У наш час хорея з вираженими яви-щами гіперкінезу та м'язової гіпотонії трапляється досить рідко. Здебільшого відзначаються стерті форми, коли спос-терігаються тільки деякі слабко вира-жені ознаки захворювання. Зміни з бо-ку серця при хореї звичайно незначні. Температура тіла частіше нормальна.

Нейроревматизм може проявлятися не лише синдромом малої хореї, але й ознаками енцефаліту та менінгоенцефаліту без хореїчних гіперкінезів з клініч-ною картиною ураження речовини та оболонок головного мозку, що буває тепер рідко.

Абдомінальний синдром спостерігається також дуже рідко в разі гострого перебігу ревматизму. Біль у жи-воті може бути судинно-неврогенного характеру, перитонеального походження або спричинений міозитом м'язів живо-та. Як правило, синдром розвивається одночасно з вираженими змінами з боку серця, іноді — з явищами поліартриту або поліартралгії. Після призначення протиревматичного лікування біль до-сить швидко зникає.

Вираженість клінічних проявів рев-матизму залежить від активності про-цесу. Про активний його розвиток свід-чать такі ознаки: погіршення загально-го стану, біль у суглобах, підвищення температури тіла, виникнення або нарос-тання змін з боку серця. Безумовні оз-наки істотної активності процесу — важкий ревмокардит, ревматичні вузли-ки, анулярний висип, припухлість суг-лобів. У хворих з набутими вадами сер-ця ревматичної етіології раптове нарос-тання недостатності кровообігу, поява або наростання змін на ЕКГ і ФКГ у поєднанні з даними клініки свідчать про активізацію процесу.

Для визначення активності ревматич-ного процесу використовують лабора-торні методи дослідження. При прове-денні загального аналізу крові в актив-ній фазі захворювання спостерігається нейтрофільний лейкоцитоз і підвищен-ня ШОЕ. Проте у хворих з латентним або млявим перебігом ревматизму, а та-кож із вираженими явищами серцевої недостатності ШОЕ може бути в нормі.

Перебіг активної фази ревматизму може бути гострим, підгострим, затяж-ним (млявим), латентним і безперервнорецидивуючим. При гострому та під-гострому перебігові захворювання три-ває 2—3 міс, затяжному — 6—7 міс, безперервнорецидивуючому — до 1 ро-ку і більше (у цьому випадку загост-рення ніби нашаровуються одне на од-не). Слід зазначити, що останній нині не зустрічається. У дітей крім вторин-но-млявого (після гострого періоду) може траплятися первинно-млявий (без попереднього гострого періоду) пе-ребіг захворювання з поступовим нарос-танням симптомів, здебільшого ревмо-кардиту.

О.Б.Воловик (1968) запропонував роз-різняти латентний та млявий перебіг рев-матизму у дітей. При латентному пере-бігові хворий ні на що не скаржиться, незважаючи на поступово наростаючі зміни в серці, що може призвести до формування вади клапанів. За допомо-гою детального обстеження до форму-вання вади можна виявити патологічні зміни лабораторних та інструментальних показників, визначити активність ревма-тичного процесу.

На відміну від латентного перебігу за-хворювання у разі млявого перебігу у ді-тей з'являються скарги. їх непокоїть біль у ділянці серця та в суглобах, задишка під час звичайного фізичного наванта-ження, періодичне підвищення темпера-тури тіла. Шляхом клінічного обстежен-ня виявляють симптоми інтоксикації, міо-кардиту та ендоміокардиту, проте менш виражені, ніж при гострій ревматичній атаці. Діагноз ревматичного кардиту підтверджується даними електро- і фо-нокардіографії, патологічними змінами лабораторних показників, котрі, хоч і мен-ші, ніж під час ревматичної атаки, проте триваліші.

За будь-якого перебігу ревматично-го процесу активна фаза змінюється неактивною. Для характеристики рев-матизму у дітей термін "неактивна фаза" може бути прийнятий лише умовно. О.А.Кисіль зазначав, що у ді-тей і в позанападовий період ревма-тичний процес здатний повільно прогресувати. Періодично спостері-гаються підвищена втомлюваність, артралгія, головний біль, серцебиття, задишка. Очевидно, такий перебіг за-хворювання в наш час слід розціню-вати як доказ активності ревматично-го процесу. В останні роки під час операцій кардіохірурги виявляють значні активні запальні зміни на клапа-нах серця у хворих, у яких не було клі-нічних проявів захворювання.

Діагностика. У типових випадках рев-матизму з гострим початком і виражени-ми проявами кардиту й полікардиту при II—НІ ступені активності процесу діагнос-тика звичайно не становитьявляє труд-нощів. Найважче поставити діагноз у ра-зі млявого або латентного перебігу за-хворювання (І ступінь активності)

Розрізняють основні ("великі") та до-даткові ("малі") критерії. До основних зараховують кардит, поліартрит, хорею, анулярну (кільцеподібну) еритему та ревматичні вузлики.

Додаткові критерії — попередня рев-матична атака, артралгія, гарячка, біль у животі, носові кровотечі, а також ефективність протиревматичної терапії.

Певне значення мають дані лабора-торних досліджень — гострофазові по-казники (збільшення ШОЕ, лейкоци-тоз, С-реактивний протеїн, збільшення вмісту сіалових кислот, подовження ін-тервалу P—Q на ЕКГ, підвищення про-никності капілярів).

Діагноз ревматизму підтверджують ви-сокі титри стрептококових антитіл: антистрептолізину, антистрептогіалуронідази, антистрептокінази, антистрепто-дезок-сирибонуклеази В, антистрептопротеїнази. За даними ВООЗ (1978), такий діагноз вірогідний тільки в тому випадку, якщо ці показники підвищені.

Останнім часом переконливими у дітей вважають підвищені показники імуно-глобулін-антитіл за основними класами імуноглобулінів (A, G і М) до бактеріа-льних, тканинних антигенів і ферментів (П.СМощич, В.Н.Федорич, ВЛ.Дембіцький, 1989). Усе ширше використовують радіоімунні та імуноферментні по-казники.

Прогноз. Нині майже не трапляються випадки захворювання з катастрофіч-ним перебігом і летальним кінцем. На наслідки захворювання впливають вік хворого, характер перебігу першої ата-ки ревматизму та якість диспансерного обслуговування. Важкі випадки захво-рювання спостерігаються частіше у ді-тей молодшого віку. Важкість першої атаки звичайно визначає подальший перебіг захворювання. Велике значення для прогнозу мають своєчасне раціо-нальне лікування в активній фазі та ре-гулярна протирецидивна терапія в не-активній. Як правило, обтяжують прог-ноз рецидиви захворювання.

Лікування залежить від фази та сту-пеня активності процесу, глибини ура-ження органів, характеру перебігу за-хворювання, а також від ступеня пору-шення кровообігу. Лікування має бути спрямоване на активну боротьбу зі стрептококовою інфекцією, на пригні-чення запального процесу, зменшення сенсибілізації (аутосенсибилізації).

У нашій країні розроблена