової, а особливо ургентної хірургії Показання до гемотрансфузії мають базуватися на ясному розумінні патофізіології важких по-рушень гомеостазу і знаннях механізму дії сучасних трансфузійних сере-довищ

ГРУПИ КРОВІ ЛЮДИНИ

Група крові людини є генетичне зумовленою біологічною ознакою і визначається тим набором антигенів, які є у формених елементах крові і білках плазми даного індивіда. Вивченням груп крові, що є часткою антиген-ного диференціювання організму людини, займається наука ізосерологія.

Завдяки численним дослідженням вітчизняних і зарубіжних ізосерологів у крові людини знайдено понад 300 різних антигенів, які утворюють кілька десятків антигенних систем. Комбінація цих антигенів у різних лю-дей створює понад 1,5 млн груп крові. Однак нині поняття "група крові", яким користуються в клінічній практиці, включає лише еритроцитні антигени системи АВО і резус, через те що ці аглютиногени найактивніші і є найчастішою причиною несумісності під час гемочрансфузій.

Ізосерологічні властивості крові визначаються наявністю аглютиногенів у еритроцитах і аглютинінів у плазмі крові. У разі взаємодії однойменних аглютиногенів еритроцитів однієї людини з аглюкатинами плазми (або си-роватки) іншої людини відбувається склеювання еритроцитів, тобто реак-ція ізогемаглютинації.

Групові антигени (аглютиногени) 0(Н), А і В — крупномолекулярні білки.

Антиген 0 (його нерідко називають антиген Н) є слабким антигеном, визначається тільки за допомогою спеціальних сироваток, і його практич-не застосування незначне.

Нині розрізняють в основному 2 типи антигену А. У 88 % осіб наявний антиген А 1, у 12 % — антиген А2. Інші види зустрічаються надзвичайно рідко. Еритроцити підгрупи А1 дають грубозернисту і таку, що швидко виникає, аглютинацію, а еритроцити А2 — дрібнозернисту аглютинацію, що відбувається пізніше (на 4—5-й хвилині).

Нині є дані про неоднорідність антигену В, але вони практичного зна-чення не мають.

Групові антитіла — природні аглютиніни (б і в), білки, що належать до фракції г -глобулінів, теплові, холодові антитіла.

Холодові антитіла найактивнішими є за температури від +4 до +16 °С, те-плові — за температури понад 37 °С.

Практично важливим є розподіл аглютинінів на повні і неповні — залеж-но від характеру середовища, де може відбутися аглютинація клітин крові.

Повні аглютиніни в будь-якому середовищі (сольовому або колоїдному розчині), сполучаючись з однойменними аглютиногенами, спричинюють видиму аглютинацію еритроцитів.

Неповні аглютиніни склеюють еритроцити лише в колоїдному середови-щі. Їхньою різновидністю є блокуючі антитіла. Аглютинація еритроцитів при з'єднанні з блокуючими антитілами відбувається лише у спеціальному білковому середовищі (у разі додавання желатину або антиглобулінової сироватки в реакції Кумбса).

На підставі цих даних виділено групи крові:

І — 0(1) — еритроцити не містять аглютиногенів (0). У сироватці крові містяться обидва аглютиніни — б і в.

II — А(П) — еритроцити містять аглютиноген А, у сироватці крові є аглю-тинін в.

III — В (III) — еритроцити містять аглютиноген В, сироватка крові — аглютинін б .

IV — AB(IV) — еритроцити містять аглютиногени А і В, у сироватці крові аглютиніни відсутні (0).

Група крові людини постійна і протягом життя не змінюється; найчастіше зустрічають І групу крові (41 %), II (38 %), рідше (18 %) - III і IV (3 %).

Методи визначення груп крові

Існують такі методи визначення груп крові:

за допомогою простої реакції стандартних сироваток;

за допомогою подвійної реакції зі стандартними відмитими еритроцитами;

за допомогою цоліклонів анти-А і анти-В.

Методика визначення групи крові за допомогою простої реакції

Тарілку ділять кольоровим олівцем на сектори