Механогенез травми і клінічна симп-томатика майже не відрізняються від таких при пе-реломах шийки стегнової кістки. Слід відзначити, що переломи вертлюжної ділянки трапляються частіше у старших за віком людей.

Лікування хворих з через- і міжвертлюжними переломами може бути як консервативним (скелетне витягання), так і оперативним (металоостеосинтез). Ви-бір методу залежить від загального стану хворого і в кожному разі вирішується індивідуально. Виходячи з того, що утворення мозоля в ділянці вертлюга потребує 6—8 тижнів, хірург оцінює, чи зможе хворий витримати без ускладнень цей строк, перебуваючи на скелетному витяганні. Якщо так, то під місцевою анестезією накла-дають систему скелетного витягання за дистальний метаепіфіз стегнової кістки і манжеткову тягу за гомілку, вкладаючи кінцівку на шину Белера. Чим більша варусна деформація у ділянці перелому, тим більше від-водять кінцівку. Якщо деформації немає, то витягують кінцівку по осі тіла хворого без відведення.

Хворому з перших днів призначають дихальну гім-настику, масаж, симптоматичне лікування і догляд для профілактики ускладнень. Після трьох тижнів почина-ють рухи в коліні, знімаючи на цей час манжеткову тягу за гомілку. Через 6—8 тижнів припиняють витягання і дозволяють ходити на милицях, не навантажуючи ноги протягом 2,5—3 міс. Передчасне навантаження призво-дить при слабкому мозолю до кутового зміщення з утво-ренням варусної деформації і відповідних наслідків. Застосування гіпсової кокситної пов'язки після припи-нення витягання недоцільне, тому що хворі старечого віку її не витримують, а у молодших вона призводить до атрофії м'язів і тугорухомості в суглобах, що затягує строки лікування.

При вертлюжних переломах без зміщення відламків проводять таке ж лікування, але строки його скорочу-ють удвічі. Повне навантаження ноги дозволяють через 2,5 міс після травми,

Якщо лікар зробить висновок, що хворий з тієї чи іншої причини не витримає досить тривалого перебуван-ня в ліжку на скелетному витяганні і не має протипо-казань до оперативного лікування, то застосовують ме-талоостеосинтез. Відламки фіксують під час операції так, як і при базальних переломах шийки стегнової кіст-ки—фіксатором Бакичарова.

Ізольовані переломи вертлюгів стегнової кістки зустрічаються рідко. Перелом великого вертлюга виникає, як правило, внаслідок прямої травми (удар, падіння на бік). Дуже рідко у підлітків бувають апофізеолізи, відривні переломи великого вертлюга при різкому, некоординованому скороченні сідничних м'язів, малого вертлюга — при скороченні клубово-попереково-го. У дорослих переломи малого вертлюга часто супро-воджують через- і міжвертлюжні переломи стегнової кістки. Відламок його зміщується.

Симптоми. Хворий утримує ногу в щадному по-ложенні. Інколи може бути крововилив у ділянці ве-ликого вертлюга (від удару). При пальпації — локаль-на болючість у ділянці перелому. Якщо є перелом ве-ликого вертлюга, хворий не може відводити ногу, але згинати і розгинати її може, у той час як при переломі малого вертлюга при будь-якій спробі зігнути ногу в кульшовому суглобі збільшується біль, локалізуючись в ділянці малого вертлюга. Рентгенологічно уточнюють характер перелому і ступінь зміщення відламків.

Лікування. Ізольовані переломи вертлюгів з успіхом лікують консервативно. В ділянку перелому вво-дять 30—40 мл 1 % розчину новокаїну і вкладають кін-цівку на шину Белера з дисциплінуючою манжетковою тягою за гомілку невеликим вантажем (2—3 кг) і під-стопником для попередження ротаційних рухів.

Важливо максимально наблизити або й співставити поверхні відламків. Для цього при переломі великого вертлюга кінцівку на шині Белера лише максимально відводять, а малого вертлюга — ротують її назовні і згинають у кульшовому суглобі до 80—90°. Враховуючи сприятливі умови для зрощення вертлюгів, хворих на шині утримують не довше 3—4 тижнів, а після того дозволяють їм ходити з допомогою милиць. Строк не-працездатності у середньому 6 тижнів.

Діафізарні переломи стегнової кістки становлять близько 25 % усіх переломів стегнової кістки і належать до тяжких травм, оскільки часто супроводжуються значним (до 1,5 л) крововиливом у тканини. Виникають внаслідок прямої і непрямої травми і можуть локалізу-ватись на різних рівнях діафізу. Розрізняють переломи верхньої, середньої і нижньої третин діафізу стегнової кістки. Найчастіше зустрічаються переломи в середній третині стегна. Залежно від механогенезу існують різні види переломів діафізу стегнової кістки (поперечний, осколковий, подвійний, косий, спіральний із зміщенням і без зміщення відламків тощо).

Зміщення відламків зумовлено рефлекторним скоро-ченням м'язів стегна, що мають різні місця прикріплен-ня і напрямки тяги, а також масою периферичного сег-мента. Так, при переломах у верхній третині діафізу стегнової кістки центральний відламок відводиться сід-ничними м'язами, а клубово-поперековим м'язом що прикріплюється до малого вертлюга, згинається і дещо ротується назовні. Чим вище перелом, тим відведення і згинання відламка будуть більшими.

Периферичний відламок приводиться привідними м язами, довгими м'язами стегна підтягується догори а під масою периферичного сегмента зміщується назад і дещо ротується назовні. При переломах у середній тре-тині такого згинання і відведення центрального відлам-ка не буває, тому що сідничним м'язам протидіють м'язи-аддуктори.

Якщо є перелом нижньої третини стегнової кістки центральний відламок утримується на місці зрівноваже-ною тягою м'язів-антагоністів, а периферичний зміщує-ться назад під впливом скорочення сильного литкового м’яза. І чим коротший буде периферичний відламок тим більше він згинається назад. Якщо своєчасно це зміщен-ня не усунути, воно загрожує порушенням кровообігу внаслідок перетиснення підколінних судин.

Діагностика переломів діафізу стегнової кістки не утруднена (зміщуються відламки). Під час огляду видно припухлість і класичну деформацію стегна — га-ліфе, вимушене положення кінцівки і її вкорочення При пальпації визначають різку болючість і патологічну ру-хомість, можна викликати, хоч це не бажано крепіта-цію відламків. Активні рухи неможливі. Рентгенологіч-но у