З розвитком процесу катаральна реакція поступається місцем атрофічним і дегенеративним змінам, що супроводжується пошкодженням епітелію і його десквамацією Ці дані пояснюють бідність клінічних симптомів бронхіту при силікозі.

Стадія І. Хворі скаржаться на задишку під час значного фізичного навантаження, біль у грудній клітці без чіткої локалізації, непостійний сухий кашель. Об'єктивно визначають ознаки базальної емфіземи, аускультативно — жорстке, в деяких місцях дещо послаблене везикулярне дихання.

На рентгенограмі легенів при силікозі І стадії спостерігають двобічне посилення і деформацію легеневого малюнка, помірне ущільнення і зміну структури коренів легенів. При вузликовій формі силікозу на фоні зміненого легеневого малюнка з'являється невелика кількість дрібноплямистих тіней середньої інтенсивності розміром від 1 до 2 мм, розташованих переважно в нижніх і середніх відділах легенів. Нутрощева плевра праворуч нерідко буває стовщеною.

Стадія III. Характеризується задишкою у стані спокою, інтенсивним болем у грудній клітці, кашлем з виділенням мокротиння, можливі напади ядухи.

Над легенями перкуторно визначається чергування ділянок коробкового звуку з тупим і аускультативно — ослабленого дихання з жорстким.

Рентгенологічне при силікозі III стадії утворюються масивні затемнення на фоні змін, характерних для II стадії. Крім того, нерідко спостерігають виражені плевродіафрагмові і плеврокардіальні спайки, бульозну емфізему.

Лікування. Основні підходи до лікування хворих на силікоз базуються на уявленні про механізм розвитку захворювання, характер морфологічних і функціональних змін, особливо перебігу та ускладнень.

У першу чергу треба мати на увазі, що хворі на силікоз І стадії за відсутності у них порушень функції зовнішнього дихання повинні бути раціонально працевлаштовані. Важливе значення має зміцнення загального стану організму, підвищення його захисних сил, зокрема шляхом тренування і загартовування. Для цього хворим треба рекомендувати гігієнічну гімнастику, прогулянки на свіжому повітрі. Значну роль відіграє раціональне харчування (спеціальна дієта, збагачена білками: 100 —150 г сиру, з додаванням панкреатину або метіоніну в дозі 0,5—1 г на добу).

Серед засобів впливу на пневмоконіотичний процес відповідне місце посідає виведення із легенів пилу шляхом інгаляцій мінеральних вод різного складу. Позитивний їх вплив позначається на стані слизової оболонки трахеї і великих бронхів.

Поступовість розвитку фіброзного процесу при силікозі стала підґрунтям для клінічного застосування глюкокортикоїдів. Але потім було з'ясовано, що хворим з неускладненим силікозом кортикостероїдні препарати давати не треба, їх можна призначати тільки хворим із поєднанням силікозу і ревматоїдного артриту, бронхіальної астми, а також за наявності швидкопрогресуючого силікозу. Рекомендують таку схему лікування: преднізолон у дозі 20—25 мг на добу, дексаметазон і тріамцинолон — відповідно в меншій дозі. Максимальну кількість призначають на 10—12 днів, потім її слід поступово ступінчасте знижувати кожні 5—10 днів на 2,5 мг.

Лікування кортикостероїдами обов'язково слід проводити під захистом протитуберкульозних препаратів, з яких найбільше для цього підходять фтивазид і ПАСК-натрій, причому їх треба призначати протягом 1—2 міс після відміни гормональних препаратів.

Із препаратів, які мають протифіброзну дію, застосовують 2% розчин ПВНО (полі-2-вінілпіридин-N-оксид), який вводять внутрішньовенне на ізотонічному розчині натрію хлориду (150— 200 мл) крапельним методом через день. Разова доза становить 0,5—1 г на курс 15—20 вливань.

Однак до сьогоднішнього дня не існує єдиної думки щодо ефективності цього препарату; є дані про побічну дію ПВНО (гонадотропна, канцерогенна). Крім того, деякі клінічні випробування не встановили лікувального ефекту цього препарату. Тому пошук ефективних полімерів, здатних затримувати розвиток фіброзного процесу в легенях, продовжується.

Є позитивні дані відносно застосування в терапії хворих на силікоз глутамінової кислоти в дозі 0,25—0,5 г тричі на добу. Це стримує розвиток силікозу в експерименті, знижує рівень прогре-сування і зумовлює зворотний розвиток пилового фіброзу в легенях.

Патофізіологічним порушенням, яке виникає вже при початко-вих ознаках силікозу, є киснева недостатність. Тому в терапії хворих на силікоз треба застосовувати оксигенотерапію, препарати, які стимулюють діяльність дихального центру (кордіамін по 25— 30 крапель або по 1—2 мл під шкіру). Крім патогенетичних методів лікування суттєве місце в терапії хворих на силікоз відведено симптоматичній терапії.

При кашлю хворим рекомендують препарати відхаркувальної дії — 3% розчин калію йодиду або 0,5% настій трави термопсису. Для більшої ефективності ці ліки треба запивати великою кількістю води.

Із фізіотерапевтичних методів лікування добре зарекоменду-вали себе: ультразвук, особливо у хворих з неускладненим силікозом І стадії за наявності в них больового синдрому, кашлю, порушення дренажної функції бронхів і бронхіальної прохідності, а також електрофорез різних лікарських засобів, залежно від наявності того чи іншого клінічного синдрому.

Певне місце в лікуванні хворих на силікоз посідають препарати, які підвищують загальну реактивність організму. До них відносять спиртовий екстракт елеутерококу, який застосовують внутрішньо по 30—40 крапель за 30 хв до їди кожного дня протягом 30 днів.

Серед препаратів, які неспецифічне стимулюють організм хворого, можна назвати продигіозан, який вводять внутрішньом'язово по 25—50 мкг 0,005% розчину один раз кожні 4—5 днів, на курс 3—4 ін'єкції.

Лікувальні заходи повинні бути спрямовані також на усунення ускладнень (розвиток легеневого серця, серцево-судинної недостатності, пневмонії). Для цього застосовують серцеві глікозиди (строфантин — по 0,5 мл 0,05% розчину внутрішньо-венне), еуфілін (по 5—7 мл 2,4% розчину внутрішньовенне), сечогінні (фуросемід, гіпотіазид). Лікування пневмонії повинно бути цілеспрямованим, з урахуванням характеру мікрофлори (внутрішньо ампіцилін по 0,5 г 4 рази на добу; сульфален — у першу добу 1г, потім по 0,2 г на добу). На синтез білка в організмі стимулювальний вплив чинять анаболічні стероїди (метандростенолон —