ПСИХІЧНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ

Повсякденне життя переконує нас у тому, що фізичне самопочуття людини тісно пов'язане зі станом й психіки. Єдність тіла і психічного стану відображена у відомому стародавньому вислові: «У здоровому тілі — здоровий дух». Фізична активність позитивно впливає на нормальний пере-біг психічних процесів. У скелетних м'язах є численні спе-цифічні нервові клітини, які під час м'язових скорочень посилають у головний мозок стимулюючі імпульси, за до-помогою яких підвищується загальний тонус відповідних ділянок кори великого мозку, що сприяє поліпшенню розу-мової діяльності.

Характерною особливістю людської психіки є те, що вона може відволікатися від реальної дійсності і використовувати створені нею образи для психічної саморегуляції. Так, фено-менальні здібності тібетських йогів, яких вони досягають шляхом спеціальних тренувань і вправ по створенню «пси-хічного тіла», дають їм змогу вільно розширювати кровоносні судини, інтенсифікувати обмін речовин, максимально під-вищуючи теплопродукцію організму.

Людське життя проявляється двома формами активності: поведінкою і діяльністю. Під поведінкою розуміють зовнішні прояви системи рухових реакцій організму людини на дії об'єктивного світу, а діяльність — це взаємодія з об'єктивним світом, у процесі якої людина активно та свідомо намагається досягти поставленої мети. Саморегуляція поведінки і діяль-ності є однією з важливих функцій психіки людини. Діяльність складається з ряду дій відносно завершених еле-ментів діяльності, спрямованих на досягнення проміжної усвідомлюваної мети. Дії можуть бути як зовнішніми, що виконуються за допомогою рухового апарату і органів чуття, так і внутрішніми, що виконуються в розумі. Під метою

розуміють образ кінцевого результату діяльності. Багато дій людини з часом стають автоматичними, вони звуться звич-ками. Звички бувають корисними (акуратність, організо-ваність) і шкідливими (куріння, вживання алкоголю, вар-котиків). Якщо людина вміє керувати звичками, вона може керувати своєю поведінкою. Позбавлення від шкідливих звичок вимагає від людини певних вольових зусиль та вико-нання ряду правил:

1. Сформулювати для себе тверде і безповоротне рішен-ня — діяти у накреслених напрямах. Прийняте рішення сформулює в головному мозку необхідний енергетичний центр, який буде забезпечувати наступну діяльність по реа-лізації рішення.

2. Уникати умов, у яких проявляються старі звички. Створити сприятливі умови для формування нових, пози-тивних, звичок.

3. Не відступати від дотримання нових звичок, доки вони не закріпляться. Постійне тренування є найголовнішою умо-вою для формування нових звичок.

Кожна практична діяльність людини має свої мотиви. Механізм управління мотивацією створюється тоді, коли формується сама особистість з її змістом життя. Без цього мотиви матимуть нестійкий, ситуаційний, характер і пове-дінка людини характеризуватиметься імпульсивністю, непе-редбаченістю і непослідовністю.

При достатньому розвитку свідомості людиyа з об'єкту зовнішніх впливів перетворюється в суб'єкт керування своєю поведінкою. Ак-тивність особистості, яка спрямована на удосконалення своїх фізичних, моральних, трудових, естетичних та інших яко-стей, називається самовихованням. Це є вільна спрямована діяльність людини, прояв її самореалізації, самовираження, лричому відбувається вона не примусово, а за власним свідомим вибором. Самовиховання є системою дій, які зумовлені соціальними та індивідуальними орієнтирами, інте-ресами, метою, умовами життя особи. Іншими словами, самовиховання є самоуправління особи з наміром змінити себе. Воно буде ефективним, коли будуть визначені його завдання. Щоб визначити завдання самовиховання, необ-хідно мати чітке уявлення про себе, тобто володіти самоана-лізом. Здатність аналізувати і вивчати риси своєї особистості потребує вміння спостерігати за своїми переживаннями, сконцентруватися на собі і на причинах, які спричиняють різні психічні стани, конкретні дії, радість, тривогу або страх. Однак нерідко люди приписують собі неіснуючі якості, захищаючись від внутрішнього конфлікту між своїм «я» і самооцінкою. Тому при визначенні завдань самовиховання важливо орієнтуватися не лише на те, яким себе вважає суб'єкт, але й на те, яким бачать його інші люди. Думки інших людей допоможуть особистості змінити перекручене уявлення про себе, а потім скласти програму самовиховання, приймаючи рішення, які з особистих якостей потребують розвитку, а які треба змінити. Успіх самовиховання залежить від того, наскільки людина володіє методами самовиховання. Під цим розуміють методи і підходи, якими користується особа, щоб діяти на свою свідомість, почуття, волю з метою реалізації програми самовиховання. Основними методами є самопізнання, самооцінка, самопереконання, самопорівнян-ня, самозобов'язання, самоуправління, самопримушування, самонавіювання, самозвіт, самоконтроль, самопокарання та іи.

Самопізнання — це вивчення психічних властивостей, процесів і станів своєї особистості, в тому числі її спрямо-ваності (мета, мотиви, інтереси, ідеали, переконання), ха-рактеру, темпераменту, здібностей, пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, уявлення, мислення), вольових емоційних процесів, а також психофізіологічного стану організму і особистих якостей.

Аналізуючи результати своєї діяльності, власну пове-дінку, рівень фізичного і психічного здоров'я, особа пізнає свої якості. Самооцінка визначається світоглядом, ідеалами, рівнем інтелектуального розвитку особи. Цей метод самови-ховання передбачає наявність ідеальної моделі особи і по-рівняння себе з цією моделлю.

Самопорівняння — це різновидність самооцінки, що поля-гає в порівнянні себе з іншими людьми з метою перейняти у них все добре, і все те, чого не вистачає.

Самозобов'язання — це внутрішні вимоги до себе і своєї поведінки. Самозобов'язання визначається умовами життя і обов'язками людини. Воно виникає як наслідок невідпо-відності між ідеалом, ідеальною нормою і своєю конкретною поведінкою.

Самопереконання — це роздумування, агівставлення різ-них мотивів, дискусія з собою, які потребують всебічного обліку всіх обставин і не допускають впливу негативних почуттів: образи, заздрості, гніву, самолюбства та ін.

Самонавіювання — це психічний вплив людини на саму себе за допомогою слова, що змінює її психофізичний стан. Воно передбачає навіювання самому собі яких-небудь уяв-лень, думок, бажань, образів, відчуттів та ін. Успіх само-навіювання досягається за умови, що особа здатна концен-трувати свою