на задній нігтьовий валик з – під нього може виділятись невеличка кількість гною. Спочатку нігті мають нормальний вигляд , але пізніше також часто втягуються у процес. Нігтьова пластинка у ділянці місячка й боків стає тьмяною , сірувато – бурою ; бічні краї відокремлюються від піднігтя , у подальшому пластинка стає крихкою й тонкою , інколи відшаровується. У наслідок повторних загострень поверхня нігтя стає нерівною, з поперечними борознами. Перебіг хвороби хронічний , довготривалий. Виникає в результаті місцевої травматизації , вологості і мацерації.
3.5 Шляхи профілактики дерматомікозів.
Профілактика грибкових захворювань і попередження їх розповсюдження на сьогоднішній день не є достатньо вирішеним питанням.
При кератомікозах необхідні гігієнічний догляд за шкірою , боротьба з пітливістю. З цією метою проводять – сольові або водно – оцтові обтирання шкіри.
Профілактика дерматофітії стоп включає : оздоровлення умов праці ; виявлення джерела інфекції ( профілактичні огляди , диспансерний облік хворих ) ; повноцінне лікування хворих; заходи щодо запобігання поширенню захворювання ( індивідуальні : усунення несприятливих ендогенних чинників , використання індивідуального взуття , вітамітізація ; санітарно – гігієнічні : дезінфекція душових , лазень та інших приміщень , заміна дерев’яних решіток на гумові килимки.
У спортзалах та басейнах проводять дезінфекцію басейнів і спортінвентаря , у лікувальних закладах – дезінфекцію санпропусників.
Профілактика мікроспорії та трихофітії полягає в активному виявленні хворих ( проведення медичних оглядів в організованих колективах , зокрема в дитячих дошкільних закладах , їх ізоляції та лікуванні.
Критеріями вилікування є триразові негативні результати мікологічного дослідження , яке проводять після закінчення курсу лікування з інтервалом 5 – 7 днів ; контрольне дослідження проводять через 1 місяць.
Дезінфекції верхнього одягу й постільної білизни , а також предметів , якими користувався пацієнт ; санітарному нагляді за перукарнями ( дезінфекція інструментів 3% розчином формаліну чи перикисі водню ); ветеринарному нагляді за тваринами ( своєчасне виявлення та ізоляція хворих тварин ).
Велике значення має санітарно – просвітня робота.
Профілактика кандидозу передбачає раціональне застосування антибіотиків та гормональних препаратів ; правельне лікування попрілості ; кип’ятіння та прасування натільної білизни , особливо у дітей ; ретельний догляд за шкірою та слизовими оболонками .
Індивідуальний дерматологічний та недерматологічний захист шкіри (кондитерів , праль , м’ясників , рибозаготівельників) ; своєчасне й повноцінне лікування первинних кандидозів у новонароджених і дітей грудного віку ; ранню санацію зубів у дітей ; санітарно – просвітню роботу серед матерів.
Висновки.
1. Аналізуючи дослідження , проведені в лабораторії обласного клінічного дермато – венерологічного диспансеру , иожна зробити висновок , що найбільш поширеним серед дерматомікозів є рубромікоз. В Україні за останні 10 років захворюваність мікозів стоп зросла у 2-3 рази. Особливої уваги заслуговує оніхомікоз – грибкове ураження нігтів. Це обумовлено його значним розповсюдженням , довгим перебігом хвороби , складністю терапії. Частота оніхомікозу складає біля 50% всіх грибкових захворювань шкіри. Рідше при рубромікозі вражаються складки шкіри , китиці рук , гладка шкіра , шкіра обличчя. Захворювання зустрічається у людей будь- якого віку , та найбільше випадків захворювання припадає на людей похилого віку (50-65 років).
2. Друге місце серед дерматомікозів , за частотою поширення , посідають мікроспорії. На протязі трьох років їх кількість збільшується. Хворіють в основному діти , у дорослих захворювання мікроспорією складають 10-12%. За умови мікроспорії уражається гладка шкіра і волосиста частина голови. Зараження дітей відбувається у віці від 1 до 14 років , рідше – хворіють підлітки 15-17 років. При захворюванні дорослих відмічається пораження тільки гладкої шкіри. Нігтьові пластинки мікроспорумами , як правило , не поражаються. Найбільше випадків захворювання припадає на літньо – осінній період.
3. Третє місце за частотою поширення посідають трихофітії. Захворювання найчастіше спостерігається у сільського населення , особливо серед працівників тваринницьких ферм. Це так звана “хвороба доярок”. Хворіють , як правило жінки. Поражається в основному гладка шкіра передпліччя , гомілок.
Поверхнева трихофітія з ураженням волосистії частини голови зустрічається найчастіше у дітей дошкільного чи шкільного віку; в період статевого
дозрівання захворювання проходить самостійно. За нашими даними частіше хворіють хлопчики ніж дівчатка.
На протязі трьох останніх років захворюваність трихофітією тримається на одному рівні.
Список використаної літератури
1. Айзятулов Р.Ф. Клиническая дерматология.- Донецк , 2002 – 432с.
2. Аникин А.Ф. Жодзшиский И.А. Епидерматофития ( Грибковые заболевания кожи стоп ). – Москва:Медицина , 1965.
3. Антоньев А.А., Бульвахтер Л.А., Гладкова Л.К., Ильин Н.Я. Кандидоз кожи и слизистых оболочек. – Москва : Медицина , 1985-160с.
4. Арзуманян А.А., Александров А.Н. и др. Популярная медицинская енциклопедия.- Москва , 1961.
5. Ариевич А.М., Туранова Н.М. Очерки по грибковым заболеваниям кожи.- Москва : Медицина , 1995-258с.
6. Афанасьев Ю.И., Юрина Н.А. Гистология- Москва: Медицина , 1989-662с.
7. Базика А.П. Микозы стоп.-Киев:Здоровье , 1975.
8. Владимиров В.В.,Зудин Б.И. Кожные и венерические болезни.- Москва:Медицина, 1980-286с.
9. Гольштейн Л.М.,Ткач В.Е. Методы и методики обследование больных кожными и венерическими заболеваниями.- Киев:Здоровье , 1987-112с.
10. Дутченко М.О.,Коляденко В.Г.,Бариляк В.Г. Шкірні та венеричні хвороби.- Вінниця:Нова книга, 2007-240с.
11.Дядькин В.Ю. Справочник по кожным и венерическим болезням для врачей общей практики.- Казань: Медлитература, 2006-317с.
12.Елисеев В.Г., Афанасьев Ю.И.,Копаев Ю.Н., Юрин Н.А. Гистология.- Москва: Медицина, 1972-611с.
13. Задорожный Б.А., Петров Б.Р. (Справочник по дерматовенерологии ).-Киев: Здоровье,1996.
14. Зайченко М.М., Зайченко Я.О. Шкірні та венеричні хвороби.- Київ:Здоров’я,2005-175с.
15. Зенін О.С.,Торсуєв О.М. Шкірні та венеричні хвороби.- Київ : Здоров’я,1967-351с.
16. Зимкин