Можливо, що із стабілізацією економіки в Україні лікарі зможуть дозволяти собі не тільки вибирати лікувальний метод, але й поєднувати декілька методів, доповнюючи більш ефективними ті, що не принесли успіху.

Таким чином, вища, ніж у інших, і навіть максимальна рентабельність одного із методів зовсім не повинна призвести до забуття альтернативних методів. Так само, якщо який-небудь фармпрепарат зарекомендував себе при одних показниках, то це не означає, що він буде рентабельним у разі розширення меж показань або зміни методики лікування. Медикамент буває рентабельним не взагалі, а тільки у конкретних випадках. Усе це наочно демонструє, як важливо для лікаря ужитися з термінами "економія витрат", "рентабельність" і "наведена рентабельність". Тільки знаючи їх, можна зрозуміти, чому висока рентабельність іноді означає виправдане зниження ефективності, чому саме рентабельність лікування — не єдине, що використовується, чому рентабельність у разі одних показань не передбачає рентабельності в будь-якій іншій ситуації.

Важливим аспектом сучасної фармакотерапії і є система її економічної оцінки, яка дозволяє порівняти ціни витрачених ресурсів (введених засобів), одержаних результатів і вклад альтернативних методів лікування. Таке розуміння на сьогодні включається в рамки фармакоекономіки, — наукової дисципліни, яка заснована в останні 5—10 років. Фармакоекономіка порівнює витрачені ресурси; вартість ліків, лікарняного ліжка, праці медперсоналу, технічного оснащення — тобто прямі витрати на покриття лікування, з опосередкованими затратами, котрі зумовлені втратами у сфері виробництва внаслідок непрацездатності, а також моральними втратами (страждання, втрати довіри), які не піддаються матеріальній оцінці.

Внесок відповідно можна виразити фінансовими одиницями у вигляді прямої користі або економії витрат на лікування, а непряма економія виражається у вигляді запобігання збиткам на виробництво або таких показників, що не піддаються точному обліку (зменшення болю та страждань хворого у разі загального поліпшення здоров'я). Іншими словами, внесок охорони здоров'я можна оцінити як міру ефективної програми, яка поліпшує стан здоров'я, продовжує життя, збільшує кількість вилікуваних осіб або підвищує ефективність профілактичних заходів щодо зменшення кількості осіб, які хворіли.

Фармакоекономічні дослідження націлені на вирішення згаданих вище принципів з урахуванням: 1) аналізу витрат, у якому передбачаються результати медичних заходів із застосуванням адекватних для даного захворювання терапевтичних засобів, і порівняння статей витрат; 2) аналіз ефективності витрат (cost — effectiveness); 3) аналіз корисності витрат (cost — utility), коли порівняльна вартість медичного обслуговування і його результат кількісно виражаються в термінах ефективності або якості продовжених років життя; 4) аналіз успішності витрат (cost — benefit), коли співставляють величину витрат і успішність програми медичного обслуговування у грошовому еквіваленті.

Таким чином, методологію фармакоекономічних досліджень можна узагальнити декількома вихідними положеннями, серед яких домінують:—

правильна постановка питання;—

порівнювання альтернативних рішень;—

чіткі теоретичні докази — відповідний спектр витрат та їхня реалізація;—

точний вимір витрат;—

імовірна оцінка витрат;—

адекватні періоди вимірювання або оцінки інтервалів часу;—

аналіз приросту;—

аналіз чутливості результатів; *—

однозначність оцінки й порівнювання результатів.

Упровадження фармакоекономіки, як випливає із згаданого вище, спрямоване на адекватне і, головним чином, обґрунтоване використання новітніх терапевтичних засобів на практиці — тобто задовольняє в основному інтереси фармацевтичної промисловості. Поряд з цим у деяких країнах (Австралія) фармакоекономічна оцінка входить як складова в комплекс стандартних вимог, необхідних для реєстрації новітніх лікарських засобів.

Продемонструємо можливості фармакоекономіки на прикладі використання антибіотикотерапії. Антибіотики представляють з позиції наочної демонстрації можливостей фармакоекономіки майже ідеальну сучасну модель. Це передусім визначається їхніми властивостями, які в межах даного типу досліджень обґрунтовуються деякими даними:—

після введення антибіотика протягом досить короткого часу розвивається терапевтична дія або поліпшується стан здоров'я;—

антибіотики становлять більш як 25 % засобів, що призначаються лікарями хворим амбулаторне;—

в умовах стаціонару на них витрачається 25 — 50 % усіх коштів, які призначаються на лікування хворих.

Згідно з даними Norby, ті властивості антибіотиків, які ми в цілому характеризували емпіричними відомостями про призначення і витрати, можна узагальнити взаємозв'язком умов і наслідків їх використання, що наведено нижче.

Умови | Наслідки

Наявна специфічна фармакологічна активність щодо бактерій | Стійкість до антибіотиків є вирішальною у виборі препарату

Етіологія інфекції невизначена | Терапія переважно емпірична з використанням антибіотиків широкого спектру дії

Стійкість до антибіотиків прогресує | Терапевтичні підходи часто змінюються.

Нові та дорогі ліки замінюють старі та дешеві

До фармакоекономічної оцінки антибіотиків існує декілька вирішальних підходів. Для забезпечення порівняльності результатів необхідно дотримуватись адекватності терапевтичних груп. Це питання прямо поєднано зі з'ясуванням умов, а також:—

зі ступенем важкості та етіологією інфекційного захворювання;—

з віком та статтю хворого;—

з наявністю можливостей реалізації лікувального процесу.

Значущість отриманих результатів залежить також від способу введення антибіотиків, а також економічних та побічних витрат, етичних елементів, що відображають якість життя. Отриманими відомостями визначаються потім вимоги до характеру фармакоекономічних досліджень, особливо стосовно антибіотиків. Ці вимоги можна узагальнити декількома характеристиками.

Основні риси фармакоекономічних досліджень антибіотиків (за Norby S.O., 1994)

Дизайн дослідження | Характеризує тип

Спосіб виконання | Проектоване

Контрольоване

Сліпе (подвійне сліпе)

Рандомізоване (центральна рандомізація)

Результат | Доказ ефективності й безпеки лікування Оцінка III та IV фаз клінічних досліджень

У межах фармакоекономічної оцінки потім необхідно послідовно врахувати кожний із етапів:

І етап — чинники, які справляють вплив на оптимальну ціну медикаменту:—

вартість, транспортні витрати, контакти й пряме дистриб'ютерське представництво, пропозиції, система знижок;

II етап — витрати, що не пов'язані із застосуванням та приготуванням:—

робоча сила, фармацевтична технологія (канюлі);—

інвентарні витрати;—

вторинні фармацевтичні функції (клінічний сервіс);—

моніторинг хворого і спостереження;—

спосіб уведення