пе-релитої крові за деякими антигенами системи резус і антигенами інших се-рологічних систем з відносно невисоким ступенем антигенності клінічні прояви раннього періоду ускладнення можуть носити стертий характер. У зв'язку з цим необхідне динамічне спостереження за хворим, температу-рою його тіла, діурезом, показниками крові і сечі. Якщо хворий перебуває під наркозом, звичайно клінічні симптоми шоку не проявляються. У цьому разі слід звернути увагу на показники артеріального тиску, пульс, колір шкірних покривів, кровотечу з операційної рани. Остання ознака є одним із найраніших симптомів несумісності перелитих донорських еритроцитів, зумовлених гіпокоагуляційною фазою синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ-синдром). Розвиток ДВЗ-синдрому зумовлений передусім шоком і гострим внутрішньосудинним гемолізом, що проявляється у зниженні рівня гемоглобіну, гемоглобінурією, харак-терним так званим лаковим відтінком плазми, що підтверджується підви-щенням рівня вільного гемоглобіну в плазмі, появою гемоглобінового дет-риту в осадах сечі. На 2-гу добу звичайно з'являються жовтяничний колір склер і шкіри, збільшення розмірів печінки та її болючість при пальпації, гіпербілірубінемія. Порушення в системі згортання крові призводять до крововиливів різного ступеня у життєво важливі органи, нерідко до профузних кровотеч і можуть закінчитися смертю. Звичайно протягом 1-ї або 2-ї доби виявляється зниження діурезу.
Період олігурії характеризується значним зниженням діурезу аж до ану-рії і зумовлений некрозом епітелію канальцевої системи нирок, що призво-дить до некротичного нефрозу. У крові хворих накопичуються різні метабо-літи — сечовина, креатинін, фенолові сполуки, середньомолекулярні пепти-ди, які призводять до уремічної інтоксикації. Остання характеризується порушеннями з бoкy центральної нервової системи, травного тракту, органів дихання, кровотворення і всіх видів обміну речовин. Найбільшою небезпе-кою є гіперкаліємія, котра призводить до порушень атріовентрикулярної (передсердно-шлуночкової) проникності, аж до фібриляції шлуночків і асисто-лії. Наявність гіперкаліємії є абсолютним показанням до проведення гемоді-алізу. Порушення водного балансу частіше проявляється гіпергідратацією, особливо у разі неадекватного уведення рідини на тлі анурії. Зміни кислот-но-основного статусу проявляються, як правило, частково компенсованим або декомпенсованим метаболічним ацидозом. Найбільшою небезпекою є розви-ток набряку легенів і головного мозку. Тривалість олігурії складає в серед-ньому 2 тиж, але інколи 1 міс і більше
Період відновлення діурезу. За сприятливого перебігу гострої нирко-вої недостатності поступово відбувається регенерація епітелію канальців нирок і настає період відновлення діурезу. Характерною ознакою цього пе-ріоду є поліурія, нерідко спостерігається обмінний алкалоз, зумовлений втратою солей, або гіпокаліємія, котра, як і гіперкаліємія, може бути заг-розою для життя хворого через порушення серцево-судинної діяльності. Гіпокаліємічний синдром характеризується зниженням м'язового тонусу, інколи судомами, атонією травного тракту аж до явищ парезу кишок. На тлі наростання діурезу поступово нормалізуються показники азотемії, зменшується інтоксикація і настає період одужання.
Період одужання триває від 1 до 3 міс і довше залежно від важкості клінічного перебігу гострої ниркової недостатності. Концентраційна здат-ність нирок при цьому залишається зниженою, тому хворі потребують до-гляду і за показаннями — проведення відповідної терапії, бо можливе при-єднання пієлонефриту.
Лікування гемотрансфузійних ускладнень проводиться у 2 етапи: 1-й — інтенсивна терапія в ранній період ускладнення. Здійснюється вона в ліку-вальному закладі, де ускладнення виникло; 2-й етап — у спеціалізованому відділенні, яке оснащене апаратурою для екстраренального очищення крові.
Профілактика гемотрансфузійного шоку полягає в ретельному збиранні анамнезу, з'ясуванні у хворого, чи були раніше гемотрансфузії та реакції на них; у жінок — чи не було викиднів, народження дітей з гемолітичною жовтяницею.
Обов'язково необхідно визначити групу крові у хворого та реципієнта, провести проби на сумісність перед кожною гемотрансфузією. Ретельно провести біологічну пробу.
У разі екстрених гемотрансфузій збалансування крововтрати слід роз-починати з уведення кровозамінника, доки не будуть проведені всі проби для переливання крові.
Якщо кров переливається під наркозом, необхідно контролювати діурез, ха-рактер сечі. У разі гемолізу вона буде мати колір м'ясних помиїв. Крім того, можна взяти з вени 3—5 мл крові у пробірку з натрію цитратом і центрифу-гувати. Рожевий колір плазми свідчить про внутрішньосудинний гемоліз.
Під час швидкого переливання великих доз крові можливий розвиток цитратного шоку. Ось чому після уведення 500 мл крові необхідно в іншу вену вводити 5 мл 10 % розчину кальцію хлориду.
Під час переливання крові можливий також розвиток синдрому алогенної крові. Він зумовлений імунним конфліктом між реципієнтом і донором на введення білкових антигенів. У зв'язку з цим кров переливають через системи з ультрапористими фільтрами, поєднують гемотрансфузію з уве-денням розчинів натрію гідрокарбонату, реополіглюкіну, лазиксу.
Кровозамінники
Кровозамінники — препарати, що здатні певною мірою замінити ліку-вальну дію донорської крові у разі уведення їх в організм хворого. Вони застосовуються для трансфузійної терапії різних патологічних станів і ма-ють відповідати наступним вимогам не справляти токсичної дії на орга-нізм; не розвивати сенсибілізацію організму; нагадувати за фізико-хімічними властивостями плазму крові; повністю виводитися з організму; збе-рігати біологічні та фізико-хімічні властивості; витримувати стерилізацію методом автоклавування протягом тривалого часу.
За своїм функціональним значенням кровозамінники діляться на 4 гру-пи (В. К Гостищев, 1987).
1-ша — протишокові (гемодинамічні):
низькомолекулярні декстрани — реополіглюкін;
середньомолекулярні декстрани — поліглюкін;
препарати желатини — желатиноль
2-га — дезінтоксикаційнг
низькомолекулярний полівінілпіролідон — гемодез;
низькомолекулярний полівініловий спирт — полідез
3-тя — препарати для парентерального харчування:
білкові гідролізати — гідролізат казеїну, амінопептид, амінокровін, амінозол, гідролізин;
розчини амінокислот — поліамін, маріамін, фріамін тощо;
жирові емульсії — інтраліпід, ліпофундин;
цукри і багатоатомні спирти — глюкоза, сорбітол, фруктоза
4-та — регулятори водно-сольового і кислотно-основного стану сольові розчини — ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгера, лактосол, розчин натрію гідрокарбонату, розчин трисаміну тощо
Таким чином, кровозамінники протишокової дії сприяють підвищенню об'єму циркулюючої крові і відновленню рівня кров'яного тиску, поліпшу-ють капілярну перфузію, менш тривало циркулюють у крові, швидше