Структурно-функціональні особливості шкіри в нормі та при грибкових захворюваннях

Кваліфікаційна робота для здобуття кваліфікації бакалавр біології

Зміст

Вступ………………………………………………………………………2

Розділ 1. Огляд літератури………………………………………………4

1.1 Анатомічні та гістологічні властивості шкіри…………….4

1.2 Фізіологічні властивості шкіри……………………………11

1.3 Біохімія нормальної шкіри. Хімічний склад шкіри……...14

1.4 Грибкові захворювання шкіри…………………………….16

Розділ 2. Матеріали і методи дослідження при грибкових

захворюваннях……………………………………………….18

Розділ 3. Результати дослідження та їх обговорення………………...22

3.1 Клініко- морфологічні зміни в шкірі при рубромікозах…22

3.2 Клініко- морфологічні зміни шкіри при мікроспорії…….27

3.3 Клініко- морфологічні зміни в шкірі при трихофітії……..30

3.4 Клініко- морфологічні зміни в шкірі при кандидозі……...35

3.5 Шляхи профілактики дерматомікозів……………………..37

Висновки………………………………………………………………39

Список літератури………………………………………………………41

Додатки…………………………………………………………………..44

Вступ.

Актуальність теми

Серед актуальності проблем сучасної біології особливе місце займають дослідження шкіри та захворювань які її викликають.Шкіра являється багатофункціональним органом.Жоден орган людського тіла не перевищує шкіру в межах фізіологічних та патологічних змін.Вона відіграє важливу роль як в гомеокінезі так і в гомеостазі.

Значення шкіри як комплексного органу, який покриває тіло, величезне, якщо врахувати, що різноманітні фактори зовнішнього середовища впливають на організм, викликаючи відповідні реакції, в першу чергу на шкіру, тобто на місці дотику відповідного агенту.

Шкіра- один з найскладніших об’єктів для гістологічного та гістохімічного оброблення із- за неоднорідності її компонентів.Найчастіше шкіру досліджують з діагностичною метою.

Особливого значення набуває шкіра різних ділянок тіла для вираження стану здоров’я людини.

Шкіра- це не тільки комплексний покрив людського тіла.Це складний і до кінця ще не вивчений орган, який тісно пов’язаний з внутрішніми органами.

Значна увага надається вивченню грибкових захворювань шкіри.

Проблема мікозів являється актуальною в зв’язку з широким розповсюдженням їх по всіх країнах та невпинним ростом захворюваності, що можна пояснити змінами в навколишньому середовищі, соціально-економічними факторами,міграцією великих груп населення,зниженням стану імунної системи населення,збільшення ВІЛ-інфікованих і хворих СНІДом та інше.

Мета.

Вивчення особливостей структурно- функціональних змін в шкірі при таких грибкових захворюваннях; руброфітія,мікроспорія,трихофітія,кандидоз та їх поширення в Івано- Франківській області.

Завдання:

1.Вивчити структурно-функціональні зміни в шкірі при рубромікозах та їх поширення на Прикарпатті.

2.Вивчити структурно-функціональні зміни в шкірі при мікроспорії та

поширення її серед населення нашого регіону.

3.Вивчити структурно- функціональні зміни в шкірі при трихофітії та їх поширення в Івано-Франківській області.

4.Вивчити структурно-функціональні зміни в шкірі при кандидозах та їх поширення серед населення нашого регіону.

5.Дослідити важливість профілактики грибкових захворювань шкіри.

Наукова новизна одержаних результатів.

Узагальнення існуючих наукових підходів щодо патогенезу,клініки грибкових хвороб шкіри та їх додатків.Обгрунтування сучасних методів лікування.

Практичне значення одержаних результатів.

На основі глибокого аналізу літературних даних подані для практичного застосування сучасні методи діагностики,лікування та профілактики грибкових хвороб шкіри.

Розділ 1 Огляд літератури

1.1 Анатомічні та гістологічні властивості шкіри.

Шкіра утворює зовнішній покрив людського тіла, має складну будову і виконує цілу низку важливих функцій. Площа шкірного покриву досягає 2 метри, товщина на різних ділянках коливається від 0,5 до 4мм, маса майже 3 кг. Близько 70% її складає вода і 30%- білки (колаген, еластин, ретикулін),ліпіди, мінеральні солі (натрій, магній, кальцій) і ферменти. На поверхні шкіри наявні складки, борозенки і валики, які переплітаючись між собою, утворюють індивідуальний малюнок. Він неповторний (з 6-го місяця внутрішньоутробного життя людини і до самого її кінця) на поверхні фаланг пальців, що використовують для встановлення особистості в судовій практиці (дактилоскопія).[10]

Шкіра розтяжна, еластична, пружна, що обумовлено її властивостями і жировою тканиною, фасціями, кістками, до яких вона прикріплена сполучнотканинними тяжами. Колір шкіри залежить від барвної речовини- пігменту і ступеня кровонаповнення судин. Розрізняють чотири пігменти: синій (дезоксигемоглобін), червоний (оксигемоглобін), жовтий (каротин), коричневий (меланін). Саме від кількості меланіну, обумовленої генетично, залежить колір шкіри основних людських рас.[20]

У шкірі розташовується велика кількість сальних і потових залоз. Крім цього є, ще так звані,додатки шкіри: волосся, нігті.

Гістологічно у шкірі розрізняють епідерміс (над шкір’я), дерму (власне шкіру) і гіподерму (підшкірно- жирову клітковину).[19] Див.додаток 1.

Епідерміс (epidermis)- це зовнішній епітеліальний покрив шкіри, який складається з таких шарів: базальний, або зародковий (stratum spinosum), зернистий (stratum granulosum), блискучий (stratum lucidum), роговий (stratum corneum). Мальпігієвим називають усі шари епідермісу, крім рогового. Клітини епідермісу складаються з кератиноцитів (90%), які оновлюються кожні 4 тижні.

Відновлення епідермісу відбувається за рахунок його глибоких шарів, що у міру наближення до поверхні поступово зазнають структурних та біохімічних змін і стають плоскими (ороговілими). Просування клітин від базального до зернистого шару в процесі росту відбувається впродовж 30-40 днів, а проходження через роговий шар триває приблизно 14 днів. Увесь епідерміс змінюється в середньому впродовж 60 днів. У цій частині шкіри немає кровоносних судин.[1]

Базальний шар- це один ряд циліндричних клітин, розміщених на базальній мембрані, тобто найглибше, і перпендикулярно до поверхні шкіри. Між клітинами є міжклітинні проміжки, в яких видно міжклітинні місточки- десмосоми, що з’єднують клітини між собою. У цитоплазмі базальних епітеліоцитів є гранули пігменту меланіну у вигляді меланосом, багато мітохондрій, ендоплазматичної сітки, внутрішньоклітинного сітчастого апарату Гольджі, рибосом, центріолей, лізосом, тонофіламентів, які складаються із пучків тонофібрил. Базальні епітеліоцити мають зовнішню клітинну мембрану із нерівною складчастою поверхнею, ядра із зовнішньою і внутрішньою мембранами і 1-2 ядерцями.[15]

Шшипоподібний шар складається з 4-8 рядів полігональних клітин із цитоплазматичними відростками (шипами), основу яких становлять тонофібрили. Цими відростками клітини з’єднуються між собою, а проміжки пронизані мережею каналів якими циркулює міжклітинна рідина. У цьому шарі є клітини Лангерганса. У клітинах верхніх рядів