меж серця вліво, рідше — вліво та вправо, ослабленням серцевих тонів, м'яким систолічним шумом над верхівкою та в четвертому міжребер'ї злі-ва. При рентгенологічному дослідженні виявляють збільшення розмірів серця (переважно за рахунок лівого шлуночка) і КТВ до 0,62—0,67. Для дітей старшого віку характерні такі порушення ритму: тріпотіння та миготіння передсердь, передсердна тахікардія, екстрасистолія. Не-рідко вони поєднуються з блокадою ніжок пучка Пса або синдромом Вольфа— Паркінсона—Уайта. На ФКГ реєструються зниження амплітуди І тону, підвищення амплітуди НІ і IV тону, розщеплення І і II тону, а також низькоамплітудний, час-то не пов'язаний з І тоном середньо- або низькочастотний систолічний шум, кот-рий не перевищує половини систоли. На ФКГ зміни схожі з такими у дітей ран-нього віку.
У дітей дошкільного та шкільного віку міокардит частіше розвивається не гос-тро, а поступово. Перші ознаки міокарди-ту з'являються у них також через 1 —2 тиж після ГРВІ або інших інфекційних за-хворювань. За нормальної температури тіла на фоні постінфекційної астенії (за-гальна слабкість, утомлюваність, голов-ний біль) у дитини формується кардіальний синдром — скороминучий біль у серці колючого характеру, серцебиття, задишка під час фізичного навантажен-ня, помірне зміщення вліво меж віднос-ної тупості серця, тахікардія, ослаблення тонів, у декого з хворих відзначається м'який систолічний шум, екстрасистолія, дихальна аритмія. За допомогою рентге-нологічного дослідження виявляють збільшення розмірів серця. Зміни на ЕКГ є в усіх хворих (порушення функції автоматизму у вигляді синусової тахікар-дії, рідше — брадикардії, нерідко також різні форми пароксизмальної тахікардії). У половині випадків порушуються функція збудливості (шлуночкові, передсердні та групові екстрасистоли), провід-ність (блокада однієї або обох ніжок пуч-ка Пса, передсердно-шлуночкова блокада різного ступеня). Часто зазначені зміни поєднуються зі зсувом інтервалу S— Т нижче за ізолінію, сплощенням або ін-версією зубця Т. На ФКГ реєструється зниження амплітуди І тону над верхів-кою, розщеплення І і II тону, III і IV то-ну, систолічний шум над верхівкою та в четвертому міжребер'ї. Зміни в серці підтверджують дані ЕхоКГ.
Неревматичний міокардит у дітей може бути гострим, підгострим або хро-нічним.
Гострий міокардит характеризується бурхливим початком, швидко зростаючи-ми ознаками серцево-судинної недостат-ності та відносно швидким (до 6 міс) повним зворотним розвитком процесу під дією терапії. Підгострий міокардит розвивається поступово й супроводжу-ється помірними клінічними симптома-ми. Ознаки недостатності кровообігу зникають через 6—8 тиж, а клінічні симп-томи міокардиту та зміни на ЕКГ збері-гаються протягом 6—12 міс.
Якщо клінічні симптоми міокардиту виявляються впродовж більш ніж 12 міс, захворювання кваліфікують як хронічне. У дітей старшого та раннього ві-ку воно трапляється в двох варіантах: 1) як наслідок гострого або підгострого міокардиту; 2) як первинний хронічний міокардит, що розвивається поступово і спочатку проходить малосимптомно. У дітей раннього віку хронічний перебіг, як правило, властивий міокардиту, кот-рий розвинувся внутрішньоутробна
Лікування. У гострий період захворю-вання призначають постільний режим, лікувальне харчування, етіотропну, па-тогенетичну та симптоматичну терапію. Якщо є ознаки недостатності кровообі-гу, обмежують вживання солі до 3—5 г на добу, рідини — до 1—1,5 л. Антибіо-тики призначають при бактеріальній етіології міокардиту.
Патогенетичне лікування включає призначення нестероїдних протиза-пальних засобів. У гострий період за-хворювання призначають ацетилсаліци-лову кислоту (аспірин) в дозі 0,15—0,2 г на рік життя, індолові похідні — індо-метацин (по 1-2 мг/кг маси тіла на до-бу), препарати пропіонової кислоти — бруфен (по 10 мг/кг маси тіла на добу), вольтарен (по 2-3 мг/кг на добу) або ібупрофен протягом 1 — 1,5 міс. Можна використовувати також такі препарати, як диклофенак, наклофен, фелоран, еразол (піроксикам), клінорил. Глюко-кортикоїдні гормони призначають ли-ше дітям, хворим на гострий міокардит з ознаками недостатності кровообігу. При алергічному його генезі застосову-ють преднізолон (по 0,8—1,0 мг/кг ма-си тіла на добу). Дозу препарату при-значають з урахуванням добового рит-му діяльності надниркових залоз (до одержання терапевтичного ефекту). Потім його добову дозу поступово (протягом 1-1,5 міс) зменшують.
Одним із показань до призначення плаквенілу або делагілу є високий титр імунних комплексів або антикардіальних антитіл. Протягом 2 міс їх призна-чають по 10 мг/кг маси тіла 1 раз на день після вечері, потім — по 5 мг/кг протягом 6-8 міс - 1 року. Хворим на міокардит показані також антикінінові препарати - пармідин (продектин), ангінін (по 0,25-0,75 г на добу протягом 1,5—2 міс), контрикал.
При інфекційно-алергічному генезі міокардиту в гострий період показані гіпосенсибілізувальні засоби — димед-рол, дипразин (піпольфен), супрастин, фенкарол у вікових дозах. Для віднов-лення метаболізму в клітинах міокарда застосовують аскорбінову кислоту, тіа-міну хлорид, токоферолу ацетат, панангін, рибоксин, карнітину хлорид.
Засоби кардіотропної терапії признача-ють курсами протягом 1 міс: панангін — по 1 драже 2 рази на добу, рибоксин — від 0,4 до 2 г на добу. Карнітину хлорид при-значають у вигляді розчину перорально дітям до 1 року в дозі 0,03—0,75 г (4—10 крапель 20 % розчину) 3 рази на добу; ві-ком від 1 до б років — 0,1 г (14 крапель); від 6 до 12 років - 0,2-0,3 г (28-42 крап-лі) 2—3 рази на день. Токоферолу ацетат уводять внутрішньом'язово по 50—150 мг/кг (10—15 ін'єкцій).
У разі недостатності кровообігу пока-зані глікозиди (дигоксин, строфантин К, корглікон), сечогінні засоби — фуросемід, верошпірон. Порушення серцево-го ритму лікують з урахуванням форми аритмії та її етіології.
Якщо терапія у стаціонарі ефектив-на, дітей поступово переводять на щадний режим, після виписки — на тренувальний.
Важливе місце в системі реабілітації хворих посідає ЛФК.
Усі діти, які перенесли міокардит, під-лягають диспансерному нагляду. За по-казаннями