Плазматичні клітини трапляються рідко навколо судин, вони овальні і досить великі, містять багато РНК, мають дуже розвинуту гранулярну ендоплазматичну сітку, яка займає усю протоплазму.

Лімфоцити представлені Т- лімфоцитами, які обумовлюють клітинний тип імунних реакцій, і В- лімфоцитами, які формують гуморальний імунітет.[8]

Судини шкіри. Розрізняють поверхневу судинну сітку в межах сосочкового шару дерми і глибоку (глибоке сплетення). Ендотелій цих судин здатний до фагоцитозу і піноцитозу, обумовлюючи явище проникності. У ньому знаходяться багато ферментів. У шкірі переважають капіляри артеріального типу.

Нерви шкіри. У підшкірній клітковині нерви утворюють глибоке сплетіння, від якого нервові волокна простягаються в сосочковий шар дерми, утворюючи поверхневе сплетення, що інервує судини та додатки шкіри.[35]

Додатки шкіри. Вони утворюються на третьому місяці внутрішньоутробного життя із зовнішнього зародкового листка, тобто є похідними від епідермісу. Додатками шкіри вважаються волосся, нігті, потові та сальні залози.

Потові залози (glandulae sudoriparae) знаходяться на всіх ділянках шкіри, крім головки статевого члена, препуціуму та малих соромітних губ. Це прості трубчасті залози, які складаються із тіла у вигляді клубочка, розміщеного в глибоких шарах дерми, і вивідної протоки , яка в межах дерми є прямою, а в

межах епідермісу- звивистою і закінчується на поверхні шкіри отвором. За способом секреції розрізняють два типи потових залоз: мерокринові, у яких

секреція відбувається без втрати секреторних елементів, і апокрифові, у яких під час секреції руйнується частина клітини (голокриновий тип секреції).

Сальні залози (glandulae sebaceae) – альвеолярні із голокриновим типом секреції і знаходяться на всіх ділянках тіла, крім долонь і підошв. Розрізняють сальні залози, вивідні протоки яких відкриваються у волосяні фолікули, і вільні, не пов’язані із ними.[23]

Волосся (pili) вкриває майже всю поверхню шкіри, за винятком долонь, підошв, тилу останніх фаланг пальців рук і ніг, бічних поверхонь пальців рук і ніг, а також шкірно- слизових сполучень, зокрема червоної окрайки губ, сосків молочних залоз, клітора, малих соромітніх губ та внутрішнього листка крайньої плоті. Розрізняють кілька видів волосся: головне волосся, пушок, брови, вії, борода, вушне, носове, пахвове та лобкове волосся.

Волосся у людей виконує головним чином чуттєву функцію, відіграє певну захисну та ізолюючу роль. Воно має складний хімічний склад, у ньому міститься близько 40 речовин. Швидкість росту волосся і тривалість його існування різні: на голові волосся виростає на 0,2- 0,5мм за добу, тривалість його життя найбільша- від 6 місяців до 4- 10 років; вії змініються через 5 місяців. Щільність волосся у різних людей дуже варіює- від 40 до 1000 волосин на 1см2, довжина волосся коливається від кількох міліметрів до 1,5 метра, товщина досягає 0,6 міліметрів.

У кожній волосині розрізняють стрижень, що виступає над шкірою і корінь, який міститься у товщі шкіри. Корінь закінчується розширенням- волосяною цибулиною, яка забезпечує ріст. У волосяну цибулину втілюється волосяний сосочок з кровоносними судинами та нервами.

Волосся складається з кутикули, кіркової та мозкової речовини. Кутикула утворюється зроговілими черепицеподібними клітинами, а кіркова речовина- багатьма шарами зроговілих сплющених, з подовженим ядром або його залишками клітин, розмежованих невеличкими бульбашками повітря.

У клітинах міститься пігмент, що надає волоссю того чи іншого кольору. Мозкова речовина, або серцевина волосини формується із булько подібних

широких кератинізованих клітин, що розташовуються перпендикулярно до стрижня волосини. У пушку мозкової речовини немає.

Корінь волосини міститься у волосяному мішечку (follikulus), що відкривається на поверхні шкіри невеличким розширенням (ostium)- фолікулярною лійкою. Біля її основи впадає вивідна протока сальної залози, секрет якої змащує волосся. Волосяний мішечок оточений внутрішньою епітеліальною і зовнішньою сполучнотканинною оболонкою, до якої прикріплюються м’язи- випрямлячі волосся.[20]

Ніготь (unguis)- зроговіле утворення у вигляді пластинки, що покриває тильну поверхню кінцевої фаланги пальців рук і ніг. Нігтьова пластинка розташовується на обмеженій ділянці шкіри, що носить назву під нігтя, обмеженого з боків і позаду онігтям. У нігті розрізняють тіло (corpus unguis) , корінь (radix), який глибоко занурений під задню шкірну складку, а також передній вільний край (margo liber) і два бічних. Задній нігтьовий валик у вигляді дуги покриває проксимальну частину нігтя і утворює тоненьку рогову пластинку епідермісу- над нігтя (eponychium). У задньому кінці тіла нігтя є місячок (lunula). Проксимальна частина кореня нігтя, захована у шкірі, називається нігтьовим ложем, або нігтьовою материнкою (matrix unguis), де утворюється ніготь.[14]

Нігтьова пластинка складається із щільно стиснутої рогової маси. На ділянці нігтьового ложа під нігтя під кореневою частиною нігтя, в епітелії, існують особливі клітини (оніхобласти), що утворюють рогову речовину для побудови нігтьової тканини.

Поверхня нігтьової пластинки в нормальному стані гладенька, блискуча, часто з довгастими, дуже ніжними смужками. Швидкість росту нігтя індивідуальна,в середньому 0,12 мм за добу, повна регенерація нігтя відбувається протягом 115- 170 днів.[10]

1.2 Фізіологічні властивості шкіри

Шкірі як органу притаманна ціла низка функцій:

1.Захисна функція шкіри: обумовлює захист організму від:

а) надмірного ультрафіолетового опромінення , вирішальну роль в якому відіграє наявність у шкірі пігменту меланіну, кількість якого різко збільшується під впливом ультрафіолетового опромінення і шкіра стає темнішою, виникає засмага;

б) фізичних впливів внаслідок значної механічної міцності шкіри, її еластичності, електроопірності тощо;

в) хімічних чинників, тому що роговий шар шкіри досить стійкий до хімічних впливів, а також тому, що на шкірі є так звана ліпідна мантія, тільки розчинивши яку, хімічні речовини можуть проникнути в глибину шкіри;

г)інфекційних чинників внаслідок наявності щільного рогового шару епідермісу, через який