Джерела калію, магнію і волокон

Фрукти | Абрикоси, банани, виноград, апельсин, грейпфрути, манго, диня, персики,яблука, сливи, родзинки, суниці і мандарини

Джерела калію, магнію і волокон

Продукти з низьким вмістом жиру та знежирені молочні продукти | Знежирене або 1 % молоко, знежирена сироватка або йогурт, частково знежирений сир

Джерела кальцію та білків

М'ясо, домашня птиця, риба | Брати тільки пісне, вилучити жир, тушкувати або варити але не смажити, знімати шкіру з птиці

Джерела білків і магнію

Горіхи, боби, насіння | Мигдаль, грецький горіх, насіння соняшнику

Джерела білків і волокон

Надмірне вживання алкоголю сприяє підвищенню АТ та викликає резистентність до антигіпертензивної терапії. Вживання алкоголю не повинно перевищувати 30 мл етанолу на добу для чоловіків і 15 мл – для жінок.

Медикаментозна терапія

Препарати першої лінії:

1. діуретики;

2. інгібітори АПФ;

3. антагоністи кальцію тривалої дії;

4. антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ;

5. в - адреноблокатори;

Препарати першої лінії при застосуванні в еквівалентних дозах приводять до однакового зниження АТ та суттєвого зменшення ризику серцево-судинних ускладнень.

Препарати другої лінії:

1. б1-адреноблокатори;

2. алкалоїди раувольфії;

3. центральні a2-агоністи (клонідин, гуанфацин, метилдопа);

4. агоністи імідазолінових рецепторів (моксонідин).

Докази ефективного зниження ризику серцево-судинних захворювань при застосуванні препаратів другої лінії значно менші порівняно з препаратами першої лінії.

Перелік антигіпертензивних препаратів

Діуретики широко застосовують як препарати першої лінії (табл.3 ). Доведено, що тіазидні діуретики запобігають розвитку серцево-судинних ускладнень при АГ, особливо мозкового інсульту. Основними особливостями АГ, які потребують призначення діуретиків або на тлі яких діуретики більш ефективні, є: *

похилий вік; *

ізольована систолічна гіпертензія (у людей старшого віку); *

затримка рідини та ознаки гіперволемії (набряки, пастозність); *

супутня СН (переважно петльові діуретики); *

супутня ниркова недостатність (переважно петльові діуретики); *

остеопороз.

Таблиця 3. Діуретики

Препарат | Середні дози, мг/добу | Частота прийому на добу | Примітка

Тіазидні діуретики

Гідрохлортіазид | 12,5 - 50 | 1 | Більш ефективні при лікуванні гіпертензії, ніж петльові діуретини, за винятком хворих з рівнем

креатиніну > 177 мкмоль/л

Тіазидоподібні діуретики

Хлорталідон | 12,5 - 25 | 1

Петльові діуретики

Торасемід

Фуросемід | 2,5 – 10

20 -80 | 1 – 2

1 - 2 | При лікуванні хворих з нирковою недостатністю можуть застосовуватися більші дози

Калійзберігаючі діуретики

Амілорид

Спіронолактон

Тріамтерен | 5 – 10

25 – 50

50 - 100 | 1 -2

2 – 3

1 - 2 | Незастосовувати,якщо креатинін сироватки плазми > 220 мкмоль/л

Діуретики знижують тиск завдяки зменшенню реабсорбції натрію та води, а при тривалому застосуванні – зниженню судинного опору, що є основою їх антигіпертензивного ефекту. Найбільш прийнятними для лікування АГ є тіазидні та тіазидоподібні діуретики.

Призначаються у невеликих дозах (наприклад гідрохлоротіазид – 12,5 мг на добу щоденно, індапамід-ретард 1,5 або навіть 0,625 мг). Збільшення дози значно підвищує імовірність побічних явищ. Тривалість дії гідрохлоротіазиду – 12–18 год, тому він може призначатися 1– 2 рази на добу, а хлорталідон та індапамід (особливо ретардна форма), які мають пролонговану дію, – один раз на добу. Для запобігання втрати калію рекомендується тіазидні діуретики комбінувати з калійзберігаючими препаратами (амілорид, тріамтерен) або з антагоністами альдостерону (спіронолактон), крім тих випадків, коли діуретики призначаються в низьких дозах (6,5– 12,5 мг на добу) або в комбінації з інгібітором АПФ.

Петльові діуретики (фуросемід, торасемід) застосовують для лікування АГ при наявності ниркової недостатності, що супроводжується підвищенням рівня креатиніну крові до 220 мкмоль/л і вище, а також у хворих із СН, коли тіазидні діуретики неефективні. Основні негативні ефекти діуретиків – гіпокаліємія та несприятливий вплив на обмін глюкози, ліпідів, пуринів. Найменший вплив на вуглеводний та ліпідний обмін чинить індапамід.

Антагоністи кальцію ділять на три групи: фенілалкіламіни (верапаміл, галопаміл), похідні бензотіазепіну (дилтіазем) та дигідропіридини (табл. 4). Перевагу антагоністам кальцію слід надавати у таких випадках: *

середній та похилий вік; *

ізольована систолічна гіпертензія (в осіб старшого віку); *

атеросклероз сонних/вінцевих артерій; *

стабільна стенокардія; *

гіпертрофія лівого шлуночка; *

суправентрикулярна тахікардія та екстрасистолія (верапаміл, дилтіазем); *

порушення периферійного кровообігу.

Таблиця 4. Антагоністи кальцію

Препарат | Середні дози, мг/добу | Частота прийому на добу | Примітка

Верапаміл тривалої дії

Дилтіазем тривалої дії | 120 – 480

120 - 540 | 1 – 2

1 - 2 | Верапаміл та дилтіазем блокують повільні канали у синусовому та антріовентрикулярному вузлах, унаслідок чого можуть спричиняти брадикардію та антрівентрикулярну блокаду

Дигідропіридинові похідні

Амлодипін

Лацидепін

Лерканідипін

Ніфедипін тривалої дії

Фелодипін | 2,5 – 10

2 – 4

10 – 40

20 – 90

2,5 - 20 | 1

1 – 2

1

1 – 2

1 -2 | Похідні дигідропіридину мають більш виражений вазодилатуючий ефект, ніж дилтіазем та верапаміл, тому можуть спричиняти головний біль, запаморочення, почервоніння обличчя, тахікардію, периферійнф набряки.

Слід застосовувати лише антагоністи кальцію тривалої дії, оскільки короткодіючі дигідропіридинові похідні можуть мати негативний вплив на перебіг АГ: є дані про збільшення ризику інфаркту міокарда та підвищення смертності в осіб похилого віку при застосуванні ніфедипіну короткої дії. У виняткових випадках, коли препарати тривалої дії є недоступними (наприклад, з економічних причин), на короткий термін можна застосовувати дигідропіридинові похідні короткої дії у комбінації з b-адреноблокаторами. Останні частково нівелюють побічні ефекти дигідропіридинів, зокрема, активацію симпатоадреналової системи.

Амлодипін, лацидипін та лерканідипін – препарати, які мають найбільшу тривалість дії серед дигідропіридинових похідних.

Антагоністи кальцію зменшують АТ завдяки зниженню судинного тонусу, зумовленого зменшенням концентрації кальцію в гладеньких м'язах судин. Верапаміл та дилтіазем діють також на синусовий та атріовентрикулярний вузли, у зв'язку з чим вони протипоказані при слабкості синусового вузла, атріовентрикулярній блокаді та вираженій брадикардії. Дигідропіридинові антагоністи кальцію мають більш сильну вазодилатуючу дію, ніж верапаміл та дилтіазем, через що можуть викликати тахікардію, припливи крові, набряки на ногах. Усі антагоністи кальцію, крім амлодипіну