раком легень, молочної залози, рідше – метастазами раку яйників, матки, шлунку, саркомою. Плеврит може бути першим симптомом первинного раку плеври – мезотеліоми. Злоякісна мезотеліома характеризується стійким болем в грудях, що наростає протягом декількох тижнів. Біль може іррадіювати в плече. Наростає задишка, приєднується сухий кашель. Хвороба діагностується на основі цитологічного дослідження плеврального випоту і закритої біопсії плеври. Досить інформативна комп’ютерна томографія, яка дозволяє визначити об’єм і межі ураження плеври. Для пухлинних плевритів характерне багаторазове накопичення рідини, після її евакуації, характер ексудату частіше геморагічний, цитологічне обстеження виявляє атипові клітини.
Хілоторакс утворюється при розриві грудного лімфатичного протоку в результаті травми, хірургічного втручання на органах грудної клітки, лімфоми середостіння. При пункції отримують з плевральної порожнини білу, як молоко, рідину без запаху.
Клінічні прояви гемоторакса залежать від величини втраченої крові і ступеня здавлення легені на стороні пошкодження. Клініка його проявляється дихальними порушеннями і ознаками гіповолемії. Кінцево переконатися в наявності гемотораксу вдається при плевральній пункції (при цьому гематокрит плевральної рідини складає 50% і більше в порівнянні з гематокритом крові). З допомогою пункції можна встановити припинилась кровотеча чи ні. Якщо аспірована кров протягом 1 – 2 хв. в пробірці згортається, то це говорить про те, що кровотеча продовжується, а збереження крові в рідкому стані – про її припинення.
Для уточнення характеру ураження плеври використовують хірургічні методи діагностики: торакоскопію, біопсію плеври.
Характер ексудату можна визначити не тільки різноманітністю причин, але й співвідношенням накопичення і резорбції випоту, тривалістю його існування:
а) помірний випіт і хороша його резорбція – фібринозний плеврит; б) швидкість ексудації перевищує всмоктування ексудату – серозний або серозно – фібринозний плеврит; в) інфікування ексудату гноєрідною мікрофлорою – гнійний плеврит (емпієма плеври); г)швидкість резорбції перевищує швидкість ексудації – утворення злук при розсмоктуванні; д) карциноматоз, мезотеліома плеври, інфаркт легені і травма, панкреатит, геморагічні діатези, передозування антикоагулянтів – геморагічний випіт; е) переважання алергічних процесів - еозинофільний ексудат; є) травматизація грудного протоку при пухлинному або туберкульозному ураженні - вірусний ексудат; ж) хронічний багаторічний перебіг ексудативного плевриту, а саме, при туберкульозі – холестериновий випіт.
В практиці лікаря найчастіше доводиться диференціювати плеврити пухлинні, туберкульозні, пневмонічні та при системних захворюваннях.
Лікування.
Терапія плевритів в першу чергу повинна бути етіологічною. Якщо плеврит має туберкульозну етіологію, проводиться специфічна протитуберкульозна терапія; при пневмонії проводиться відповідна антибактеріальна терапія; якщо діагностовані системні захворювання сполучної тканини, проводиться лікування імунодепресантами (глюкокортикоїдами і цитостатиками).
Якщо не вдається встановити етіологію ексудативного плевриту, його розцінюють як самостійне захворювання і призначають антибактеріальну терапію, як при гострій пневмонії.
Сприяють більш швидкій ліквідації плевриту і мають болезаспокійливу дію протизапальні середники. Призначають нестероїдні протизапальні засоби (ацетилсаліцилова кислота – по 1г 3 – 4 рази на день і ін.).
В якості десенсибілізуючих засобів використовують 10% розчин кальцію хлориду по 1 ст. ложці 3 рази на день і інші препарати.
При сухих плевритах і вираженому болючому кашлі призначають протикашлеві засоби (діонін, кодеїн по 0,01 г 2 – 3 рази на день та ін.).
При великих ексудатах, які викликають задишку, зміщення серця або якщо межі тупості доходять спереду до II ребра, слід евакуювати плевральну рідину. Одномоментно видаляють не більше 1,5 л рідини для запобігання колапсу. При ексудативному плевриті неспецифічної інфекційної етіології після видалення ексудата доцільно вводити в плевральну порожнину антибактеріальні засоби.
При затяжному перебігу фібринозного плевриту призначають препарати для підвищення загальної реактивності організму і імуномодулюючу терапію.
З дезінтоксикаційною метою призначаються внутрівенне крапельне вливання гемодеза, розчину Рінгера, 5% розчин глюкози.
Для корекції білкового дефіциту проводиться переливання 150 мл 10% розчину альбуміна 1 раз в 2–3 дні, 3–4 рази, 200–400 мл нативної і свіжомороженої плазми 1 раз в 2–3 дні 3–4 рази, вводиться в/м 1 мл ретаболілу 1 раз в 2 тижні, 2–3 ін’єкції.
З фізіотерапевтичних методів в ранній стадії фібринозного плевриту рекомендується напівспиртові зігріваючі компреси, електрофорез з кальцію хлоридом. При ексудативному плевриті фізіотерапія проводиться в фазі розрішення з метою швидкого зникнення ексудату, зменшення плевральних злук. Рекомендується електрофорез з кальцію хлоридом, гепарином, дециметрові хвилі, парафінотерапія. Після стихання гострих явищ показаний масаж грудної клітки.
Після лікування в стаціонарі хворі можуть бути направлені на санаторно – курортне лікування в місцеві санаторії і на курорти Південного берега Криму.