покращанні шкірного синдрому – зменшення щільного набряку, індурації і пігментації шкіри, зменшення чи зникнення артралгій, міалгій, зменшення виразності синдрому Рейно і покращання трофіки тканин.
Починають лікування з невеликих до препарату – від 150 мг до 300 мг впродовж 2-ох тижнів, а потім підвищують дозу кожні 2 тижні до максимальної дози 1800 мг. Цю дозу утримують 2-3 місяці, а потім поступово зменшують дозу. Ефект D-пеніциламіна проявляється не раніше ніж через 2 місяці. При призначенні D-пеніциламіну потрібно притримуватися наступних правил:
1.
Препарат більш ефективний при дифузному ураженні шкіри а також при підгострому прогресуючому перебізі;
2.
При наявності виражених вісцеральних порушень і в термінальні стадії ССД препарат малодієвий і дає багато ускладнень;
3.
Ефект купринілу знаходиться у прямій залежності від тривалості захворювання (чим раніше розпочати терапію тим вона ефективніша);
4.
Оцінку результатів терапії проводити не раніше 2-ох місяців від її початку;
5.
Застосування Д-пеніциламіну доцільно поєднувати з глюкокортикоїдами;
6.
При лікуванні необхідно одночасно призначати піридоксин (50-100 мг\добу) курсами по 1 місяці тричі на рік;
7.
При добрій переносимості препарат призначається тривало (2 і більше років).
8.
Побічні ефекти: дерматит, диспептичні явища, лейко-і ртомбоцитопенія, ураження нирок, алопеція.
9.
Діуцифон (дапсон) протилепрозний препарат, володіє імуномодулюючим і помірним антифіброзним ефектом. Призначають по 0,1-0,2 г 3 рази в день або по 4,0 мл 5% розчину домязово.
Колхіцин – по 0,6 мг двічі на добу.
Гризеофульвін – по 750 мг в добу впродовж 3-4 місяці.
Унітіол – 5% - 5,0 мл дом’язево або електрофоретично з димексидом. У склад унітіолу ідохять сульфгідрильні групи, що дозволяє припускати аналогії в механізмах дії з D-пеніциламіном. Унітіол може перешкоджати дозріванню колагену і фіброзоутворенню.
Ферментативні препарати (лідаза, ронідаза), що впливають на систему гіалуронова кислота – гіалуронідаза і сповільнюють фіброзоутворення.
Лідазу застосовують дом’язово по 64 УЄ через день на курс 12-14 ін’єкцій; протипоказами до призначення ферментативних препаратів є висока активність процесу і різко підвищена проникність судин.
Аплікації діметилсульфоксиду (ДМСО). ДМСО володіє знеболюючим і протизапальним ефектом, добре проникає крізь шкіру і здатний проводити через неї різні препарати а також пригнічувати проліферацію фібробластів. Місцево на уражені ділянки накладають 50-70% р-н ДМСО у вигляді аплікацій по 30-40 хв. на курс 20-30 аплікацій. Можливо поєднувати ДМСО з вазоактивними речовинами – андекаліном, нікотиновою кислотою тощо.
I. Вплив на систему мікроциркуляції і синдром Рейно.
Ці препарати повинні призначатися на самому початку захворювання:
1.
Вазодилятори – антагоністи кальцію – група ніфедипіну;
2.
Дезагреганти – дипіридамол, пентоксифілін, реополіглюкін, аспірин; кетаксерин (антагоніст серинових рецепторів);
3.
Антикоагулянти – гепарин, фраксипарин;
4.
Протагландини – проставазин, алпростадил, вазапростан, вазобрал;
5.
Ангіопротектори – пармідин, продектин, доксіум, депо-падутин;
6.
Нікотинова кислота і її похідні (нікошпан, теонікол, ксантинолу нікотинат);
7.
Системна ензимотерапія – папаїн, хімотрипсин;
8.
Тканинні засоби – андекалін, дилмінал, солкосеріл, актовегін;
9.
Гіпербарична оксигенація;
10.
Протигіпертонічні засоби – інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту.
11.
Значні надії в лікуванні ССД повязують із застосуванням простагландинів і їх синтетичних аналогів для лікування судинної патології – вазапростан. Він володіє виразним периферичним судиннорозширюючим ефектом, покращує мікроциркуляцію і реологічні властивості крові, гальмує агрегацію тромбоцитів і здійснює дезагрегаційну дію. Для довенно, рідше для внутріартеріального, введення використовують вміст 2 ампул (40 мкг препарату), який розводять в 250 мл ізотонічного розчину хлориду натрію. Вводять краплинно (впродовж 2-х год.) 1 раз на добу, а у важких випадках (критичні ішемія кінцівки, початковій гангрені) – 2 рази на добу. На курс можна використовувати до 20 інєкцій.
Препарати, що впливають на систему мікроциркуляції, також можна віднести до базисних засобів, тому вони повинні призначатися постійно в різних комбінаціях.
ІІІ. Імунодепресантні засоби.
Імунодепресанти пригнічують аутоімунний запальний процес у сполучній тканині, гальмують надлишкове фіброзоутворення, тому широко застосовуються у лікуванні ССД.
ГК застосовують при підгострму і гострому перебізі з ІІ і ІІІ ступенями активності. Призначають їх тривало. Початкова доза преднізолону при ІІІ ступені активності 30 мг впродовж 2-3 місяців до досягнення клінічного ефекту з наступним зниженням дози до підтримуючої. Початкова доза ГК при ІІ ступені активності – 20 мг. При І ступені активності і хронічному перебізі ССД терапія ГК не показана. ГК дають позитивні ефекти при лихоманці, суглобовому синдромі, ураженні шкіри, особливо на стадії щільного набряку, міозиті, вісцеральних проявах.
Цитостатики призначають при ССД переважно при гострому і підгострому перебізі хвороби із значними імунними зворушеннями і високою активністю процесу, зокрема при поліміозиті, гломерулонефриті. Застосовують азатіоприн чи циклофосфан по 100-150 мг в день, хлорбутин – 8 – 15 мг в добу, метотрексат 7,5-10 мг в тиждень; .після досягнення клінічного ефекту доза зменшується до підтримуючої.
IV. Нестероїдні протизапальні препарати (НСПЗП). Призначають у разі вираженого суглобового синдрому, коли ГК протипоказані чи не показані. Найбільш часто застосовують диклофенак натрію, ортофен по 0,25 4 рази в день, індометацин 100-150 мг в день, напроксен 750 мг в добу, ібупрофен 800-1200 мг в день тощо, а також селективні і високо селективні НСПЗП (месулід, целебрекс). Зважаючи на часте ураження ШКТ при застосуванні НСПЗП, то їх використання потрібно поєднувати з препаратами, що попереджують ураження ШКТ (мізопростол, сайтотек, маалокс, рокгель, альмагель).
Профілактика. Питання профілактики ССД охоплює достатньо велике коло загально оздоровчих і лікувальних заходів, виявлення факторів ризику, загрозливих щодо захворювання, проведення активності вторинної профілактики загострень і генералізації склеродермічного процесу. Хворі на ССД повинні уникати перебування в сирих, вологих приміщеннях, впливів холоду, вібрації, хімічних агресивних речовин. Хворі повинні бути звільнені від важкої фізичної праці.
Первинна профілактика практично не розроблена, так як невідомі конкретні чинники ризику ССД. Необхідно проводити контроль та забезпечувати оптимальні умови праці на виробництвах, де виробляють такі хімічні речовини, як полівінілхлорид, антибіотики (блеоміцин), а також у разі несприятливої спадковості. До методів вторинної профілактики відносять систематичне поетапне лікування для попередження загострень.
Прогноз. Тривалість життя хворих на ССД з часу виставлення діагнозу значно варіює, складаючи в середньому біля 5 років. Поширеність ураження шкіри має прогностичне значення: при ураженні тільки кистей тривалість життя більше 10 років, при ураженні до ліктя – до 5 років. Значно обважчує прогноз розвиток ниркової патології. Хворі на ССД ураженням нирок мають несприятливий прогноз щодо життя; 5-річне виживання в них майже вдвічі нижче, ніж у хворих без ниркової патології.
Використання раціональної терапії дозволяє збільшити 5-річне виживання хворих із підгострим перебігом ССД до 80%. В той час при хронічному перебізі ССД визнана можливість повної клініко-лабораторної ремісії. Однак у більшості випадків ССД залишається фатальним захворюванням. При гострому перебізі захворювання через 7 років всі пацієнти гинуть, більшість – впродовж перших 2-х років. При хронічному перебізі через 20 років виживають біля 90%, при підгострому – 40%.