Лікар повинен уміти не тільки говорити, але й слухати. Уміння слухати є одним з головних показників риторичної культури, воно особливо важливо для лікаря, оскільки одним з найважливіших принципів роботи медичного робітника повинно бути виняткова увага до пацієнта.

Лікар повинен уміти володіти певними формулами мови, щоб коректно реалізувати різні інтенції: вітання, подяки, співчуття, прохання, відмови й т.п.

Лікар повинен уміти використати весь багатий потенціал лінгвістичних засобів впливу, наявних в українській і російській мовах.

Лікар повинен володіти нормами мовного етикету, основу якого є категорія ввічливості.

Лікар повинен володіти паралінгвістичними засобами й прийомами такими, як: сила голосу, темп, мелодика, пауза й т.п.,- щоб уміти показати своє небайдуже відношення до хворої людини, уміти виразити своїм голосом співчуття, співучасть і т.п. у процесі спілкування.

Лікар повинен уміти мати поняття про невербальні засоби спілкування таких, як: поза, жест, погляд, дистанція, маніпуляція із предметами. Він повинен уміти інтерпретувати невербальні засоби спілкування, щоб зрозуміти те, що пацієнт не хоче або не може виразити вербально.

Лікар повинен володіти системою норм російської й української літературної мови, оскільки рівень довіри до професійних якостей лікаря, що допускає помилки в усній або письмовій мові, різко знижується.

Таким чином, можна констатувати величезну роль риторики й культури мови в підготовці сучасних медиків.

Використана література:

Стельмахович М. Г. Мовний етикет // Культура слова. — К., 1981. — вип. 20.

Сучасна українська мова / За ред. О.Д.Понамарева. – К., 1997.

Іванова Е.Н. Ефективне спілкування і конфлікти., С-Пб., 1997.

Митителло В.Л. Етика й етикет ділової людини. - Самара, 1992.

Назаров В.Н., Мелешко Е.Д., Етика: словник афоризмів і виречень., М., 1999

Шмідт Р. Мистецтво спілкування. - М., 1992 .