Інгібітори АПФ зменшують концентрацію ангіотензину II в крові та тканинах, а також збільшують у них вміст брадикініну, завдяки чому знижується тонус судин та АТ. Вони застосовуються для лікування як м'якої, так і тяжкої гіпертензії, особливо ефективні у хворих з високою активністю реніну, а також у тих, хто приймає діуретики, оскільки діуретики підвищують рівень реніну та активність ренін-ангіотензинової системи крові. Перевагу призначенню інгібіторів АПФ слід надавати у таких випадках: *

супутня СН; *

безсимптомне порушення систолічної функції лівого шлуночка; *

супутній цукровий діабет; *

гіпертрофія лівого шлуночка; *

ІХС, у тому числі перенесений інфаркт міокарда; *

атеросклероз сонних артерій; *

наявність мікроальбумінурії; *

хронічна хвороба нирок (гіпертензивна або діабетична нефропатія).

Рекомендується починати лікування з невеликих доз (наприклад, каптоприл у дозі 12,5 мг або еналаприл – 5 мг), щоб запобігти розвитку гіпотензії, яка інколи виникає при прийомі першої дози препарату (за винятком периндоприлу, який не викликає гіпотензії першої дози) (табл. 5). Перевагою інгібіторів АПФ є їх здатність зменшувати смертність у хворих із СН та у хворих після гострого інфаркту міокарда. У хворих із стабільною ІХС смертність зменшується при вживанні периндоприлу або раміприлу. Інгібітори АПФ також зменшують протеїнурію у хворих з АГ та цукровим діабетом завдяки здатності знижувати високий внутрішньогломерулярний тиск (останній підтримується ангіотензином II). Як і антагоністи кальцію, інгібітори АПФ є метаболічно нейтральними препаратами. Негативні сторони їх дії – здатність викликати ниркову недостатність у хворих із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, а також сухий кашель, що спостерігається у 10–12 % хворих, які приймають ці препарати.

Таблиця 5. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту

Назва препарату | Середні дози, мг/добу | Частота прийому на добу | Примітка

Еналаприл

Зофеноприл

Каптоприл

Квінаприл

Лізиноприл

Моексиприл

Периндоприл

Раміприл

Спіраприл

Трандолаприл

Фозиноприл |

5 – 40

30 – 60

25 – 100

10 – 80

10 – 40

7,5 – 30

4 – 10

2,5 – 20

6

1 – 4

10 - 40 | 1 – 2

1

2 – 3

1 – 2

1 – 2

1

1

1 – 2

1

1

1 - 2 | Можуть спричиняти гіперкаліємію у хворих з нирковою недостатністю або у тих, хто приймає калійзберігаючі діуретини. У хворих з рівнем креатиніну крові>220 мкмоль/л дозу інгібіторів АПФ необхідно зменшити.

Блокатори рецепторів ангіотензину II найбільш ефективні в таких випадках: *

супутня СН; *

перенесений інфаркт міокарда; *

супутній цукровий діабет 2-го типу; *

наявність мікроальбумінурії; *

хронічна хвороба нирок (гіпертензивна або діабетична нефропатія); *

гіпертрофія лівого шлуночка; *

фібриляція передсердь (пароксизмальна); *

наявність побічних ефектів (кашлю) у разі застосування інгібіторів АПФ.

Механізм їх антигіпертензивної дії – блокада рецепторів ангіотензину (АТ1-рецепторів), яка запобігає реалізації основних фізіологічних ефектів ангіотензину II. За механізмом дії та клінічною ефективністю ці препарати близькі до інгібіторів АПФ. Один з останніх метааналізів (26 досліджень, 146 838 пацієнтів) продемонстрував, що інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ мають зіставну антигіпертензивну ефективність, що приводить до однакового, залежного від АТ зниження серцево-судинних ускладнень. Однак інгібітори АПФ, на відміну від блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ, забезпечують додаткове зниження ризику ІХС на 9 %, незалежно від зниження АТ. У той же час дослідження LIFE, SCOPE, MOSES продемонстрували високу ефективність блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ для первинної та вторинної профілактики інсульту.

Як правило, ці препарати не викликають кашлю та ангіоневротичного набряку. Відсутність істотних побічних ефектів є їх особливістю. Препарати ефективні при одноразовому прийомі (табл. 6). Антигіпертензивна дія посилюється при застосуванні разом з діуретиками.

Таблиця 6. Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ

Назва препарту | Середні дози, мг/добу | Частота прийому на добу

Валсартан

Епросартан

Ірбесартан

Кандесартан

Лосартан

Олмесартан

Телмісартан | 30 – 320

400 – 800

150 – 300

8 – 32

50 – 100

20 – 40

40 – 80 | 1 - 2

1 - 2

1

1

1 - 2

1

1

Бета-адреноблокатори. Препарати цієї групи сприяють зниженню захворюваності на ІХС та смертності від серцево-судинних захворювань. Вони запобігають розвитку СН, однак менш ефективні, ніж антагоністи кальцію та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ в запобіганні інсульту. У курців b-адреноблокатори менш ефективні, ніж у людей, що не палять (доведено для неселективних b-адреноблокаторів).

Бета-адреноблокатори більш ефективні за наявності таких особливостей хворого: *

молодий та середній вік; *

ознаки гіперсимпатикотонії (тахікардія, гіперкінетичний гемодинамічний синдром); *

СН; *

супутня ішемічна хвороба серця (стенокардія та інфаркт міокарда); *

супутня передсердна та шлуночкова екстрасистолія і тахікардії; *

гіпертиреоз; *

мігрень; *

глаукома.

Бета-адреноблокатори знижують АТ завдяки зменшенню серцевого викиду та пригніченню секреції реніну. Для лікування АГ застосовуються всі групи b-адреноблокаторів: селективні та неселективні, із внутрішньою симпатоміметичною дією та без неї (табл. 7). В еквівалентних дозах вони дають схожий антигіпертензивний ефект. Небажаними ефектами b-адреноблокаторів є бронхоконстрикторна дія, погіршення провідності в міокарді та периферійного кровообігу, негативний вплив на метаболізм глюкози і ліпідів. Бета-адреноблокатори, які мають вазодилатуючі властивості (карведилол, небіволол), не мають несприятливих метаболічних ефектів.

Таблиця 7. Бета-адреноблокатори

Препарат | Сер.дози

Мг/добу | Частота прийому на добу

Кардіоселективні

Не мають внутрішньої симпатоміметичної активності

Атенолол

Бетаксолол

Бісопролол

Метапролол

Небіволол |

25 – 100

5 – 20

2,5 – 10

50 – 200

2,5 - 10 |

1 -2

1

1

2

1

З внутрішньою симпатоміметичною активністю

Целіпролол |

200 - 400 |

1

Некардіоселективні

Не мають внутрішньої симпатоміметичної активності

Пропранолол |

20 - 240 |

2 -3

З внутрішньою симпатоміметичною активністю

Окспренолол

Піндолол |

20 -160

20 - 40 |

2 -3

2

З б –блокуючою здатністю

Карведилол

Лабеталол |

12,5 – 50

200 - 1200 |

1 -2

2

Антигіпертензивні препарати другої лінії.

До першого ряду препаратів не ввійшли блокатори б 1 -адренорецепторів (празозин, доксазозин), агоністи б2-адренорецепторів