є наступними:
-
викликає абсолютну Т- і В-лімфопенію із переважною елімінацією В-лімфоцитів;
-
пригнічує синтез антитів В-лімфоцитами;
-
пригніічує антивність нейтрофілів, натуральних кілерів, активованих CD8+ Т-лімфоцитів;
-
зменшує експресію на поверхні ендотеліальних клітин молекул адгезії.
Існують дві принципові схеми призначення циклофосфану:
1)
пероральний прийом у дозі 1-2 мг/кг/добу;
2)
болюсне інтермітуюче довенне введення високих доз (пульс-терапія) (500-1000 мг/м2/добу або 10-15 мг/кг/добу) впродовж перших 4-6 місяців щомісячно, а потім 1 раз на 3 місяці.
Лікування циклофосфаном найчастіше поєднують із призначенням помірних чи високих доз глюкокортикоїдів, включаючи пульс-терапію. Існує також дослідження, що дані дві схеми лікування за ефективність приблизно одинакові, але на фоні інтермітуючого довенного болюсного введення препарату частота токсичних реакцій є меншою, ніж при застосуванні циклофосфану per os.
Препаратом другого ряду є азатіоприн, який зазвичай використовується після досягнення ремісії після прийому циклофосфану. За механізмом дії азатіоприн відносять до антиметаболітів. Він включається як “несправжня основа” в молекулу ДНК і таким чином порушує її реплікацію. Азатіоприн дії на клітини переважно в S-фазі. На відміну від алкілуючих з’єднань, азатіорин володіє цитостатичною активністю. Отпимальна дозу препарату 1-3 мг/кг/добу. У перші два місяці лікування азатіоприном необхідний контроль за кількістю тромбоцитів і лейкоцитів. Підтримуюча дозу – 50 мг/добу.
С. Плазмаферез.
У ревматології плазмаферез почали використовувати з 70-х років. Його механізми пов’язують із покращанням функціональної активності ретикулоендотеліальної системи, видаленням аутоантитіл, циркулюючих імунних комплексів і запальних медіаторів із кров’яного русла. При проведенні плазмаферезу необхідно дотримуватися певних правил, від яких залежить ефективність процедури:
1.
Слід видаляти не менше 40 мл/кг/добу плазми 3 рази на тиждень впродовж 3-х тижнів або 60 мл/кг/добу впродовж 6 днів.
2.
В усіх випадках, за винятком тромботичної тромбоциопенічної пурпури, для заміщення втрат рідини слід використовувати 4-5% розчин альбуміну.
3.
Слід поєднувати плазмаферез з інтенсивною глюкокортикоїдною і цитостатичною терапією. В день проведення плазмаферезу прийом гормонів і цитостатиків необхідно здійснювати після процедури.
Загальна частота ускладнень при проведенні плазмаферезу коливається від 4,5% до 25%. Найчастіше зустрічаються кардіогенний шок, анафілактичні і цитратні реакції.
Найчастіше в лікуванні системних васкулітів використовують комбіновану терапію із застосуванням глюкокортикоїдів і цитостатиків. У більшості схем лікування хворих з некротизуючими васкулітами індукція ремісії досягається застосуванням глюкокортикоїдів і циклофосфаміду, включаючи пульс-терапію ними. Приблизна схема лікування хворих із системними васкулітами представлена в наступній таблиці 65.
Таблиця 5.44.
Схема призначення високих доз циклофосфану і метилпреднізолону у вигляді пульс-терапії для лікування системних васкулітів (R.A.Lugmani et al., 1996) |
Циклофосфан
15 мг/кг/добу (максимально 1000 мг в/в) | Метилпреднізолон 10мг/кг/добу
(максимально 1000 мг в/в)
Курси пульс-терапії на 0,2,4,7,10,13,17,21,25,30,35,40,46 і 52-ому тижні
Креатинін крові (мкмоль/л)
< 150 | 15 мг/кг | 10 мг/кг
150-250 | 10 мг/кг | 10 мг/кг
251-500 | 7,5 мг/кг | 10 мг/кг
> 500 | 5 мг/кг | 10 мг/кг
Ураження кісткового мозку (цитопенія) | Припинити введення, після нормалізації показників зменшити
дозу на 25% | 10 мг/кг
Вік >70 років | 10 мг/кг | 10 мг/кг
D. Пентоксифілін.
Це препарат ксантинової фосфодіестерази, який покращує доставку кисню до тканин при периферичних судинних захворюваннях. Пентоксифілін широко застосовується при лікуванні системних васкулітів, особливо при вазоспастичному і ішемічному синдромах, при ураженні шкіри і нирок. Препарат проявляє протизапальний і імуномодулюючий ефекти, поряд із традиційним дезагрегантним. Пентоксифілін деякі автори відносять до базової терапії системних васкулітів.
Лікування розпочинають з довенних крапельних інфузій по 200-300 мг/добу (на 200 мл фізіологічного розчину). На курс – 10-15 інфузій. Безпосередньо після цього переходять на пероральний прийом препарату по 600-800 мг/добу впродовж 30-45 днів з наступним зниженням дози до 200-300 мг/добу і її прийомом впродовж тривалого часу (6-12 місяців).
Е. Амінохінолонові препарати.
Найчастіше використовують два синтетичних 4-амінохінолонових аналога: хлорохін дифосфат (делагіл) і гідроксихлорохін сульфат (плаквеніл). Обидва препарати мають одинакову клінічну ефективність, але делагін в 2-3 рази токсичніше за плаквеніл.
Механізм дії цих препаратів пов’язаний із:
-
пригнічення процесингу і презентації антитіл;
-
гальмування проліферативної відповіді лімфоцитів при стимуляції їх мітогенами, пригнічення активноті природних кілерних клітин;
-
пригнічення спонтанної і інтерферон-індукованої активності природніх кілерів;
-
пригнічення синтезу інетрлейкіну-1, фактору некрозу пухлин- макрофагами;
-
пригнічення синтезу інтерферону- антивованими Т-лімфоцитами;
-
індукція апоптозу ендотеліальних клітин і лімфоцитів.
Антималярійні препарати пригнічують агрегацію і адгезію тромбоцитів, знижують в’язкість крові, зменшують розміри тромба, володіють певною противірусною активністю, проявляють гіполіпідемічний ефект. Таким чином, ці препарати необхідно включати в базову терапію пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку серцево-судинних ускладнень, а також при тривалій глюкокортикоїдній терапії.
Звичайна добова доза плаквенілу становить 400 мг (6,5 мг/кг), а делагілу – 250 мг (4,0 мг/кг). Тривалий прийом цих препаратів вимагає постійного офтальмологічного контролю внаслідок небезпеки розвитку хінолонової ретинопатії. Її основними симптомами є центральна скотома, звуження периферичних полей зору, пізне погіршення зору.
В комплексній терапії системних васкулітів використовують також дипіридамол (200-400 мг/добу), тиклід (500 мг/добу), аспірин (<100 мг/добу), гепарин (15000-20000 ОД/добу 4-6 тижнів), простациклін, вазапростан, ензимні препарати (вобензим, флогензим, мульсал), антагоністи кальцію (ніфедипін 60 мг/добу) та інші.
Розвиток ускладнень при системних васкулітах, як правило, вимагає узгоджених дій отоларингологів, невропатологів, окулістів, хірургів і др. Тому в таких випадких важливим є єдиний підхід до лікування системних васкулітів.
Системні васкуліти розглядаються як гетерогенна група захворювань, обєднана одним спільним синдромом – васкулітом. Тому в деяких клінінчих випадках неможливо чітко віддиференціювати нозологічну форму системного васкуліти. Грунтуючись на провідному синдромі, можливе виставлення узагальнюючого діагнозу – системний васкуліт із вказівкою на ступінь його активності і ступінь ураження систем і органів. Проте одним із найпоширеніших форм системних васкулітів і одним із найдраматичніших за наслідками є вузликовий поліартеріїт, тому саме йому ми приділили основну увагу серед численної групи системних васкулітів.