При переломі Лауенштейна стопу переводять в еквінус і назад, щоб усунути передній підвивих стопи. Щоб не виникло повторного зміщення відламка і зад-нього вивиху стопи, використовують фіксацію гомілково-стопного суглоба кількома спицями Кіршнера, про-веденими через шкіру з боку підошви. В такому поло-женні накладають гіпсовий відмодельований чобіток. Щоб попередити повторний підвивих стопи, п'яту обо-в'язково перекривають гіпсовою пов'язкою.

Якщо є один помічник, перелом Десто—Потта вправ-ляють за методом В. В. Гориневської (а) — за допомогою просякнутої вазеліновим маслом марлевої петлі, яку накладають як противагу на дистальний від-діл гомілки, а в другий кінець її, як у стремено, хірург ставить ногу. Після репозиції і накладення гіпсової пов'язки-чобітка петлю витягають і роблять контрольну рентгенографію.

Якщо рентгенологічно задній край великогомілкової кістки вправлено недостатньо і це порушує конгруент-ність суглобових поверхонь, то у пов'язці за проекцією перелому вирізають вікно і під місцевою анестезією ззовні від п'яткового сухожилка наколюють відламок голкою Дюфо або тонким шилом і опускають його до надп'яткової кістки. Потім вбивають голку далі в епіфіз великогомілкової кістки. Якщо відламок став на місце, частину голки, що виступає, дещо вкорочують і загіпсовують у вигляді шпори.

У випадку невдалої одномоментної ручної репозиції або коли відламок заднього краю кістки більший від третини суглобової поверхні, хворого з переломом Десто переводять на лікування методом скелетного витягання за Капланом (6). Ногу вкладають на шині Белера і під місцевою анестезією проводять одну спицю Кіршнера через дистальний кінець центрального відлам-ка, а другу — через п'яткову кістку. Натягаючи їх у ду-гах, розподіляють напрямки витягування. Щоб утрима-ти центральний відламок і створити тягу вниз, від дуги із спицею на гомілці вертикально через матрац прово-дять тонкий дріт з вантажем (3—4 кг) під ліжком. Щоб вправити відламки і усунути підвивих стопи, роб-лять витягання по осі кінцівки за п'яткову кістку (ван-таж індивідуальний) і фіксують спицю під кутом 90° до стояка шини Белера двома шнурками (по обидва боки п'ятки) як опору-противагу. Таким чином тяга роз-поділяється в трьох напрямках — центрального відлам-ка назад, а стопи — по осі гомілки і вперед.

Через 4 тижні скелетне витягання замінюють гіпсовою пов'язкою строком до 3—3,5 ніс від дня травми. Потім призначають ЛФК, масаж, фізіотера-певтичні та бальнеоло-гічні процедури.

При компресійних переломах великого-мілкової кістки із значним від-хиленням суглобової поверхні під неправильним кутом щодо осі гомілки одномоментна ручна репозиція немож-лива, а скелетне витягання за п'яту не ефективне. Тому слід застосовувати метод подвійного скелетного витяган-ня.

Під місцевою анестезією 1 % розчином новокаїну проводять, як правило, одну спицю Кіршнера через п'ят-кову кістку, другу—перпендикулярно до першої через скомпресовану частину епіфіза, ближче до малогомілко-вої кістки. Місце проведення спиці визначають за рент-генограмою і клінічно орієнтуються на суглобову щіли-ну, яку пальпують або зондують цією ж спицею, а потім відступають догори на потрібну відстань від щілини. Спочатку ззовні стопи накладають дугу на спицю,

проведену через скомпресований епіфіз, а потім на спицю через п'яткову кістку. Вантажі дозують індиві-дуально. За допомогою витягання за п'яткову кістку опускають і вправляють кісточки,, а після розширення суглобової щілини опускають скомпресовану частину ве-ликогомілкової кістки доти, поки вона не зіпреться на надп'яткову. Таким методом вдається досягнути добрих результатів репозиції навіть при несвіжих переломах (через 2 тижні).

Через 3—4 тижні від моменту репозиції накладаюті добре відмодельований гіпсовий чобіток і відміняють скелетне витягання. Фіксація гіпсовою пов'язкою про-довжується до 3—3,5 міс від дня травми. Протягом цього часу хворий ходить на милицях, не навантажуючи ноги. Гіпсову пов'язку знімають, призначають комплекс відновної терапії і дозоване навантаження стопи у взут-ті із супінатором. Строк непрацездатності 4—5 міс.

У випадках, коли лікування скелетним витяганням не проводилось і наступило зрощення скомпресованої ді-лянки, а стопа при цьому набрала плосковальгусної де-формації, показано надкісточкову коригуючу остеотомію з відновленням суглобової поверхні великогомілкової кістки до 90° відносно осі гомілки і правильного поло-ження стопи. Наступне лікування проводиться в гіпсовій пов'язці до зрощення остеотомованих кісток гомілки.

Після всіх переломів кісточок хворі протягом одного року повинні обов'язково користуватись супінаторами.

ПЕРЕЛОМИ КІСТОК СТОПИ (FRACTURAE OSSIUM PEDIS)

Переломи кісток стопи трапляються відносно часто і становлять близько 25—30 % усіх переломів. Виникають вони в більшості випадків внаслідок прямої травми і тому в 74 % випадків (за І. Л. Крупко) локалізуються в ділянці пальців стопи, в 22%—у ділянці плесна. Рідше зустрічаються переломи кісток заплесна.

Переломи надп'яткової кістки бувають досить рідке і становлять близько 0,5 % переломів кісток стопи. Най-частіше трапляються переломи шийки надп'яткової кі-стки, рідше — її тіла і дуже рідко — заднього відрост-ка. Виникають вони, як правило, внаслідок непрямої травми — падіння з висоти на стопи.

Під час падіння з перерозігнутою стопою шийка над-п'яткової кістки впирається у передній суглобовий край великогомілкової і за типом зрізування ламається в місці прикладення сили. При цьому шийка може лама-тись без зміщення або із зміщенням головки надп'ятко-вої кістки вперед, рідко — з вивихом її тіла назад. Під час падіння на зігнуту стопу задній край великогоміл-кової кістки ламає задній відросток надп'яткової кістки. Якщо сила діє на стопу по осі кінцівки, виникає пере-лом або компресія тіла кістки.

Симптоми. Під час огляду видно припухлість гомілково-стопного суглоба внаслідок гемартрозу і ре-активного набряку, інколи — підшкірний крововилив на внутрішній поверхні суглоба, згинальне положення стопи з варусним відхиленням її при переломах