Резус-фактор

Резус-фактор було відкрито 1940 p. Ландштейнером і Вінером. Під час переливання крові практичне значення мають 6 антигенів системи RH-Hr (D, С, Е, d, с, е). Перші 3 антигени є різновидом резус-фактора, останні 3 — різновидом Нr-фактора.

Найбільш наявними антигенними властивостями, що часто провокують ізосерологічні конфлікти при гемотрансфузіях і вагітності, володіє антиген D (Rho), менш антигенними — С (rh'), ще менш наявними — С (hr'), а потім E(rh"). Найбільш слабким антигеном є e(hr"). Випадків імунізації за ан-тигеном d(Hro) ще не виявлено.

Таким чином, у резус-системі наявний генний комплекс із шістьма ан-тигенами (D, С, Е, d, c, е), пов'язаними в одній парі хромосом. Однак під час гемотрансфузій найчастіше спричинює імунізацію антиген D (Rho). Доведено, що в еритроцитах 85 % осіб, названих резус-позитивними (RH+), наявний антиген D, а в інших 15 % — резус-негативних — антиген D відсутній. Отож для запобігання важким посттрансфузійним ускладнен-ням необхідно переливати резус-позитивну кров лише реципієнтам із ре-зус-позитивною кров'ю, а резус-негативну — реципієнтам із резус-негатив-ною кров'ю.

Щодо антигенів Нr, то найчастішою причиною імунізації є антиген hr' (c). Усі особи з резус-негативною кров'ю одночасно є Нr-позитивними, бо мають антиген hr (c). У 81 % осіб, які мають резус-позитивну кров, в ос-танній міститься антиген hr (c), і тому вони вважаються Нr-позитивними, а у 19 % з резус-позитивною кров'ю антиген hr (c) відсутній і вони є Нr-негативними. Таким чином, приблизно 84 % осіб можна вважати Нr-пози-тивними і 16 % — Нr-негативними. Небезпека антигену Hr примушує уникати трансфузій резус-негативної крові реципієнтам із резус-позитив-ною кров'ю. Перед переливанням крові важливо також з'ясувати, чи ро-били хворому раніше переливання крові і чи були в нього у зв'язку з цим важкі реакції. У жінок з'ясовують, чи не було викиднів і передчасних по-логів, що може мати місце у вагітної з резус-негативним фактором, яка носить резус-позитивний плід.

Методи визначення резус-фактора

Нині запропоновано кілька методик визначення резус-належності хво-рого: реакція аглютинації в соляному середовищі, реакція конглютинації із застосуванням конглютинінів (альбумін, поліглюкін, желатина, полівінілпіролідон), реакція із застосуванням протеолітичних ферментів (трип-син, протелін, папаїн, бромелін тощо). Для кожного методу виготовляють відповідну стандартну сироватку.

Нижче подано методи визначення резус-фактора, які застосовуються в клінічній практиці.

Визначення резус-фактора в чашках Петрі

Досліджувану кров у кількості 3—5 мл беруть у пробірку. Після само-стійного відокремлення згустків від стінок пробірки з її дна піпеткою на-бирають еритроцити, що зависли у власній сироватці. У чашку Петрі на-носять по 2 краплі сироватки-антирезус двох серій і по одній краплі сус-пензії досліджуваної крові. Краплі перемішують скляною паличкою. Для контролю одночасно проводять аналогічне дослідження із суспензією стан-дартних резус-позитивних і резус-негативних еритроцитів відповідної групи крові. Краплі перемішують, а чашку ставлять на 10 хв у водяну баню темпе-ратури 45—48 °С. Якщо досліджувана кров аглютинується обома серіями сироватки-антирезус, то вона є резус-позитивною, а якщо аглютинація відсут-ня, резус-негативною. У контрольних краплях резус-позитивні еритроцити да-дуть реакцію аглютинації, а з резус-негативними — аглютинація не відбу-вається.

Визначення резус-фактора за допомогою реакції конглютинації із застосуванням желатини

У центрифужні пробірки, які відповідно позначають, наливають по 1 краплі осаду еритроцитів, додають по 1 краплі 10 % розчину желатини і по 1 краплі антирезусної сироватки (у пробірку 1-го ряду — сироватку однієї серії, 2-го ряду — іншої). Пробірки струшують і ставлять на водяну баню температури 45—48 °С на 5 хв, а потім додають 5 мл теплого ізо-тонічного розчину натрію хлориду. Пробірки 2—3 рази перевертають і ви-значають результат реакції за наявністю аглютинінів, які видно неозброє-ним оком.

Визначення резус-фактора за допомогою експрес-методу

Визначення резус-фактора за допомогою експрес-методу використо-вується практичними лікарями у невідкладних ситуаціях. У чашку Петрі або на предметне скельце наносять краплю стандартної антирезус-сироватки AB(IV), а паралельно, для контролю, краплю резус-негативної сиро-ватки AB(IV) групи, що не містить антитіл. Додають у 3 рази меншу кра-плю досліджуваної крові, перемішують і спостерігають протягом 3—4 хв, після чого додають по 1 краплі ізотонічного розчину натрію хлориду і через 5 хв визначають реакцію. За наявності аглютинації еритроцитів з антирезус-сироваткою і відсутності з контрольною сироваткою (в контрольній аглютинації не повинно бути) кров є резус-позитивною; за відсутності реакції аглютинації в обох сироватках кров оцінюється як резус-нега-тивна.

ПОКАЗАННЯ І ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ ТА ЇЇ КОМПОНЕНТІВ

До переливання цільної крові слід ставитись як до трансплантації живої алогенної тканини. Вона має призначатися за суворими показаннями. Ос-новна мета гемотрансфузії — відновити дефіцит формених елементів крові і білкових факторів плазми.

Показаннями до переливання цільної крові є гостра крововтрата, що перевищує 15 % обсягу циркулюючої крові, а також гіповолемія з ознаками гіпоксії. Абсолютними показаннями до переливання крові вважаються гостра крововтрата, шок, кровотеча, важкі травматичні операції, в тому числі зі штучним кровообігом У плановій хірургії цільну кров перелива-ють за наявності вираженого дефіциту всіх її компонентів У інших випад-ках показано переливання компонентів і препаратів крові, а також крово-замінників і гемокоректорів. Останні є меншою небезпекою для усклад-нень, ніж переливання цільної крові. Їх широко застосовують у післяопераційний період за наявності важких інтоксикацій, гнійно-запаль-них хвороб, анемії різного походження, хвороб крові.

Оцінюючи протипоказання до переливання крові, лікар має знати алер-гологічний і трансфузійний анамнез (алергічні захворювання, ускладнення і реакції, що виникають унаслідок переливання крові). Слід також вияви-ти групу небезпечних реципієнтів, до яких